Рішення

від 27.01.2025 по справі 160/26553/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 рокуСправа №160/26553/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровська обласна станція переливання крові» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2024р. (згідно відомостей Укрпошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Дніпропетровська обласна станція переливання крові» та просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у вигляді не порушення клопотання про видачу позивачеві посвідчення «Почесний донор України» перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації за його заявою від 06.06.2024р.;

- зобов`язати відповідача порушити клопотання про видачу позивачеві посвідчення Почесного донора України та вручення нагрудного знаку «Почесний донор України» перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що він здійснив добровільне безоплатне змішане донорство крові та компонентів крові відповідно до Закону України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові», згідно записів його облікової карти донора станом на 22.03.2024р. було зареєстровано 30 донацій крові та 3 донації плазми крові, а тому позивач вважає, що за його розрахунком, проведеним згідно вимог ч.4 ст.21 згаданого Закону, а саме: 30 донацій крові х 2 донації плазми = 60 донацій плазми, до яких слід додати ще 3 донацій плазми, що у сукупності дорівнює 63 донацій плазми, а відповідно, він повинен набути статусу Почесного донора України згідно до вимог ч.2, ч.4 ст.21 наведеного Закону. 06.06.2024р. позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив порушити клопотання про видачу йому посвідчення і вручення нагрудного знака «Почесний донор України» перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної (військової) адміністрації у відповідності до вимог Порядку №1266 від 24.11.2021р., однак 25.06.2024р. отримав відповідь, у якій було зазначено, що для отримання відповідного статусу позивачеві слід доздати 9 донацій крові або 17 донацій плазми крові методом аферезу максимально допустимими дозами згідно до роз`яснення Спеціалізованої ДУ «Український центр трансплант-координації» від 22.12.2021р. №СЛ-2112/0348. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо не порушення клопотання про видачу йому посвідчення та вручення нагрудного знака «Почесний донор України» перед Департаментом є протиправною бездіяльністю, оскільки надання згаданим вище Центром роз`яснень згаданого вище Закону чинними нормативно-правовими актами не передбачено, наведене у листі від 22.12.2021р. обрахування донацій крові прямо суперечить вимогам ч.4 ст.21 згаданого Закону, у якій чітко зазначено, що одна донація крові прирівнюється до двох донацій плазми крові, у разі, якщо має місце саме змішане донорство (донація крові та донація плазми крові, як у даному випадку). За викладеного, позивач вважає, що у його випадку у відповідача не було законних підстав вчиняти вищенаведену бездіяльність. Окрім того, позивач зазначив, що оскільки відповідач є суб`єктом системи крові в частині порушення клопотань про видачу посвідчення та нагрудного знаку «Почесний донор України» перед згаданим вище Департаментом згідно приписів п.1-3 Порядку №1266, тобто, є суб`єктом владних повноважень стосовно даного питання, який вчинив вищенаведену прротиправну бездіяльність, тому просив останнього і зобов`язати порушити перед Департаментом відповідне питання за його заявою з метою ефективного захисту порушеного права позивача згідно до ст.13 Конвенції та п.75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005р. (заява №38722/02) (а.с.1-5).

Ухвалою суду від 23.10.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача протягом 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали суду надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача або відсутності такої бездіяльності з урахуванням вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначеною ухвалою суду також у порядку ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України від відповідача були витребувані наступні копії документів, а саме: копію облікової картки донора позивача станом на 22.03.2024р., завірену належним чином згідно до вимог ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.28).

На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду через систему «Електронний суд» 29.10.2024р. відповідачем було надано відзив на позов, у якому останній просив позовні вимоги позивача до відповідача про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення посилаючись на те, що відповідно до ст.21 наведеного вище Закону (зі змінами) 30 вересня 2020р. №931-ІХ у разі здійснення одним донором донації крові і компонентів крові (змішане донорство) одна донація крові прирівнюється до двох донації плазми крові та однієї донації компонентів крові, заготовлених методом аферезу. У випадку ОСОБА_1 (позивача) керуючись записами в обліковій карті донора зареєстровано 30 донацій крові та 3 донації плазми крові. Обрахунок донації крові: 30 донацій крові та 3 донації плазми крові, заготовлених методом аферезу еквівалентні 31,5 донаціям крові (30+(3:2)=31,5). При обрахунку донацій позивачу, Комунальне підприємство керувалось Законом України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові» (зі змінами) 30 вересня 2020р. №931-ІХ та листом Спеціалізованої Державної установи «Український центр трансплант-координації» від 22.12.2021р. №СЛ-2112/0348 «Щодо здійснення обрахунків при прийнятті рішення про надання статусу «Почесний донор України», який виконує функції Національного трансфузіологічного центру та координує діяльність суб`єктів системи крові. А відповідно, відповідач вважає, що на теперішній час позивач ОСОБА_1 відповідно до ч.2 ст.21 наведеного Закону не набув статусу «Почесний донор України» у зв`язку із чим його права та інтереси відповідачем не були порушені, тому вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню (а.с.33-38).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно довідок управління персоналом у зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у черговій відпустці, ухвалою суду від 27.01.2025р. розгляд даної справи було продовжено на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 27.01.2025р. (а.с.44).

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 27.01.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 у період з 26.07.2016р. по 22.03.2024р. здійснював добровільне безоплатне донорство крові та компонентів крові відповідно до Закону України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові», що підтверджується копією паспорту позивача серії НОМЕР_1 , виданого Вільногірським МВ УМВС України в Дніпропетровській області 20.02.2008р. та відомостями, які містяться у обліковій картці донора - позивача (а.с.8,42).

Станом на 22.03.2024р. відповідачем було зареєстровано здачу позивачем крові та її компонентів, а саме: 30 донацій крові та 3 донації плазми крові, що підтверджується змістом копії облікової картки донора (позивача), копія якої міститься в матеріалах справи, а також підтверджено і самим відповідачем у відзиві на позов (а.с.36, 42).

06.06.2024р. позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив у зв`язку з тим, що згідно ч.4 ст.21 згаданого Закону, його донація крові у сукупності становила 63 донацій крові із розрахунку: 30 донацій крові х 2 донацій плазми =60 донацій плазми, до яких слід додати 3 донації плазми, тому просив порушити перед керівником Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації клопотання про видачу йому посвідчення та нагрудного знаку «Почесний донор України» про що свідчить зміст копії відповідної заяви (а.с.10).

У відповідь на зазначену заяву, Комунальне підприємство листом від 25.06.2024р. за №728 повідомило позивача про те, що згідно записів в обліковій карті донора (позивача) зареєстровано 30 донацій крові та 3 донації плазми крові. Наведений можливий обрахунок донацій крові, а саме: 30 донацій крові та 3 донації плазми крові, заготовлених методом аферезу еквівалентні 31,5 донаціям крові (30+(3:2)=31,5), зазначено, що при обрахунку донацій позивача Комунальне підприємство керувалося роз`ясненням Спеціалізованої Державної Установи «Український центр трансплант-координації» від 22.12.2021р. №СЛ-2112/0348 «Щодо здійснення обрахунків при прийнятті рішення про надання статусу «Почесний донор України», який координує діяльність суб`єктів системи крові, зазначено, що для отримання відповідного статусу позивачеві необхідно доздати 9 донацій крові або 17 донацій плазми крові методом аферезу максимально допустимими дозами, що підтверджено змістом копії наведеного листа (а.с.13).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не порушенні перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації клопотання про видачу та вручення йому посвідчення та нагрудного знаку «Почесний донор України» за його заявою від 06.06.2024р., позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Процедуру видачі посвідчення і вручення нагрудного знака Почесний донор України донорам крові та компонентів крові визначено Порядком видачі посвідчення і вручення нагрудного знака Почесний донор України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021 року №1266 (далі Порядок №1266).

За приписами пункту 2 згаданого Порядку №1266 визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус Почесного донора України, і надає право донорам користуватися пільгами, встановленимиЗаконом УкраїниПро безпеку та якість донорської крові та компонентів крові( далі Закон).

