Рішення

від 27.01.2025 по справі 160/872/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 рокуСправа №160/872/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.;

-зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.;

-визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.;

-зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн., з урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що указом Президента України від 22 червня 2009 року №465/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області строком на п`ять років. Указом Президента України №634/2012 від 19.11.2012 року ОСОБА_1 переведено напосаду суддіЖовтневогорайонного судуміста Дніпропетровська в межах п`ятирічного строку, що підтверджується наказами «Про відрахування зі складу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська» №61 від 19.11.2012 року та «Про зарахування до штату Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська» №108-К від 20.11.2012 року Указом Президента України № 295/2017 від 28.09.2017 року ОСОБА_1 призначенонапосаду суддіЖовтневогорайонногосудуміста Дніпропетровська безстроково, що також підтверджується наказом «Про продовження повноважень судді ОСОБА_1 » №145-К від 29.09.2017 року. Позивач зазначає, що відповідачами допущено протиправні дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, тому ОСОБА_1 звернувся до суду з означеною позовною заявою за захистом своїх прав.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду у задоволенні заяви відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про перехід зі спрощеного позовного провадження у загальне позовне провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено із зазначенням, що посада судді суду загальної юрисдикції не відноситься до посад осіб, що займають відповідальне становище.

Представником Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області подано до суду відзив на позовну заяву, в тексті якого він просить відмовити в задоволенні пред`явлених позовних вимог. Даний відзив, окрім іншого, обґрунтований тим, що з 1 січня 2024 р. розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2102 гривень, визначено Законом України "Про державний бюджет України на 2024 рік". Цей Закон є чинним та неконституційним у встановленому порядку не визнавався, а відтак підлягає застосуванню при виплаті позивачу суддівської винагороди.

Відповідач-1 - Державна судова адміністрація України, у встановлений судом строк, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась, причини неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомила.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відтак, позиція Державної судової адміністрації України стосовно даної справи суду невідома.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Указом Президента України від 22 червня 2009 року за №465/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області строком на п`ять років.

Указом Президента України за №634/2012 від 19.11.2012 року ОСОБА_1 переведено напосаду суддіЖовтневого районного судуміста Дніпропетровська в межах п`ятирічного строку, що підтверджується наказами «Про відрахування зі складу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська» №61 від 19.11.2012 року та «Про зарахування до штату Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська» №108-К від 20.11.2012 року, копії яких містяться в матеріалах справи. Указом Президента України №295/2017 від 28.09.2017 року ОСОБА_1 призначенонапосаду суддіЖовтневого районного судуміста Дніпропетровська безстроково, що підтверджується наказом «Про продовження повноважень судді Федоріщева С.С.» №145-К від 29.09.2017 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідно до наказу «Про обчислення стажу роботи суддів, який дає право на одержання щомісячної доплати за вислугу років» №1-К від 01.01.2024 року, ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 80 відсотків посадового окладу, копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до наказу №72-к від 17.05.2021 року, ОСОБА_1 встановлено доплату за науковий ступень кандидата юридичних наук у розмірі 15% від посадового окладу з 15.04.2021 р., копія якого міститься в матеріалах справи.

За період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудень 2024 року включно Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувало ОСОБА_1 суддівську винагороду для визначення суми якої використовувалася величина під назвою "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року" в розмірі 2102,00 грн, що передбачено положеннями ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

При цьому, як стверджує позивач, відповідач повинен був нарахувати та виплатити суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році, встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3028 грн.

На підставі означеного, позивач звернувся до суду з означеною позовною заявою за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон. України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до статті 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Суд вказує, що позивачу суддівську винагороду у спірному періоді обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102 гривень, що не заперечується відповідачем-2.

Водночас, визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 та від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.

При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) не застосовуються.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII, що набрали чинності з 30 вересня 2016 року).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Суд зазначає, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України. Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України Про прожитковий мінімум від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Положеннями ст. 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Водночас, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Натомість, статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, разом із встановленням на 01.01.2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

При цьому, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Закріплюючи статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.

Водночас, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили відносно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Враховуючи вищезазначене, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року (3028 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) з жовтня 2023 року по січень 2024 р., на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», була неправомірною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 року у справі №240/44080/21 сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах:

- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

Отже, розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 р. складає 3028 грн.

Водночас, суд зазначає, що частинами 3, 4 статті 148 Закону №1402-VIII передбачено, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частини 1 та 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин 1, 2, 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Територіальний орган Державної судової адміністрації України здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисах на 2024 роки.

Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу нараховано та виплачено за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Така обставина не заперечується відповідачем-2 по справі.

При цьому, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 року (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн.), на підставі Закону України № 3460-IX є неправомірною.

Враховуючи зазначене вище, суд прийшов до висновку про те, що оскільки Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням прожиткового мінімуму - 2102,00 грн., діяло з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Отже, за таких обставин, оскільки позивач має право на розмір суддівської винагороди, встановлений статтею 135 Закону №1402-VIII, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. та зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 р. прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн., з урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Стосовно позовних вимог до відповідача - Державної судової адміністрації України, суд зазначає наступне.

Верховний Суд неодноразово зазначав в означеній категорії справ на необхідності дослідження та встановлення фактичних обставин справи саме в аспекті того, ким з відповідачів було допущено протиправну бездіяльність, а також досліджувати належність відповідача у справі.

Так, для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам у цій категорії спорів необхідно з`ясовувати участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи відповідач (другий відповідач).

Суд враховує, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються, згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частини першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019р. №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п`ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Тобто, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2024 рік.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву зазначило, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону №2710-ІХ, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 гривні. Вказано, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.

Враховуючи означене, судом встановлено, що ДСА України, як головним розпорядником бюджетних коштів, сума коштів була недостатньо виділена для забезпечення виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області суддівської винагороди обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2024 року - 3028,00 грн.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).

Із врахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 року (справа №280/788/19) прийшов до висновку про правильність рішення судів у спорі щодо розміру суддівської винагороди, яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

З огляду на викладене, суд для ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн. та зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.

Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 241-246, 262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн., з урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподілялись.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька