Рішення

від 27.01.2025 по справі 120/14207/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 р. Справа № 120/14207/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Статусінвестгруп" до Вінницької митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

22.10.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Івашківської Альони Олександрівни, подана від імені та в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "Статусінвестгруп" (далі ? ТОВ "Статусінвестгруп") до Вінницької митниці про визнання протиправними дій відповідача щодо необґрунтованого нарахування позивачу додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з ввезенням на територію України товару із застосуванням пільг та звільнення від оподаткування, застосування занижених ставок ввізного мита та скасування податкового повідомлення рішення від 08.10.2024 № UA401000202455 про нарахування товариству грошового зобов`язання за платежем "мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання" на суму 51 665,60 грн та податкового повідомлення-рішення від 08.10.2024 № UA401000202456 про нарахування товариству грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання" на суму 11 366,43 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1033,31 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ "Статусінвестгруп" щодо дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг за митною декларацією від 08.07.2021 № UA401020/2021/034307. Підставою для проведення перевірки стало отримання митницею відповіді на запит від уповноважених органів Республіки Польща, згідно з яко преференційне походження розмитненого товару не підтверджене.

За результатами перевірки складено акт № 17/24/7.12-19/38969898 від 11.09.2024, в якому зазначено, що ТОВ "Статусінвестгруп" допустило порушення вимог митного та податкового законодавства, що призвело до заниження податкових зобов`язань, а саме:

- зі сплати ввізного мита на суму 51 665,60 грн, у зв`язку з невиконанням вимог статті 15 Доповнення І до Регіональної Конвенції про Пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження та частин 1 і 8 статті 257 Митного кодексу України;

- зі сплати податку на додану вартість на суму 10 333,12 грн, через порушення пункту 187.8 статті 187 та пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України.

На підставі викладених в акті перевірки висновків, 08.10.2024 щодо ТОВ "Статусінвестгруп" винесено податкові повідомлення-рішення № UA401000202455 про нарахування грошового зобов`язання за платежем "мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання" на суму 51 665,60 грн та № UA401000202456 про нарахування грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання" на суму 11 366,43 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1033,31 грн.

Позивач з вказаними рішеннями не погоджується, вважає їх протиправними, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.

Одночасно з позовною заявою представником позивачем було подано клопотання про забезпечення позову шляхом зупиненні дії податкових повідомлень-рішень Вінницької митниці від 08.10.2024 за №№ UA401000202455, UA401000202456.

Ухвалою суду від 24.10.2024 у задоволенні зазначеного клопотання відмовлено.

Ухвалою суду від 28.10.2024 відкрито провадження у справі за позовом ТОВ "Статусінвестгруп" та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08.11.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що рішення про нарахування позивачу митних платежів та податків було прийняте на підставі інформації, отриманої від уповноважених органів Республіки Польща. У листі від 31.01.2022 польські митні органи повідомили, що експортер не надав необхідних документів для підтвердження преференційного походження товару відповідно до вимог Регіональної конвенції про Пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження. На підставі цього та відповідно до статей 45 та 345 Митного кодексу України було проведено документальну перевірку, яка підтвердила відсутність підстав для застосування преференційного режиму. Як наслідок прийнято рішення про донарахування товариству митних платежів (ввізного мита та податку на додану вартість).

Відповідач вважає, що дії митниці здійснені об`єктивно, безсторонньо та відповідно до чинного законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі перевірки та отриманої інформації, що підтверджує їх законність та обґрунтованість.

Разом з відзивом на позовну заяву відповідач подав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 27.01.2025 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

12.11.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що відповідач не спростував твердження та аргументи товариства, викладені на обґрунтування позовних вимог. Відтак позивач наполягає на задоволенні адміністративного позову з підстав, наведених у позовній заяві.

27.12.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи копії договору про надання правової допомоги та акту наданих послуг на підтвердження понесених позивач витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 27.01.2025 вказане клопотання задоволено.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив, що між ТОВ "Статусінвестгруп" та SOPRANO AGNIESZKA DABROVA (UL.LWOWSKA,15B,55-200 OLAWA, ПОЛЬЩА) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 10/03 від 10.03.2021, за яким позивачем на територію України ввезено "Сідельний тягач, що був у використанні ? категорія транспортного засобу: N3; марка: VOLVO; модель: FH460; тип: 24A3C; ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_1 ; календарний рік виготовлення: 2015; модельний рік виготовлення: 2015; тип двигуна: дизельний; робочий об`єм циліндрів: 12777cm3; потужність двигуна: 345kW; номер двигуна: не встановлено; колісна формула: 4x2; кількість місць для сидіння згідно свідоцтва про реєстрацію: 2; транспортний засіб не містить в своєму складі передавачі або передавачі та приймачі; для використання на дорогах загального призначення; торговельна марка: VOLVO; виробник: VOLVO; країна виробництва: SE.". Код товару згідно з УКТ ЗЕД 8701209000. Фактурна вартість товару 10 150,00 EUR (327 753,65 грн). Митна вартість товару 516 656,00 грн.

