Рішення

від 24.01.2025 по справі 120/202/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 січня 2025 р. Справа № 120/202/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту стратегічних розслідувань про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправними діями відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за виплату сум одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

До суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Свої заперечення мотивує тим, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Відповідач зазначає, що позивач наказ про виключення її зі списків особового складу військової частини при розгляді цієї справи не оскаржує та не оскаржувала раніше. Також вказує на те, що скільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, тому відсутні і підстави для застосування до спірних правовідносин положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що був затверджений постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року. Крім того відповідач звертає увагу суду на те, що прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, положення Порядку № 159 не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача.

З огляду на викладене відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають

З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив військову службу у Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України.

Наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 21.07.2021 року № 242 о/с (по особовому складу) позивача звільнено зі служби з поліції з 31.07.2021 року.

У зв`язку із незгодою позивача із проведеним розрахунком, він звернувся за захистом своїх прав до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24.11.2021 року у справі № 200/11374/21 зобов`язано департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 .

16.09.2022 року на виконання цього рішення суду позивачеві було виплачено 24948,09 грн.

Надалі, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.07.2023 року у справі № 120/5858/23 зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні, обчислену з урахуванням індексації грошового забезпечення за липень 2021 року.

Так, 15.12.2023 року відповідачем здійснено позивачеві нарахування 8435,93 грн.

Вважаючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником при звільненні у повному обсязі є підставою для нарахування та виплати компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи юридичну оцінку обставинам справи, суд встановив наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною першою статті 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача з військової служби) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року N 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон N 2050-III).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто стаття 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.

Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абзацом 1 пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення в належному розмірі (невчасної виплати) присудженого за судовим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.07.2023 року у справі № 120/5858/23 та рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24.11.2021 року у справі № 200/11374/21, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв`язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення.

За змістом ст. 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Отже, в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Наведений правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 11.12.2020 у справі N 200/10820/19-а.

В даному випадку відповідач відмовив позивачу у виплаті компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 листом від 07.02.2024 № 1533/118/493/пс, а тому право позивача на звернення з відповідним позовом до суду в цьому випадку виникло з дати винесення такої відмови та реалізоване позивачем у передбачений статтею 122 КАС України строк.

За наведених вище обставин суд доходить висновку, що відповідач не нарахувавши та не виплативши компенсацію за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення (грошових допомог, компенсацій) присуджених за судовими рішеннями у справах № 120/5858/23 та № 200/11374/21 по день фактичної виплати (15.12.2023) допустив бездіяльність, яка виходячи з обставин справи є протиправною.

Отже, заявлені позовні вимоги суд вважає обґрунтованими та такими, що належить задовольнити та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення та інших грошових виплат, перерахованих згідно судових рішень у справах № 120/5858/23 та № 200/11374/21 по день фактичної виплати (15.12.2023).

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що позивач звільнена від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату сум одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки по день фактичної виплати перерахованих сум.

Зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки по день фактичної виплати перерахованих сум - 15.12.2023.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056, м. Київ, вул. Богомольця, 10)

СуддяКомар Павло Анатолійович