Ухвала

від 27.01.2025 по справі 420/85/25

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/85/25

У Х В А Л А

27 січня 2025 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бутенко А.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної (військова частина НОМЕР_2 ) прикордонної служби України щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних щорічних відпусток за 2022, 2023 роки;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2023 роки з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

22.01.2025 року від військової частини НОМЕР_2 надійшла заява про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) без розгляду.

В обгрунтування заяви зазначено, що про отримання компенсації за невикористані дні відпусток зазначено в наказі начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 11 вересня 2023 року № 432-ОС, витяг з якого він отримав разом із листом від 19 вересня 2024 року 09/Р-12466/12538 ще 19 вересня 2024 року у відповідь на своє звернення від 08 вересня 2024 року. Крім того, позивач не міг не знати обсяг грошової компенсації за невикористані відпустки, яка була виплачена позивачу невдовзі після звільнення, 11 вересня 2023 року. Тобто, позивач заздалегідь знав про всі нараховані йому суми в аспекті грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні. Також, позивач знав про нібито порушення його прав ще 01 березня 2023 року, а тому тримісячний строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП, є пропущений, так як до суду з цим позовом позивач звертається 24 грудня 2024 року.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених відповідачем в основу заяви про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

У силу приписів частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, КАС України передбачає, що строк звернення до суду може встановлюватися іншими спеціальними законами.

Суд враховує, що додаткова винагорода є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Порядок і строки звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум грошового забезпечення спеціальне законодавство не містить.

Водночас, такий порядок встановлений КЗпП України.

Конституційний Суд в рішенні № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року дійшов висновку про те, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином до 19.07.2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, якщо було порушено законодавство про працю, не було обмежено строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до діючого законодавства про працю.

Зокрема, частини перша та друга статті 233 Кодексу законів про працю України викладені у такій редакції:

- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1);

- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).

Таким чином, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

25.11.2024 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2023 роки з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

Листом від 23.12.2024 року відповідач відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2023 роки з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

Судом встановлено, що позивач 25.12.2024 року звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_2 про перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2023 роки з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних щорічних відпусток за 2022, 2023 роки протиправною та такою, що порушує права позивача на отримання належного грошового забезпечення, стало підставою для звернення до суду з позовом.

Суд зазначає, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, військова служба теж була віднесена до служби публічної.

Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 сформовано наступний правовий висновок, який відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України повинен враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України продовжувався воєнний стан.

Конституційний Суд України у Рішенні №9-зп від 25 грудня 1997 року зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 2-р(II)/2022 від 6 квітня 2022 року гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає конечність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У державі, керованій правовладдям, звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а додержання загальних принципів рівності громадян перед законом та заборони дискримінації, що їх визначено приписами частин першої, другої статті 24 Конституції України, є неодмінним складником реалізації права на судовий захист.

З огляду на вищезазначене, суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» (22277\93, 27 червня 2000р. §59), правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Суд зазначає, що представником відповідача не надано жодних доказів про обізнаність позивача, станом на дату звільнення зі служби, а саме на 11.10.2024 року, щодо нарахованих при звільненні сум, зокрема щодо розрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2023 роки.

Враховуючи суть позовних вимог ОСОБА_1 , суд не вважає пропущеним строк звернення позивача до адміністративного суду.

Таким чином, заява військової частини НОМЕР_2 про залишення позовної заяви без розгляду до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 241, 248, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяву представника військової частини НОМЕР_2 про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Порядок і строки оскарження ухвали визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.

СуддяА.В. Бутенко