Рішення

від 24.01.2025 по справі 705/4935/24

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/4935/24

2/705/775/25 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року м.Умань Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

секретаря судового засідання Моросліп А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Ладижинської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

У С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою про визнання права власності на спадкове майно, в обґрунтування якої зазначили наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Піківець Уманського району Черкаської області помер їх батько ОСОБА_3 , який до дня смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок рахується за померлим у відповідності до записів у погосподарській книзі.

Батько за життя заповіт не складав, а тому вони є єдиними спадкоємцями першої черги за законом після смерті їх батька, які прийняли спадщину, своєчасно звернувшись до нотаріуса із відповідними заявами. Але у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом по 1/2 за кожним із них, їм було відмовлено, оскільки батько за життя не зареєстрував право власності на спадковий будинок.

У зв`язку з цим, єдиним можливим способом реалізації їх спадкових прав є звернення до суду.

Просять суд ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як спадкоємцем за законом, право власності в порядку спадкування, на 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, а саме: 1/2 частину житлового будинку «А-1», веранди «а», сараю «Б», літньої кухні, гаражу «В», сараю «Г», сараю «Д», погрібу «Е», погрібу «Ж», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Піківець, Уманського району, Черкаської області.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як спадкоємцем за законом, право власності в порядку спадкування, на 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, а саме: 1/2 частину житлового будинку «А-1», веранди «а», сараю «Б», літньої кухні, гаражу «В», сараю «Г», сараю «Д», погрібу «Е», погрібу «Ж», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Піківець, Уманського району, Черкаської області.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися, на адресу суду надійшла письмова заява від позивачів та їх представника ОСОБА_4 , у якій просять суд розгляд справи проводити у їх відсутність, позовні вимоги підтримують та просять суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, на адресу суду надійшла письмова заява сільського голови Ладижинської сільської ради Цоколенка С., у якій просить суд розгляд справи проводити у відсутність їх представника, проти задоволення позову не заперечують, рішення просить винести за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 211 ЦПК України судове засідання проведено у відсутності сторін, на підставі наявних у суду матеріалів та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, повно та всесторонньо вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, врахувавши позицію сторін, викладену у заявах, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. ч. 1 та 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Батьками позивачів по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження, відповідно: серії НОМЕР_1 , виданого Рижавською сільською радою Уманського району Черкаської області, актовий запис про народження № 4 та серії № НОМЕР_2 , виданого Рижавським сільським РАГС Уманського району, актовий запис про народження № 5.

У відповідності до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Рижавської сільської ради Уманського району Черкаської області, батько позивачів ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Піківець, Уманського району, Черкаської області, актовий запис про смерть № 7.

Згідно витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі, сформованому 10.10.2017 за № 49398962, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , відкрито спадкову справу за № 182/2017.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_1 прийняли спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги за законом, про що отримали відповідні документи на частину спадкового майна, а саме земельну ділянку, що підтверджується витягами про реєстрацію в спадковому реєстрі сформованими 26.06.2024 за № 77455078 та цього ж дня за № 77455266, а також свідоцтвами про право на спадщину за законом, виданими 26 червня 2024 року, згідно яких позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками по 1/2 частці кожен, спадкової земельної ділянки, належної спадкодавцю ОСОБА_3 .

Згідно довідки Рижавського старостинського округу Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області, виданої 08.08.2024 за № 134/13-18/13-19, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На день своєї смерті спадкодавець проживав одиноко. Вказана інформація надана на підставі погосподарської книги № 1 № ОГО 0066 ст. 67.

Згідно довідки Рижавського старостинського округу Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області, виданої 06.08.2024 за № 132/13-18/13-19, будинок АДРЕСА_1 згідно погосподарського обліку рахується за ОСОБА_3 . Вказана інформація надана на підставі погосподарської книги № 1 особовий рахунок № НОМЕР_4 ст. 67.

15 травня 2024 року за вих. № 11056, начальником Уманського відділку КП «ЧООБТІ» надана інформація про те, що станом на 01.01.2013 в Уманському відділку КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктів нерухомого майна не зареєстровано, інвентаризаційна справа відсутня.

У відповідності до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26 червня 2024 року, Ящука Д.О., приватного нотаріуса Уманського районного нотаріального округу Черкаської області, нотаріусом встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведене у нього, приватного нотаріуса Уманського районного приватного нотаріального округу Ящука Д.О. під № 182 за 2017 рік. Спадкоємцями померлого є двоє синів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_1 пред`явлено тільки довідку Рижавського старостинського округу Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області про належність померлому будинку і інформацію про зареєстроване право власності, видану Уманським відділком КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 15.05.2024 за № 11056, в якій вказано, що інвентаризаційна справа щодо об`єкту нерухомості в АДРЕСА_1 , відсутня, а правовстановлюючого документа на будинок не було пред`явлено.

Також згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, виданої приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Ящуком Д.О. 26 червня 2024 року, право власності на будинок не зареєстровано.

