Рішення

від 03.01.2025 по справі 369/14409/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/14409/24

Провадження № 2/369/3315/25

РІШЕННЯ

Іменем України

03.01.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Козак І. А.

при секретарі Маркочеві О. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про розірвання шлюбу, відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про розірвання шлюбу, відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Свою заяву обґрунтовував тим, що 23 квітня 2015 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрували шлюб, про що зроблено актовий запис № 669. Від шлюбу сторони мають сина, а саме: малолітнього - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказав, що сімейне життя між подружжям не склалось через постійні сварки та різні погляди на життя на даний час шлюб існує формально, сторони не підтримують сімейні відносини, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету.

Після припинення спільного проживання син залишився проживати з батьком. Але останнім часом, відповідач забирає сина та не привозить додому вчасно або взагалі не привозить, не говорить де вони залишаються, що негативно впливає на емоційний стан дитини. Син постійно просить його забрати додому. Тому в найкращих інтересах дітей буде визначити місце проживання дитини разом з ним.

Разом із позовною заявою позивачем до суду було подано клопотання про витребування у третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області висновок про доцільність встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи викладене просив суд розірвати шлюб, відібрати дитину у матері без позбавлення батьківських прав, визначити місце проживання малолітньої дитини та встановити факт самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А. Я. від 29.08.2024 року провадження в справі було відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н. О. № 1087 від 26.09.2024 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/14409/24 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 26.09.2024 року вказану справу передано на розгляд судді Козак І. А.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Козак І. А. від 01.10.2024 року прийнято до розгляду цивільну справу № 369/14409/24, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Козак І. А. від 18.10.2024 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі. Призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. При цьому на адресу суду, надіслав заяву у якій просив розгляд справи проводити без його участі за наявними в матеріалах справи документам. Позовну вимогу щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком просив залишити без розгляду, решту позовних вимог підтримав у повному обсязі.

У судове засідання відповідач не з`явилася про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Подала суду клопотання у якому вказала, що заперечує щодо відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, в частині інших вимог позов визнає. Просить розгляд справи проводити за її відсутності.

У судове засідання, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надіслав на адресу суду заяву, відповідно до якої розгляд справи просив проводити без його участі. Звернув увагу на наявність у матеріалах цивільної справи висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 23 квітня 2015 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрували шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 669, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 23 квітня 2015 року.

Від шлюбу сторони мають спільного сина: малолітнього - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис № 813, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві від 23 лютого 2016 року.

За правилами ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Відповідно до ст. ст. 21, 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

З урахуванням того, щосторони спільного господарства не ведуть, жоден з подружжя не бажає примиритися, суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.

У частині позовних вимог про відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

З пояснень сторін судом встановлено, що після припинення спільного проживання, сторони не можуть дійти згоди щодо проживання їх малолітнього сина. Мати забирає сина та не привозить додому вчасно або взагалі не привозить, не говорить де вони залишаються, що негативно впливає на емоційний стан дитини.

Також судом встановлено, що відповідач з дитиною час не проводить, не бере участі у вихованні та розвитку дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та не хоче спілкуватись із позивачем з приводу якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Позивач працює, має стабільний дохід, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.09.2017 року № 2 339 000 0000 020962.

Як вбачається з висновку щодо встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 затвердженого рішенням виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області № 614/35 від 26 вересня 2024 року направленого на адресу суду, службою у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області 11 вересня 2024 року проведено обстеження умов проживання батька. Під час обстеження встановлено, що за даною адресою в будинку проживають ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3 . В помешканні дотримуються санітарно-гігієнічних норм. Для дитини створені всі необхідні умови для повноцінного утримання та проживания.

Працівниками КЗ «Центр надання соціальних послуг Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області» 11 вересня 2024 року, проведено оцінку потреб сім`ї з метою встановлення спроможності батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею. ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування. Має постійний стабільний дохід в достатньому розмірі, що дає змогу створити всі необхідні умови проживання та задовольнити потреби дитини.

Так, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Борщагівській сільській раді Бучанського району Київської області від 19 вересня 2024 року (протокол № 14) орган опіки та піклування на теперішній час вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. ч. 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України, жінка та чоловік мають рівні права та обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 157 СК України, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказала, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст. 291 Цивільного Кодексу України фізична особа незалежно від віку та стану здоров`я має право на сім`ю. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім`єю, крім випадків, встановлених законом. Фізична особа має право на підтримання зв`язків з членами своєї сім`ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Так, у п. 54 рішення ЕСПЛ «Хант проти України» ( від 07.12.2006 року), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78.)

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відтак, судом встановлено, що вихованням малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , розвитком його здібностей, контролем за його здоров`ям та лікуванням займається батько - ОСОБА_1 . В квартирі, де проживає позивач створені належні умови для комфортного проживання, відпочинку та повноцінного розвитку дитини, в сина є своя кімната, забезпечено усі належні умови житла для дитини.

Суд враховує також, що дитина тривалий час проживає разом із батьком у звичних для неї умовах. Позивач має стабільний дохід, який є достатнім для забезпечення необхідних умов проживання та задоволення потреб дитини, а також зважаючи на те, що батьки мають рівні права і обов`язки щодо виховання та розвитку дитини незалежно від того, що проживають окремо один від одного, беручи до уваги, що місце проживання дитини з одним із батьків не є перешкодою для іншого щодо виконання як обов`язків так і здійснення прав, у зв`язку з чим суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з батьком - ОСОБА_1 обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

У частині позовних вимог щодо відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.170 СК України, суд постановляє рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

В абзаці 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Так, під час розгляду справи суд з`ясував, що відповідач, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки, не займається її вихованням, розвитком, не утримує дитину, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Поза тим, відповідно до консультаційного висновку складеного психологом ОСОБА_4 від 18 грудня 2024 року щодо психологічного стану малолітнього ОСОБА_3 у Даніїла підвищена тривожність. Причина цього - наявність постійного чинника, який його непокоїть. Вплив цього чинника поки що обмежений і не визначає загального самопочуття. Проте все частіше хлопчику доводиться відчувати напруження у тих ситуаціях взаємодії, в яких раніше він почувався добре. Найавторитетнішим та найбільш емоційно значущим у сім`ї для дитини є батько. Мати сприймається ОСОБА_3 як джерело емоційного напруження. Виявлено ознаки психологічного дистресу у дитини, що може бути зумовлено недостатньо сприятливим емоційним середовищем та негативним впливом стосунків з матір`ю. Така ситуація створює ризики для гармонійного розвитку дитини та формування її емоційного благополуччя.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у як найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення "MAMCHUR v. UKRAINE").

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку, враховуючи, що проживання дитини разом з батьком сприяє стабільному психоемоційному стану спокою, належному навчанню та розвитку малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також максимально ефективній адаптації дитини до життя після розлучення батьків. Зважаючи, що самостійне залишення дитини з матір`ю може завдавати шкоди для її здоров`я і морального виховання, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав.

Вимогами п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Таким чином, позовну вимогу ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, суд вирішив залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст. 3, 110-112,114,109, 41, 161, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 83, 200, 258, 206, 263, 265, 268, 354, 430 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про розірвання шлюбу, відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстровано 23.04.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що зроблений відповідний актовий запис № 669 - розірвати.

Відібрати малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві від 23.02.2016 року у матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , без позбавлення її батьківських прав та передати малолітню дитину ОСОБА_3 , для самостійного виховання його батьку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві від 23.02.2016 року разом із батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком - залишити без розгляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст судового рішення складено 03 січня 2025 року.

Суддя Ірина КОЗАК