Рішення

від 27.01.2025 по справі 160/31046/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року Справа № 160/31046/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

22 листопада 2024 року ОСОБА_1 в особі представника Шахова Дмитра Артемовича, через систему "Електронний Суд" звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України згідно протоколу №32 від 02.11.2024 року про відмову у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , сержанта, начальника військового наряду (старшого кулеметника) ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_1 - законному представнику його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дати захоплення у полон до дня його звільнення включно.

- зобов`язати військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, військовослужбовця ОСОБА_2 , сержанта, начальника військового наряду (старшого кулеметника) ІНФОРМАЦІЯ_4, як законному представнику його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дати захоплення у полон до дня його звільнення включно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка має право на отримання виплат, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, оскільки є матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а батьком дитини є захоплений у полон під час виконання бойових завдань - військовослужбовець ОСОБА_2 . Вважає протиправним рішення військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України оформлене протоколом №32 від 02.11.2024 року про відмову у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення з дати захоплення у полон до дня його звільнення та не виплати ОСОБА_1 , як законному представнику малолітньої ОСОБА_4 , належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016.

Ухвалою суду від 26.11.2024 відкрито провадження в адміністративній та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем 05.12.2024 подано до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що 19.08.2019 ОСОБА_1 звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини (справа № 320/6728/19, провадження № 2-н/320/680/19). За результатами судового розгляду справи № 320/6728/19 за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу 02.09.2019 суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Горбачовою Ю. В. видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19 серпня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. На підставі даного судового наказу з ОСОБА_2 утримуються та сплачуються на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 кошти в розмірі 25 % грошового забезпечення (в тому рахунку з додаткових винагород, що мають одноразовий та постійний характер) по теперішній час, що підтверджено довідкою фінансового відділення. Орієнтовно в залежності від місяця ОСОБА_1 отримує аліменти на доньку в розмірі 30 000,00 грн. За листопад 2024 року їй була виплачена сума аліментів 30 368,34 грн. Таким чином неповнолітня дитина військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 - ОСОБА_4 є соціально захищеною та матеріально забезпеченою з боку свого батька який на даний час перебуває в полоні. Також звертаємо увагу суду, що згідно довідки начальника відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 29.11.2024 № 2259 до складу сім`ї ОСОБА_2 включено наступних осіб: донька - ОСОБА_4 ; мати - ОСОБА_7 . Як і позивач так і мати ОСОБА_2 - ОСОБА_7 відповідно до Закону та Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених в полон або стали заручниками, а також інтернованих нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 має право звернутись до військової частини із заявою про виплату грошового забезпечення її сина - полоненого Захисника України ОСОБА_2 .

11.12.2024 за на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що оскільки військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 не перебуває у шлюбі, позивач, як законний представник його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має переважне право відносно інших члена його сім"ї (матері) на отримання грошового забезпечення. При цьому, відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу, що мати військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 - ОСОБА_7 коли-небудь зверталася чи має намір звернутися до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату грошового забезпечення її сина. Таким чином, право позивача на отримання грошового забезпечення не може залежати від нереалізованого права матері на отримання грошового забезпечення, яке виникає лише в разі відсутності у військовослужбовця дітей.

16.12.2024 за на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену у відзиві, та зазначено, що у зв`язку із розірванням позивачем шлюбу з військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 вона перестала бути членом родини військовослужбовця та, як закономірний наслідок, на неї не розповсюджується дія законодавства України про правовий та соціальний захист членів сімей військовослужбовців.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 була дружиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , сержантом, начальником військового наряду (старшим кулеметником) ІНФОРМАЦІЯ_4.

Від даного шлюбу вони мають неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Мелітопольського районного суду Запорізької області від 26.11.2019 року у справі №320/6097/19 вказаний шлюб розірвано.

23 травня 2022 року позивач отримала сповіщення від Міжнародної організації "Червоний Хрест", згідно якого ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в м. Маріуполі Донецької області, був захоплений у полон.

18.10.2024 року позивач звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про виплату грошового забезпечення захопленого у полон військовослужбовця (вх.№2045 від 21.10.2024 року), справжність підпису на якій 18.10.2024 року посвідчена Вакуленко С.О., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, реєстровий №1502.

15.11.2024 року позивач отримала лист №3/33/10/3-8884 від 12.11.2024 року "Про надання інформації", підписаний командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, полковником ОСОБА_8 . Зі змісту вказаного листа вбачається, що -"...Комісією було прийнято рішення згідно протоколу від 02.11.2024 року №34 відмовити в задоволенні Вашої заяви. Відповідно до судового наказу Мелітопольського міського суду Запорізької області від 02.09.2019 року по справі №320/6728/19 ОСОБА_1 отримує аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 начальника військового наряду (старшого кулеметника) ІНФОРМАЦІЯ_4 сержанта ОСОБА_2 ."

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), за військовослужбовцями, захопленими в полон зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення). Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженим Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884), військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Згідно з п. 3 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Відповідно до п. 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються:

- копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);

- довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);

- копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);

- копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);

- копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:

подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;

з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Згідно з п. 7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 була дружиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , сержантом, начальником військового наряду (старшим кулеметником) ІНФОРМАЦІЯ_4.

Від даного шлюбу вони мають неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Мелітопольського районного суду Запорізької області від 26.11.2019 року у справі №320/6097/19 вказаний шлюб розірвано.

23 травня 2022 року позивач отримала сповіщення від Міжнародної організації "Червоний Хрест", згідно якого ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в м. Маріуполі Донецької області, був захоплений у полон.

Відповідно до довідки начальника відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 29.11.2024 № 2259 до складу сім`ї ОСОБА_2 включено наступних осіб: донька - ОСОБА_4 ; мати - ОСОБА_7 .

