Рішення

від 27.01.2025 по справі 300/6144/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2025 р. справа № 300/6144/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів грошового забезпечення в розмірі 299480,44 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 (надалі, також позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення надмірно виплачених коштів грошового забезпечення в розмірі 299480,44 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , після призначення (переміщення) по наказам його на службу у військову частину НОМЕР_1 , він виявив бажання звільнитись, тому не прибуваючи на нове місце до військової частини НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_2 на підставі клопотання військовослужбовця звільняє його зі служби та виключає зі списків особового складу своєї частини та всіх видів забезпечення, при цьому відповідач продовжує рахуватись у військової частині НОМЕР_1 та отримувати грошове забезпечення внаслідок рахункової помилки, фактично та формально перебуваючи у запасі з червня 2023 року по травень 2024 року, не працюючи, отримав грошове забезпечення в розмірі - 299 480,44 грн. Відтак, загальна сума, внаслідок помилко нарахованого та отриманого грошового забезпечення за період з червня 2023 року по травень 2024 року від військової частини НОМЕР_1 , що підлягає поверненню до Державного бюджету, складає 299 480,44 грн, згідно розрахункових листів. Таким чином, з огляду на те, що відповідач у добровільному порядку не повернув позивачу переплату суми грошового забезпечення в розмірі 299480,44 грн, останній звернувся із позовом до суду.

Відповідно до частини 3 статті 171 КАС України, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суддя не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Згідно відповіді №740069 від 14.08.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, адреса реєстрації ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (а.с.31).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.

Судом на виконання вимог статті 174 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачу за адресою його місцезнаходження ( АДРЕСА_1 ) надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію ухвали про відкриття провадження, в якій зазначено, що дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення із відміткою працівника Укрпошти "за закінченням терміну зберігання".

В силу приписів частини 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістка вручена належним чином, так як поштове відправлення із даною повісткою повернене без вручення адресату з незалежних від суду причин.

Згідно частини 6 статті 162, частини 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на вищевикладене, судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, встановив наступне.

Відповідно до позовної заяви, ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, останнє місце несення служби НОМЕР_3 мобільний прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) звідки звільнений в запас 09.06.2023.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 30.05.2023 №268-ОС «Про особовий склад», ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу та всіх видів забезпечення з 28.05.2023, як такий що прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (а.с.14-15).

Пунктом 3 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.06.2023 №292-ОС, підпункт 1.50 пункту 1 наказу начальника військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2023 №268-ОС «Про особовий склад» щодо зарахування у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону старшого сержанта ОСОБА_1 скасовано, як нереалізований (а.с.16-17).

Згідно акту №1 від 02.07.2024, на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.06.2024 №3066-АГ «Про проведення перевірки» (а.с.10), комісією, встановлено факт здійснення виплат грошового забезпечення, як військовослужбовцю прикордонного загону, виключеному зі списків особового складу НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ). Так, загальна сума, внаслідок помилко нарахованого та отриманого відповідачем грошового забезпечення за період з червня 2023 року по травень 2024 року від військової частини НОМЕР_1 , що підлягає поверненню до Державного бюджету, складає 299 480,44 грн. Комісія запропонувала провести претензійну роботу щодо відшкодування надлишково виплачених коштів (а.с.13).

Так, згідно розрахункових листів за період з червня 2023 року по травень 2024 року сума надмірно нарахованого та сплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 склала 299 480,44 грн (а.с.12).

Позивач 08.08.2024 адресував ОСОБА_1 лист №10/9949-24-Вих «Про повернення безпідставно набутого майна (грошового забезпечення)», у якому запропонував повернути на відповідний рахунок суму переплати грошового забезпечення(а.с. 11). Доказів направлення та вручення ОСОБА_1 позивачем до позову не долучено.

Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не повернув позивачу переплату грошового забезпечення в сум 299 480,44 грн, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до положень Закону України "Про Збройні Сили України" - організаційно Збройні Сил України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Відповідно до вимог статті 13-1 Закону України "Про оплату праці", центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах трудових відносин, соціального захисту населення - розробляє та вносить у встановленому порядку пропозиції щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати, робочого часу та часу відпочинку, умов оплати праці працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів відповідно до закону.

На час звернення до суду, виплату грошового забезпечення військовослужбовців регулює Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок).

Позивач вказує, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , після призначення (переміщення) по наказам його на службу у військову частину НОМЕР_1 , він виявив бажання звільнитись, тому не прибуваючи на нове місце до військової частини НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_2 на підставі клопотання звільняє його зі служби та виключає зі списків особового складу своєї частини та всіх видів забезпечення, при цьому відповідач продовжує рахуватись у військової частині НОМЕР_1 та отримувати грошове забезпечення внаслідок рахункової помилки, фактично та формально перебуваючи у запасі з червня 2023 року по травень 2024 року, не працюючи, отримав грошове забезпечення в розмірі - 299 480,44 грн.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тобто, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Слід зазначити, що помилки при нарахуванні та виплаті заробітної плати можуть виникати з різних причин: похибки в математичних розрахунках (арифметичні); неправильне застосування чинного законодавства (методологічні); неуважність (емоціональні); помилки при перерахуванні заробітної плати на рахунки працівників в банках (технічні) тощо.

Отже помилка - це ненавмисне перекручення даних щодо нарахованої та виплаченої працівникам заробітної плати в результаті арифметичних або логічних похибок.

Помилки при нарахуванні та виплаті заробітної плати слід відрізняти від шахрайства.

Під шахрайством розуміється, зокрема, умисне порушення однією чи кількома особами з керівництва чи службовців підприємства трудового законодавства, маніпуляцію з посадовими окладами і тарифними розцінками працівників, фальсифікацію первинних документів, регістрів звітності, умисну зміну записів в обліку, спотворення сенсу господарських операцій тощо.

Наслідки помилок при нарахуванні заробітної плати працівникам можуть наступними: заробітну плату нараховано у більшому розмірі, ніж передбачено трудовим договором і чинним законодавством; заробітну плату нараховано у меншому розмірі, ніж передбачено трудовим договором і чинним законодавством.

Аналогічно при виплаті заробітної плати також можуть бути помилки, що призведуть до наступних наслідків: працівникові виплатили заробітну плату, яка перевищує нараховану суму; працівникові виплатили заробітну плату, яка менше нарахованої суми.

Виправлення помилок, пов`язаних з нарахуванням заробітної плати, залежить від характеру помилки і виправляється шляхом донарахування або сторнування помилкових сум.

Водночас, помилки, внаслідок якої працівник отримав зарплату у більшому розмірі, умовно поділяють на дві групи: лічильні та не лічильні.

Статтею 127 Кодексу законів про працю України встановлені обмеження відрахувань із заробітної плати.

Так, відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Отже, для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, керівник зобов`язаний видати наказ (розпорядження), але при одночасному дотриманні двох умов:

- не сплинув один місяць із дня виплати неправильно обчисленої суми;

- працівник не оспорює підстави та розміри відрахувань, тобто він згоден на таке відрахування або повернення коштів. Такий працівник ставить підпис на самому наказі (розпорядженні) або він пише заяву, в якій підтверджує свій намір повернути надміру виплачені кошти.

Суд звертає увагу позивача, що чинне законодавство не містить визначення поняття «лічильна помилка». Водночас згідно з п.п. 1 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 до лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо.

Крім того, помилки через збої у бухгалтерській програмі також відносять до рахункових. Тоді як помилки, не пов`язані з обчисленнями (тобто помилки, обумовлені неправильним застосуванням нормативно-правових актів, а також колективного договору), не вважаються лічильними.

Однак, жодних доказів того, що командир військової частини НОМЕР_1 , бухгалтерський та кадрові відділи діяли під примусом візуючи та підписуючи відповідні накази про виплату грошового забезпечення відповідачу, матеріали справи не містять.

Водночас незнання відповідними посадовими особами, в тому числі особами кадрового і бухгалтерського забезпечення військової частини, вимог чинного законодавства в частині підстав та порядку нарахування грошових коштів, не свідчить про автоматичну недобросовісність відповідача.

Також, суду не надано жодних належних та допустимих доказів, що свідчать про недобросовісність відповідача як і його обов`язку повідомляти про наявність чи відсутність у нього права на отримання тих чи інших виплат.

При цьому, суд зазначає, що посадові особи, які відповідальні за правильність нарахування та оформлення фінансових документів, враховуючи їх посадові інструкції і матеріальну відповідальність, зобов`язані були бути обізнаними та повідомити командира про наявність певних обмежень чи заборон.

Відтак, на виконання цих вимог позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.

При прийнятті рішення суд враховує правову позицію, що викладена Верховним Судом України в постановах від 02.07.2014 у справі 6-91цс14, від 22.01.2014 у справі 6-151цс13 та Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 487/3380/16-а та від 03 березня 2020 року у справі №804/979/17, відповідно до якої правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються.

В зв`язку із наведеним, позов військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів грошового забезпечення в розмірі 299480,44 грн до задоволення не підлягає.

Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.

Відтак позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.

З урахуванням положень статті 139 КАС України підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору немає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення, безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )(код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 );

відповідач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ).

Суддя Микитин Н.М.