Рішення

від 27.01.2025 по справі 357/14300/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/14300/24

Провадження № 2/357/1516/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Бебешко М. М. ,

при секретарі - Ільницька І. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В :

02 жовтня 2024 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла вищевказана позовна заява, згідно з якою позивач просить суд визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 та стягнувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1\4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту пред`явлення позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03 грудня 2021 року сторони зареєстрували шлюб між собою, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 , який з липня 2022 року проживає спільно з позивачкою та є вихованцем Білоцерківського закладу дошкільної освіти № 11. Позивачем в інтересах дитини укладено декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу. Відповідач раніше не заперечував проти проживання сина з позивачкою, проте на даний час вважає, що син має проживати з ним у місті Покровськ Донецької області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2024 року вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01 листопада 2024 року. Вказаною ухвалою зобов`язано службу у справах дітей Білоцерківської міської ради надати письмовий висновок щодо вирішення спору у даній справі.

Через перебування головуючого 01 листопада 2024 року на лікарняному, справу знято з розгляду та призначено на 29 листопада 2024 року.

29 листопада 2024 року на адресу суду від представника позивача - адвоката Семенюти Р.А. надійшла заява про приєднання до матеріалів справи копії рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 18 жовтня 2024 року, проведення підготовчого засідання без участі сторони позивача за наявними в матеріалах справи доказами та з проханням закрити підготовче провадження у справі.

29 листопада 2024 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та визнання позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 29 листопада 2024 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 27 січня 2025 року на 11.00 год.

24 січня 2025 року на адресу суду від представника третьої особи - начальника служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області надійшла заява про проведення судового засідання 27 січня 2025 року без участі представника служби у справах дітей Білоцерківської міської ради.

27 січня 2025 року на адресу суду надійшла заява від представника позивача - адвоката Семенюти Р.А. про розгляд справи за відсутності сторони позивача, за наявними матеріалами у справі, підтримання позову у повному обсязі та подання у встановлені законом строки заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 27 січня 2025 року не з`явився, 29 листопада 2024 року направив на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності та визнання позовних вимог у повному обсязі.

За таких обставин суд вважає за можливе здійснювати судовий розгляд у справі за відсутності учасників справи, за наявними у ній доказами.

Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося відповідно до ч.1 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне:

Сторони перебували у шлюбі між собою з 03 грудня 2021 року до його розірвання рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухваленим 18 жовтня 2024 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Битів, Польща, у сторін народився син ОСОБА_3 , який спільно з матір`ю взятий на облік як внутрішньо переміщена особа та фактично проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачем 07 липня 2022 року з Комунальним некомерційним підприємством Білоцерківської міської ради «міський центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 укладено декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу для сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 02 вересня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зарахований до списку вихованців Білоцерківського закладу дошкільної освіти № 11 «Дивограй» Білоцерківської міської ради Київської області.

Позивачка, згідно форми ОК-7 від 01 жовтня 2024 року, отримувала дохід до 01 липня 2024 року в управлінні соціального захисту населення Білоцерківської міської ради.

Відповідач з 18 жовтня 2023 року взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно заяви відповідача про визнання ним позову у даній справі, останній проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

При вирішені справи суд виходить з наступного:

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року, заява N 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) міститься висновок про те, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей".

При вирішенні справи судом встановлено, що малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає за однією адресою з позивачкою, у той час як відповідач проживає за адресою, відмінною від реєстрації позивача з дитиною та розлучений з позивачкою.

Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 з батьком, буде мати більш позитивний вплив на сина.

Крім того, судом взято до уваги заяву відповідача ОСОБА_2 про визнання ним позовних вимог про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, у повному обсязі.

Батько дитини, безсумнівно, має відігравати важливу роль у житті та розвитку малолітньої дочки, має право та обов`язок піклуватися про її здоров`я і стан розвитку незалежно від того, з ким дитина проживає. Крім цього відповідач не позбавляється можливості спілкуватися з малолітнім сином та приймати участь у його вихованні і утриманні.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 151, 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 159 СК України встановлено, що у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

При вирішенні справи та ухваленні судового рішення суд має керуватися правовими висновками Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 554/11459/20 (провадження № 61-17604св21), прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у справі за первісним позовом про визначення місця проживання дитини з матір`ю та за зустрічним - усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначення способів участі батька у вихованні дитини. Судами зазначено, що первісний позов про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю позивач обґрунтувала відмовою відповідача надати згоду на реєстрацію місця проживання дитини з матір`ю. Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та часткове задоволення зустрічного, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив з якнайкращих інтересів дитини, врахувавши встановлені обставини цієї справи.

У постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2020 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), міститься висновок, що "закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20) вказано, що "надання органом опіки та піклування, висновку про доцільність визначення місця проживання дітей з матір`ю не свідчить про те, що між сторонами відсутній спір. Відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі".

За таких обставин суд, з урахуванням визнання відповідачем позовних вимог, яке в свою чергу не суперечить вимогам законодавства та не порушує права та законні інтереси третіх осіб, того, що малолітній син сторін, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в силу свого віку не може висловити свою думку щодо того, з ким із батьків він хоче проживати, фактичного проживання дитини спільно з матір`ю - позивачкою у справі, суд вважає, що визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 з матір`ю, буде відповідати як найкращим інтересам дитини.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц, суд вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.

Водночас визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , з матір`ю не позбавляє батька дитини батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20; № 61-17922св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/5336/19.

Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, не надання оргоном опіки та піклування Білоцерківської міської ради Київської області висновку органу опіки та піклування, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду справи, суд зазанчає наступне:

Ухвалою суду від 04 жовтня 2024 року судом відкрито провадження у справі та зобов`язано службу у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області подати до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Підготовчі та судові засідання справі призначалися судом на 01 листопада 2024 року, 29 листопада 2024 року, 27 січня 2025 року. Представник органу опіки та піклування в жодне із призначених судом засідань не з`явився. В судове засідання, призначене на 27 січня 2025 року направив заяву про розгляд справи за його відсутності. В телефонній розмові представник служби у справах дітей повідомила про неможливість подати до суду висновок органу опіки та піклування через необхідність витребування акту обстеження умов проживання за місцем проживання відповідача, яке до цього часу не надійшло на їх адресу.

Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Неможливість надати органом опіки та піклування висновку в таких справах, зокрема, у зв`язку з перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо, не означає неможливості розгляду та вирішення спору судом. Протилежний підхід є рівнозначним відмові в доступі до правосуддя, що суперечить положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Про це йдеться у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 208/4682/20.

За таких обставин, з метою недопущення порушення процесуальних прав сторін, передбачених статтю 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безсторон¬нім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримі¬нального обвинувачення та належного виконання вимог статті 3 Конвенції про права дитини, згідно з якою в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, суд вважає за можливе ухвалити рішення про задоволення позовної вимоги в частині визначення місця проживання малолітнього сина разом з матір`ю.

З приводу позовної вимоги щодо стягнення аліментів суд виходить з наступного:

Відповідно до вимог статті 180 Сімейного кодексу (СК) України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 182 СК України) .

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи наявність визначеного законом обов`язку обох батьків утримувати власних дітей, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимоги позивача та стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 1\4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи із дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

На підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач за подання позову про стягенння аліментів звільнена від сплати судового збору на користь держави.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору сплаченого позивачем під час подачі позову до суду.

У зв`язку з визнанням відповідачем позову, суд вважає за доцільне відповідно до ст. 142 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача 50 відсотків від сплаченого нею судового збору за подання позовної вимоги щодо визначення місця проживання дитини в сумі 605,60 грн, з одночасним поверненням позивачу з державного бюджету 50 відсотків від сплаченого нею судового збору за подання позовної заяви до суду в сумі 605,60 грн.

Також, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір на корить держави 50% передбаченого законом судового збору за подання позовної вимоги про стягнення аліментів в сумі 605,60 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 4, 12, 81, 89, 141, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити повністю.

Визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1\4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02 жовтня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу про стягнення аліментів за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків від сплаченого нею судового збору за подання позовної заяви до суду від 16 вересня 2024 року в сумі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 . РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 . РНОКПП: НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, місце знаходження: 09107, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Павла Скоропадського, будинок 8. Код ЄДРПОУ: 35615529.

Суддя М. М. Бебешко