Згідно до довідки начальника фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_2 починаючи з 09.09.2029 року згідно виконавчого провадження № 320/6728/19 виплачує аліменти в розмірі 25 % грошового забезпечення.

Довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.06.2024 року підтверджено, що ОСОБА_1 та неповнолітньої ОСОБА_4 : зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання АДРЕСА_2

18.10.2024 року позивач звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про виплату грошового забезпечення захопленого у полон військовослужбовця (вх.№2045 від 21.10.2024 року), справжність підпису на якій 18.10.2024 року посвідчена Вакуленко С.О., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, реєстровий №1502.

15.11.2024 року позивач отримала лист №3/33/10/3-8884 від 12.11.2024 року "Про надання інформації", підписаний командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, полковником ОСОБА_8 . Зі змісту вказаного листа вбачається, що -"...Комісією було прийнято рішення згідно протоколу від 02.11.2024 року №34 відмовити в задоволенні Вашої заяви. Відповідно до судового наказу Мелітопольського міського суду Запорізької області від 02.09.2019 року по справі №320/6728/19 ОСОБА_1 отримує аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 начальника військового наряду (старшого кулеметника) ІНФОРМАЦІЯ_4 сержанта ОСОБА_2 ."

Суд звертає увагу що п. 5 Порядку №884 містить декілька підстав для прийняття командиром військової частини рішення про відмову у виплаті, а саме:

- подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

- подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

- подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;

- з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Разом з тим, у оскаржуваному рішення не вказано конкретної підстави для відмови позивачці у виплаті грошового забезпечення ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка визначена у п. Порядку №884.

Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Тлумачення положень статті 180 Сімейного кодексу України свідчить, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано.

Статтею 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 має неповнолітню дитину - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яку за законом повинен утримувати, суд зауважує, що вона має право отримувати частину грошового забезпечення перебуваю чого у полоні батька ОСОБА_2 через законного представника - матір ОСОБА_1 .

Слід зазначити, що законодавством чітко встановлено коло осіб які мають право на отримання грошового забезпечення у разі настання події, які регламентовані в розділі XXX наказу №260 від 07.06.3018 та п.7 постановою КМУ № 884 від 30.11.2016 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», тому будь-яке інше довільне трактування вказаних приписів є недопустимим.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи рішення згідно протоколу від 02.11.2024 року №34, яким відмовлено у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , сержанта, начальника військового наряду (старшого кулеметника) ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_1 - законному представнику його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дати захоплення у полон до дня його звільнення включно, діяв не у спосіб, що передбачений законами України та Порядком №884, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З огляду на вказане, враховуючи вищевикладені нормативні приписи Порядку №884, а також той факт, що у позивачки, як законного представника неповнолітньої дитини, наявне право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, який потрапив у полон, з дня захоплення останнього в полон, то суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України згідно протоколу №32 від 02.11.2024 року про відмову у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , сержанта, начальника військового наряду (старшого кулеметника) ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_1 - законному представнику його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дати захоплення у полон до дня його звільнення включно.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 наведеного Кодексу, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Інші аргументи відповідача 1, викладені у відзиві, не беруться судом до уваги, оскільки вони не спростовують встановлених судом фактів порушення відповідачем процедури прийняття рішення, встановленої пунктами 5 -7 Порядку №884.

Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 - законному представнику неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виплату коштів, в якості грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України, то в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з урахуванням приписів ч.2 ст.9, абзацу 2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України та з обранням судом найбільш ефективного способу захисту прав і свобод позивача згідно до п.10 ч.2 ст.245 наведеного Кодексу, шляхом, а саме: зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату їй грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , сержанта, начальника військового наряду (старшого кулеметника) ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_1 - законному представнику його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дати захоплення у полон до дня його звільнення включно, з дотриманням пунктів 5-7 Порядку №884 та з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У разі задоволення позову суд може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів - п.10 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, абз.2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у його рішенні.

Приймаючи до уваги все вищевикладене та враховуючи те, що під час розгляду цієї справи встановлено протиправність бездіяльності, виражену у неприйнятті Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України рішення, через недотримання відповідачем процедури його прийняття, встановленої пунктами 5-7 Порядку №884, що, в свою чергу, як наслідок, у подальшому зобов`язує відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату ОСОБА_1 - законному представнику неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 грошового забезпечення ОСОБА_2 , з дати захоплення у полон до дня його звільнення включно від 18.10.2024 року.

При цьому, у ході розгляду заяви позивача, відповідачеві слід з`ясувати (перевірити) всі обставини щодо осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення, які наведені у пункті 7 Порядку №884, у тому числі, і щодо дотримання прав, свобод і інтересів таких осіб, та прийняти відповідне законне рішення на власний розсуд з дотриманням вимог пунктів 5-7 Порядку №884, а також з урахуванням правової оцінки, наведеної у даному судовому рішенні згідно до вимог абз.2 ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази на підтвердження правомірності дій та докази, долучені в обґрунтування позову, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову відповідно до вищенаведених мотивів.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 968,96 грн., що документально підтверджується квитанцією від 20.11.2024.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 484,48 грн. підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ПН НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_4 ; ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України згідно протоколу №32 від 02.11.2024 року про відмову у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , сержанта, начальника військового наряду (старшого кулеметника) ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_1 - законному представнику його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дати захоплення у полон до дня його звільнення включно.

Зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення, військовослужбовця ОСОБА_2 , сержанта, начальника військового наряду (старшого кулеметника) ІНФОРМАЦІЯ_4, як законному представнику його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дати захоплення у полон до дня його звільнення включно з дотриманням приписів пунктів 5-7 Порядку №884 та з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_4 ; ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ПН НОМЕР_2 ) витрати на оплату судового збору у розмірі 484,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 27 січня 2025 року.

Суддя Е.О. Юрков