У зв`язку із зазначеним, Ящук Д.О., приватний нотаріус Уманського районного нотаріального округу, відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , який залишився після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутній правовстановлюючий документ і відсутня реєстрація права власності на вищевказаний будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, ФОП ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та згідно технічних характеристик (узагальненої інформації) житловий будинок з верандою побудовані у 1963 році, літня кухня, два сараї та два погріби у 1968 році та один сарай у 1972 році. У висновку про вартість об`єкта вказано, що власником зазначеного будинковолодіння є ОСОБА_3 .

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений устатті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції України та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вбачається, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.

Згідно положень п. 4.14, 4.18 глави 10 Порядку здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється за наявності необхідних документів, що підтверджують наявність певних юридичних фактів, у тому числі й склад спадкового майна. У разі, якщо у спадкоємців відсутні всі необхідні документи, питання визнання права на спадщину вирішується у судовому порядку.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За загальним правилом, визначеним в Главах 87, 89 ЦК України, здійснення права на спадкування та оформлення спадкоємців в спадкових правах здійснюється через нотаріуса і лише у тих випадках, коли об`єктивно неможливо спадкоємцеві оформитись в спадкових правах через нотаріуса, суд вправі визнати за таким спадкоємцем право власності на майно в порядку спадкування.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Наведене, з урахуванням зазначених вище норм ЦК України, а також позицій Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дає обґрунтовані підстави вважати, що позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання права у порядку спадкування за законом щодо спадкового майна.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності зст. 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Враховуючи, що ОСОБА_3 за життя не розпорядився належним йому майном, спадкування здійснюється за законом.

Згідно положень ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до приписів ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Нормою ч. 1 ст. 1278 ЦК України передбачено, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Судом було встановлено, що позивачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за законом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . У визначені законом терміни позивачі звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, спадкова справа була відкрита та на частину спадкового майна позивачам було видано свідоцтва про право на спадщину за законом, але, у зв`язку з тим, що відсутній правовстановлюючий документ на спадковий житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами, позивачі позбавлені можливості реалізувати свої майнові права, як спадкоємці, які прийняли спадщину. При цьому, зареєструвати право власності на спадковий житловий будинок, позивачі позбавлені можливості, у зв`язку з тим, що власником такого будинку є померла особа.

При цьому, суд звертає увагу, що починаючи з 1 січня 2013 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюється шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - єдиної державної інформаційної системи, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

До 2013 року реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інші приміщення, будівлі та споруди проводилася в реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснювалась реєстраторами заснованих відповідними органам місцевого самоврядування комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації (БТІ) за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна.

Державна реєстрація здійснювалась на підставі правовстановлювальних документів, зокрема: - договорів, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності; виданих нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування; свідоцтва про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень державного та комунального житлового фонду; рішення суду про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна тощо.

Одночасно з прийняттям рішення про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ вносив записи до відповідного розділу Реєстру прав власності на нерухоме майно, після чого видавав у паперовому виглядівитягпро державну реєстрацію прав,який є невід`ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робиввідмітку (штамп)про державну реєстрацію.

З 2013 році вищезгаданий Реєстр прав власності на нерухоме майно, що вівся БТІ, став невід`ємною архівною складовою частиною актуального Державного реєстру речових прав на нерухоме майно який діє на цей час,однак інформація про значну частину майнових прав, що були набуті до 2013року та реєстрація яких була здійснена на паперових носіях, до чинного Державного реєстру правне внесена.

Отже, для підтвердження свого права, яке виникло до 01.01.2013, якщо власники зазначених об`єктів нерухомого майна мають документи, що містять одну знаступних відміток:штамп БТІ або відмітку БТІ, чи є витяг зреєстру БТІ, такі документи вважаютьсяналежним чином оформлені, аправо власності зареєстроване до2013 року встарому реєстрі прав власності нанерухоме майно.

У разі, якщо правовстановлювальний документ виданий ще раніше танезареєстрований уБТІ(тобто немає жодних штампів, відміток БТІ, або Витягу зБТІ), власнику в будь-якому випадкунеобхідно таке право зареєструвати, оскільки, навіть якщо законодавство, чинне на момент виникнення права власності, не передбачало його обов`язкової реєстрації, власник може мати перешкоди у вільному користуванні, володінні та розпорядженні майном.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення». (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 623/214/17.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наданих позивачами доказів, позиції представника відповідача та встановлених у судовому засіданні обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_1 про визнання за ними права власності по 1/2 частці за кожним на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , оскільки спадкодавець не розпорядився за життя належним йому майном, а позивачі є єдиним спадкоємцями, які прийняли спадщину і їх частки у спадковому майні є рівними. Таке визнання не порушує прав, свобод чи інтересівінших осіб і може бути прийняте, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 319, 321, 328, 1216-1218, 1261, 1268 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_5 , право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що складається з: житлового будинку «А-1», веранди «а», сараю «Б», літньої кухні, гаражу «В», сараю «Г», сараю «Д», погрібу «Е», погрібу «Ж», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_6 , право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що складається з: житлового будинку «А-1», веранди «а», сараю «Б», літньої кухні, гаражу «В», сараю «Г», сараю «Д», погрібу «Е», погрібу «Ж», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Р. В. Піньковський