Клопотання про видачу посвідчення та нагрудного знака Почесний донор України порушують суб`єкти системи крові перед закладами охорони здоров`я, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також перед структурними підрозділами з питань охорони здоров`я обласних та м. Києва держадміністрацій пункт 3 Порядку №1266.

У відповідності до вимог пункту 7 Порядку №1266 встановлено, що рішення про видачу посвідчення і вручення нагрудного знака Почесний донор України приймають: керівники закладів охорони здоров`я/державних установ, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; керівники структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних та м. Києва держадміністрацій.

Частиною 2 статті 21 Закону України Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові передбачено, що донори, які безоплатно здійснили донацію крові в сумарній кількості, що дорівнює 40 максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює 60 максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або 40 максимально допустимим дозам клітин крові, заготовлених методом аферезу (еритроцити, тромбоцити, лейкоцити), незалежно від часу здійснення таких донацій, набувають статусу Почесного донора України. Таким особам видається посвідчення і вручається нагрудний знак "Почесний донор України" впорядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зразкинагрудного знака"Почесний донор України" іпосвідченнядо нього затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У разі здійснення одним донором донації крові і компонентів крові (змішане донорство) одна донація крові прирівнюється до двох донацій плазми крові та однієї донації компонентів крові, заготовлених методом аферезу частина 4 ст.21 наведеного Закону.

Із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що наведеними приписами Держава делегувала повноваження відповідачеві як суб`єкту системи крові порушувати клопотання перед Департаментами охорони здоров`я обласних адміністрацій у питаннях видачі посвідчення та вручення нагрудного знака Почесний донор України, а відповідно, зазначене свідчить про те, що відповідач у даних правовідносинах виступає як суб`єкт владних повноважень.

Також наведеними положеннями передбачено, що донори набувають статусу «Почесного донора України» та їм видається відповідне посвідчення і вручається нагрудний знак «Почесний донор України» у разі донації крові в сумарній кількості 40 максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює 60 максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або 40 максимально допустимим дозам клітин крові, заготовлених методом аферезу (еритроцити, тромбоцити, лейкоцити), незалежно від часу здійснення таких донацій.

При цьому, частина 4 ст.21 згаданого Закону визначає, що у разі здійснення одним донором донації крові і компонентів крові (змішане донорство), то обрахунок одної донації крові повинен прирівнюватися до двох донацій плазми крові та однієї донації компонентів крові, заготовлених методом афенезу, тобто, за наступною формулою, а саме:

- 1 донація крові =2 донацій плазми крові;

- 1 донація крові = 1 донації компонентів крові, заготовлених методом афенезу.

Так, як встановлено судом із наявних в матеріалах справи документів, позивачем було здійснено змішане донорство, зокрема, у період з 26.07.2016р. по 22.03.2024р. зареєстровано 30 донацій крові та 3 донації плазми крові, що підтверджено відомостями, які містяться у обліковій картці донора (позивача) та підтверджено відповідачем і у відзиві на позов (а.с.36,42).

А відповідно, із аналізу встановлених судом обставин та приписів наведеного чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що обрахунок донацій крові при змішаному донорстві позивача має виглядати наступним чином: 30 донацій крові та 3 донації плазми крові еквівалентні 63 донаціям крові (30 х 2) + 3, що відповідає обрахунку, наведеному у ч.4 ст.21 наведеного Закону.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що позивач має право на отримання статусу Почесного донора України, а відповідно, і на видачу йому посвідчення та вручення нагрудного знака «Почесний донор України у відповідності до вимог ч.2, ч.4 ст.21 Закону України Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові.

