Рішення

від 27.01.2025 по справі 280/10895/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 січня 2025 року Справа № 280/10895/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у невиданні відповідного наказу та нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) видати наказ, яким нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , відповідно до наказу № 233 від 19.09.2024 був звільнений у відставку та з 19.09.2024 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення. Вказує на те, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не отримував. У вересні 2024 року звернувся із рапортом до відповідача, в якому просив здійснити всі розрахунки перед звільненням, чого відповідачем зроблено не було. Вважає бездіяльність відповідача у невиплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення протиправною та просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 27.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

25.11.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що ВЧ НОМЕР_4 не вбачає підстав для обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням позивача з використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, тому що протягом спірного періоду зміни до розміру прожиткового мінімуму, який є розрахунковою величиною для нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу, КМУ не вносились. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2024 № 233 старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , начальника обслуги взводу звукометричної розвідки батареї звукометричної розвідки дивізіону артилерійської розвідки військової частини, звільнено у відставку відповідно до п. 3 п.п. «б» (за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З 10.09.2024 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із вищевказаним наказом матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не надавалась.

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_5 від 24.09.2024 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, яке видано на підставі довідки до акту огляду МСЕК від 09.09.2024 року серія 12ААГ №457369 захворювання ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Вважаючи, що відповідачем протиправно вчинено бездіяльність, яка полягає у невиданні відповідного наказу та нездійсненні нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За визначенням ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців і осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Як передбачено у ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

При цьому, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені у відповідності до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. за №704 визначено, зокрема, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (п.2). Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів та коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців із числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 5 вказаної вище Постанови було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, і допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Механізм же та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260).

У відповідності до положень п.1 розділу ХХІV Порядку №260, військовослужбовцям, окрім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

За п.7 розділу ХХІV Порядку №260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, який передбачений в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого й визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (окрім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Як передбачено п.9 розділу XXIV Порядку №260, виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Аналізуючи викладене, варто зазначити, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).

При цьому, Законом №2011-XII не визначено порядку та розміру виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а згідно ч.4 ст.9 цього Закону, Міністру оборони України надано повноваження стосовно визначення порядку виплати грошового забезпечення, в тому числі й матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Постановою №704 і Порядком №260 встановлено лише граничний розмір виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який повинен не перевищувати місячного грошового забезпечення, а право керівників державних органів надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань обмежене розміром асигнувань, що виділяються на утримання таких державних органів.

Таким чином, Законом №2011-XII делеговано Міністру оборони України повноваження щодо визначення порядку виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які обмежені лише граничним розміром такої виплати та розміром виділених асигнувань на утримання військовослужбовців.

Як слідує з матеріалів даної справи, позивачу матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не виплачувалась.

Згідно рішення Міністра оборони України від 16.01.2024 № 183/уд матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:

смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;

поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;

у разі наявності у військовослужбовця інвалідності отриманої внаслідок поранення (контузії травми каліцтва) пов`язаного із захистом Батьківщини;

порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:

онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);

захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;

безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою, які пов`язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;

сім`ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.

Відповідно, вказаним дорученням передбачено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення виключно за наявності підстав, передбачених у п.6 вказаного Доручення. У розглядуваному випадку, визначено лише одну умову, необхідну для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме: у разі наявності у військовослужбовця інвалідності отриманої внаслідок поранення (контузії травми каліцтва) пов`язаного із захистом Батьківщини.

Так суд зазначає, що згідно із Довідкою військово-лікарської комісії від 25.07.2024 № 5944 старший сержант військової служби за контрактом ОСОБА_1 на підставі ст. 58-а, 23-б, 39-б, 42-б, 47-б, 41-в, 64-в графи ІІ Розкладу хвороб придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, звязку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.

Відповідно до Довідки до акта огляду медико-спеціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 457369 від 09.09.2024 ОСОБА_1 являється особою з інвалідністю 3 групи, захворювання ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини, безстроково.

Отже, наявна умова для виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань - наявність у військовослужбовця інвалідності отриманої внаслідок поранення (контузії травми каліцтва) пов`язаного із захистом Батьківщини.

Жодних документів, які б підтверджували недостовірність вказаної вище інформації, матеріали справи не містять і відповідачем не надано.

Таким чином, враховуючи вищенаведене правове регулювання в контексті встановлених судом обставин, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (в розмірі його місячного грошового забезпечення) за 2024 рік.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає, що позивачем не подавався окремо рапорт за період служби 2024 рік, на підставі якого здійснюється внесення відомостей в наказ на фінансування (виплату) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 9 розд. XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Отже, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов`язком керівника, та рішення про її надання приймається на підставі поданої військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Втім, доказів звернення до командування із відповідною заявою/рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, позивачем не надано під час розгляду справи судом. При цьому посилання позивача на те, що ним 08.11.2024 було направлено заяву про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань судом не беруться до уваги, оскільки документальне підтвердження цього у суду відсутні.

Зважаючи на те, що позивач з відповідним рапортом не звертався до відповідача та доказів цього до суду не надано, суд зазначає про те, що, у відповідача не виникло обов`язку здійснювати виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки право ініціювати виплату вказаного виду забезпечення належить виключно військовослужбовцю, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості захистити своє порушене право шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду за умови дотримання порядку, визначеному наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 27 січня 2025 року.

Суддя А.В. Сіпака