При доставці транспортного засобу на митну територію України застосовувались умови поставок згідно ІНКОТЕРМС DAP (UA) Шегині.

З метою здійснення митного оформлення транспортного засобу позивач до Вінницької митниці подано електронну митну декларацію від 08.07.2021 № UA401020/2021/034307, із застосуванням преференції зі сплати ввізного мита.

Водночас для підтвердження можливості застосування преференцій та країни походження товару надано рахунок-проформу (proforma invoice) 058/А/NBP/2021 від 01.04.2021, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 № PL/MF/AR0166882 від 22.06.2021, зовнішньоекономічний договір № 10/03 від 10.03.2021, митну декларацію від 08.07.2021.

Відтак під час митного оформлення товару ТОВ "Статусінвестгруп" скористалось преференціями в рамках вільної торгівлі між Україною та ЄС та застосувало ставку ввізного мита на рівні 0%.

Надалі відповідач листом від 04.08.2021 № 7.12-1/15/710 направив запит до Департаменту митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД Держмитслужби з наданням допомоги в проведенні перевірки достовірності сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 22.06.2021 № PL/MF/AR0166882 та даних, що в ньому містяться, у зв`язку з виникненням сумнівів щодо преференційного статусу походження товарів та виконання інших вимог Доповнення І Конвенції.

Департамент митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД Держмитслужби України листом від 16.03.2022 № 15/15-03-01/7/1115 надіслав Вінницькій митниці лист уповноваженого органу Польщі від 31.01.2022 року №2401-IOA.4331.117.2021.JP, яким повідомлено, що преференційне походження товару відповідно до Доповнення 1 Конвенції не підтверджено.

На підставі відповіді на запит від уповноважених органів Республіки Польща та відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 336, п. 2 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України, наказу Вінницької митниці від 23.08.2024 № 259 відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ "Статусінвестгруп" щодо дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг за митною декларацією від 08.07.2021 № UA401020/2021/034307.

Про проведення вказаної перевірки позивача інформовано письмовим повідомленням від 27.08.2024 № 7.12-1/19/13/5867.

Перевірка проводилась у період з 02.09.2024 по 03.09.2024 та тривала 2 робочих дні.

На підставі перевірки складено акт № 17/24/7.12-19/38969898 від 11.09.2024, в якому зазначено, що ТОВ "Статусінвестгруп" допустило порушення вимог митного та податкового законодавства, що призвело до заниження податкових зобов`язань:

- по сплаті ввізного мита на суму 51 665,60 грн, у зв`язку з невиконанням вимог статті 15 Доповнення І до Регіональної Конвенції про Пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження та частин 1 і 8 статті 257 Митного кодексу України;

- по сплаті податку на додану вартість на суму 10 333,12 грн, через порушення пункту 187.8 статті 187 та пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України.

На підставі викладених в акті перевірки висновків відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення: № UA401000202455 від 08.10.2024 про нарахування товариству грошового зобов`язання за платежем "мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання" на суму 51 665,60 грн та № UA401000202456 від 08.10.2024 про нарахування товариству грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання" на суму 11 366,43 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1033,31 грн.

Позивач вважає вказані рішення митного органу протиправними, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Митного кодексу України (далі ? МК України) відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст.4 МК України митний контроль ? це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Як передбачено ч. 1 ст. 318 МК України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

За змістом ч. 1 ст. 271 МК України мито ? це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з п. 190.1 ст.190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.

Ввізне мито, відповідно до положень ст. 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України

Статтею 276 МК України визначено, що платниками мита є: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов`язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 277 МК України об`єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що платники податків, визначені ст. 272 МК України, при ввезені відповідного товару (який є об`єктом оподаткування відповідно до ч. 1 ст. 277 МК України) на митну територію України зобов`язані сплачувати ввізне мито.

Частиною 1 статті 280 МК України передбачено, що в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна ? у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна ? у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 280 МК України ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

За правила ч. 5 ст. 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Верховна Рада Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифікувала Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Ст. 26 ч. 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I "Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва" (далі ? Протокол I, до цієї Угоди).

Ст. 29 ч. 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

П. 1 ст. 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до п. 1 ст. 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, ? декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 17 розділу 5 "Підтвердження походження" Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

При цьому, за змістом пунктів 1-6 статті 22 розділу 5 Протоколу 1 декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена:

(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або

(b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.

Ст. 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (п. 2 ст. 33 Протоколу I).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (п. 3 ст. 33 Протоколу І).

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (п. 5 ст. 33 Протоколу I).

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (п. 6 ст. 33 Протоколу I).

Згідно з ч.ч. 1, 2, 6 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Частина 3 статті 43 МК України встановлює, що сертифікат про походження товару ? це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Відповідно до ч. 8 ст. 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Частиною 9 цієї статті кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, обов`язково подається у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

За змістом ч. 1 ст. 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання; в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України.

Згідно з п. 54.4 ст. 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Під час розгляду справи судом встановлено, що за результатом проведеної перевірки відповідечем складено акт № 17/24/7.12-19/38969898 від 11.09.2024, згідно з яким ТОВ "Статусінвестгруп" допустило порушення вимог митного та податкового законодавства, що призвело до заниження податкових зобов`язань зі сплати ввізного мита на суму 51 665,60 грн, у зв`язку з невиконанням вимог статті 15 Доповнення І до Регіональної Конвенції про Пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження та частин 1 і 8 статті 257 МК України, та зі сплати ПДВ на суму 10 333,12 грн через порушення пункту 187.8 статті 187 та пункту 190.1 статті 190 ПК України.

Вказані висновки стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішент від 08.10.2024 за №№ UA401000202455, UA401000202456.

Перевіряючи обґрунтованість вищезазначених рішень та дій митного органу, суд перш за все звертає увагу на те, що преференційне походження товарів та застосування режиму вільної торгівлі під час митного оформлення товарів за перевіряємими митними деклараціями, зазначеними в акті перевірки, підтверджується первинними документами, зокрема митною декларацію від 08.07.2021 № UA401020/2021/034307 та поданими разом з нею рахунком-проформою (proforma invoice) 058/А/NBP/2021 від 01.04.2021, сертифікатом з перевезення (походження) товару форми EUR.1 № PL/MF/AR0166882 від 22.06.2021, зовнішньоекономічним договором № 10/03 від 10.03.2021.

При цьому, як видно з матеріалів справи, позивачем було отримано від своїх контрагентів сертифікат перевезення товару EUR.1, у якому в графі "Країна походження" зазначено "Європейський союз".

Суд повторює, що, згідно з проаналізованими вище нормативними положеннями, у разі митного оформлення товару, який ввозиться з країн Європейського Союзу, платники мита та податків мають право скористатися тарифними преференціями, передбаченими Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. Застосуванню таких пільг передує дотримання декларантом умов, визначених Угодою та Протоколом І до неї. Як загальне правило, декларант має подати сертифікат перевезення товару EUR.1, за винятком випадків, коли може бути подана декларація інвойс.

Відтак товар, який був ввезений позивачем в Україну за відповідною митною декларацією, є таким, що походить з Європейського Союзу та відповідає правилам походження, якірегулюють преференційну торгівлю з Україною. Звідси висновується, що позивач виконав усі митні і податкові зобов`язання під час здійснення митної процедури.

Підставою для донарахування митних платежів стала інформація, отримана від уповноважених органів Республіки Польща, відповідно до якої експортер не надав достатніх доказів для підтвердження преференційного походження товару.

Разом з тим зазначена інформація не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення позивачем митних правил, оскільки до митного оформлення ТОВ "Статусінвестгруп" надало всі документи, передбачені чинним законодавством, які були видані експортером і підтверджують право позивача на застосування преференційного режиму.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 є офіційним документом, на підставі якого виникають юридичні наслідки, визначені законом. Такий документ може бути визнаний недійсним, підробленим чи нечинним лише у встановленому законом порядку. Натомість факту визнання сертифіката з перевезення товару EUR.1 недійсним чи підробленим у встановленому законом порядку відсутній.

У матеріалах справи також не міститься документально підтвердженої інформації про те, що уповноважений орган Республіки Польща офіційно звертався до експортера з вимогою надати належні документи для підтвердження статусу походження товару. Відсутня також інформація про відповідь експортера на такий запит. Таким чином, відповідь іноземних органів, надана у вигляді листа від 31.01.2022, враховуючи її загальний характер, не може вважатися єдиною і достатньою підставою для відмови у митній преференції, оскільки не містить документального підтвердження недійсності сертифіката чи недостовірності інформації, зазначеної в ньому.

Крім того, суд враховує, що на момент митного оформлення позивач подав інвойс із декларацією про походження товару, що відповідає Додатку IV до Доповнення I Конвенції.

Такий документ підтверджує походження товару з Європейського Союзу та є достатньою підставою для застосування преференційного режиму.

Суд також зазначає, що обґрунтований сумнів митного органу країни імпорту у достовірності документів є лише підставою для звернення до компетентного органу країни експорту для перевірки документів, але не автоматичною підставою для відмови у застосуванні преференцій. Відмова у преференціях можлива лише на підставі чітко підтверджених результатів перевірки.

З огляду на викладене суд не може дійти висновку, що ТОВ "Статусінвестгруп" діяло неправомірно при здійсненні митного оформлення товару із застосуванням преференційного режиму та допустило ті порушення вимог чинного законодавства, про які зазначені в акті перевірки.

У справі "Рисовський проти України", від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, ЄСПЛ наголосив на особливій важливості принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Крім того, згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у справі "Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", заява № 36985/97, рішення від 23 липня 2002 року, п. 110, адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх і переконливих доказів на доведення обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і правомірності оскаржуваних рішень не довів.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд вважає, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Вінницької митниці від 08.10.2024 за №№ UA401000202455, UA401000202456.

Водночас позивач помилково просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо необґрунтованого нарахування позивачу додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з ввезенням на територію України товару із застосуванням пільг та звільнення від оподаткування, застосування занижених ставок ввізного мита.

Суд зауважує, що законні права та інтереси ТОВ "Статусінвестгруп" у спірній ситуації порушуються саме прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов`язань, а не вищезазначеними діями митного органу.

Отже, в цій частині адміністративний позов не може бути задоволений через обрання неналежного способу судового захисту.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат у цій справі суд виходить з того, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 139 КАС України).

При зверненні до адміністративного суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у розмір 3028,00 грн, хоча, з огляду на заявлені позовні вимоги майнового (про оскарження податкових повідомлень-рішень) та немайнового характеру (про визнання дій відповідача протиправними) повинен був сплатити 6056,00 грн (3028х2).

Відтак, оскільки позовні вимоги задоволені частково і внаслідок відмови у задоволенні частини позовних вимог позивач втратив право на відшкодування частини судового збору у розмірі 3028,00 грн, але фактично сплатив таку ж суму, суд не вбачає підстав для присудження на його користь судових витрат за результатами вирішення справи.

Позивач також просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 908,40 грн, сплачений за подання заяви про застосування заходів забезпечення позову. Однак, враховуючи те, що ухвалою суду від 24.10.2024 у задоволенні такої заяви відмовлено, позивач немає право на компенсацію витрат в цій частині.

Щодо відшкодування на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, то суд виходить з наступного.

Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому згідно з ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також за змістом частини дев`ятої статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення у вказаній справі зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.

Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги від 01.10.2024 № 01/10, копію акту наданих послуг № 1 від 18.12.2024, ордер серії АВ № 1160469 від 15.10.2024 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000801 від 23.06.2021.

Водночас при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В цьому аспекті суд зауважує, що справа не визнана судом складною та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не свідчить про те, що підготовка сторони позивача до розгляду справи в суді вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до переконання, що витрати позивача на правову допомогу адвоката підлягають зменшенню до 6000,00 грн і що такий розмір відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Керуючись ст.ст. 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької митниці митниці від 08.10.2024 за №№ UA401000202455 та UA401000202456.

В решті позову відмовити.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Статусінвестгруп" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч гривень) 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "Статусінвестгруп" (код ЄДРПОУ 38969898, місцезнаходження: вул. Дмитра Майбороди, буд. 2А, оф. 49, м. Вінниця, 21036);

2) представник позивача: адвокат Івашківська Альона Олександрівна (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Київська, буд. 603, м. Вінниця, 21032);

3) відповідач: Вінницька митниця (код ЄДРПОУ 43997544, місцезнаходження: вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034).

Повне рішення суду складено 27.01.2025.

Суддя Сало Павло Ігорович