Таким чином, враховуючи наведене, бездіяльність відповідача щодо не порушення клопотання перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації про видачу позивачеві посвідчення та вручення нагрудного знака «Почесний донор України» з урахуванням вимог ч.2, ч.4 ст. 21 наведеного Закону та п.3 Порядку №1266, слід визнати протиправною.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем у відзиві на позов не наведено жодних обгрунтованих підстав, не надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність вищенаведеної бездіяльності відповідача щодо не порушення клопотання перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації про видачу позивачеві посвідчення та вручення нагрудного знака «Почесний донор України» з урахуванням вимог ч.2, ч.4 ст. 21 наведеного Закону та п.3 Порядку №1266 та виходячи із встановлених вище судом обставин даної справи та аналізу чинного наведеного законодавства.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються судом аргументи відповідача, наведені у відзиві на позов, з приводу того, що 30 донацій крові та 3 донації плазми крові, заготовлених методом аферезу еквівалентні 31,5 донаціям крові (30+(3:2)=31,5), згідно обрахунку за прикладом наведеним у роз`ясненні Спеціалізованої Державної Установи «Український центр транплант-координації» у листі від 22.12.2021р. №СЛ-2112/0348 «Щодо здійснення обрахунків при прийнятті рішення про надання статусу «Почесний донор України», з огляду на таке.

По-перше, наведений відповідачем обрахунок донацій крові та донацій плазми крові не відповідає та суперечить приписам ч.4 ст.21 згаданого вище Закону, за якою встановлено такий розрахунок, а саме: 1 донація крові = 2 донацій плазми крові; 1 донація крові = 1 донації компонентів крові, заготовлених методом афенезу.

По-друге, обрахунок, який наведений у згаданому листі від 22.12.2021р. №СЛ-2112/0348 є необгрунтованим, не вмотивованим, тому проведений всупереч положенням ч.4 ст.21 Закону, при цьому, слід зазначити, що листи-роз`яснення, не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише інформаційний та рекомендаційний характер, не містять норм права, а відповідно, не мають жодної юридичної сили, тому застосування відповідачем при проведенні обрахунку донацій крові позивача роз`яснення у наведеному листі є незаконним, оскільки підлягають застосуванню норми ч.4 ст.21 Закону, які мають вищу юридичну силу.

Окрім того, слід зазначити, що судом було досліджено зміст Положення про Спеціалізовану Державну Установу «Український центр транплант-координації», затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.05.2023р. №919 та встановлено, що вказаній Установі повноваження з приводу надання будь-яких роз`яснень суб`єктам системи крові, не надавались, що свідчить про те, що відповідні вищенаведені роз`яснення у листі від 22.12.2021р. №СЛ-2112/0348 надані вказаною Установою поза межами її повноважень.

Тому, суд приходить до висновку, що у даних правовідносинах, правомірність зазначеної вище бездіяльності відповідача у встановленому законодавством порядку останнім не доведена.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не порушення клопотання перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації про видачу позивачеві посвідчення та вручення нагрудного знака «Почесний донор України» за його заявою від 06.06.2024р., суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не порушення клопотання перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації про видачу позивачеві посвідчення та вручення нагрудного знака «Почесний донор України» за його заявою від 06.06.2024р., відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача порушити перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації клопотання про видачу посвідчення та вручення позивачеві нагрудного знака «Почесний донор України», виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача порушити перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації клопотання про видачу посвідчення та вручення позивачеві нагрудного знака «Почесний донор України», є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

Щодо розподілу судового збору суд зазначає про таке.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень - Комунального підприємства «Дніпропетровська обласна станція переливання крові» на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. понесені позивачем згідно квитанції до платіжної інструкції №0.0.3917561603.1 від 01.10.2024р.(а.с.7,20).

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровська обласна станція переливання крові» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Комунального підприємства «Дніпропетровська обласна станція переливання крові» щодо не порушення клопотання про видачу ОСОБА_1 посвідчення та вручення нагрудного знака «Почесний донор України» перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації за його заявою від 06.06.2024р.

Зобов`язати Комунальне підприємство «Дніпропетровська обласна станція переливання крові» (49069, Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, буд. 17, код ЄДРПОУ 01985434) порушити перед Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації клопотання про видачу та вручення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) посвідчення та нагрудного знака «Почесний донор України».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комунального підприємства «Дніпропетровська обласна станція переливання крові» (49069, Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, буд. 17, код ЄДРПОУ 01985434) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. ( одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва