Рішення

від 27.01.2025 по справі 520/30686/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 р. справа № 520/30686/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши у порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві про визнання відмову протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

1. визнати протиправною відмову Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві у наданні ОСОБА_1 публічної інформації копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних;

2. зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві надати ОСОБА_1 публічну інформацію копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних (з приховуванням, ретушшю інформації, яка відображає персональні дані інших осіб та/або у вигляді витягів тощо).

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він вважає протиправною відмову відповідача у наданні публічної інформації копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних, а тому вважає свої права порушеними, у зв`язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 07.11.2024 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих мотивів, що позивачу було правомірно надано на його запит відповідь. Зазначив, що запитувана інформація не відповідала вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки інформація про преміювання носить суто індивідуальний характер та встановлюється не за посадою, а конкретній особі, яка проходить службу цивільного захисту, а наказ про встановлення надбавки за особливості проходження служби Головним управлінням у процесі діяльності не створювався та не видавався. Також повідомлено, що інформація, яка міститься у штатному розписі не підлягає оприлюдненню в умовах воєнного стану. За таких підстав вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

Як зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 звернувся 10.09.2024 року до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві з запитом в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації".

У вказаному запиті позивач просив Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві надати копії всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік; інформацію просив надати без вказання персоніфікованих (персональних) даних.

Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві позивачу надано відповідь № 7101-7976/7103 від 03.10.2024 року, якою відмовлено у наданні запитуваної інформації з підстав не проходження позивачем служби в підрозділах Головного управління ДСНС України в м Києві.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Позивач, не погоджуючись з отриманою відповіддю на запит, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно з положеннями статті 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII, право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Разом з цим положеннями статті 20 Закону № 2657-XII, інформація за порядком доступу поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом № 2939-VI, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон № 2939-VI.

Відповідно до статті 1 цього Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями частини 1 статті 4 Закону № 2939-VI встановлено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, доступ до публічної інформації відповідно до Закону № 2939-VI є відкритим, крім обмежень, встановлених законом.

Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Положеннями частин 1, 2 та 5 статті 19 Закону № 2939-VI встановлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина 2 статті 22 Закону № 2939-VI).

Положеннями статті 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.

Судом встановлено, що за наслідками розгляду запиту позивача відповідачем надано відповідь № 7101-7976/7103 від 03.10.2024 року, якою відмовлено у наданні запитуваної інформації з підстав непроходження позивачем служби в підрозділах Головного управління ДСНС України в м Києві.

Надаючи оцінку доводам відповідача, покладеним в основу відмови в наданні запитуваної інформації, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону № 2939-VI до публічної інформації з обмеженим доступом віднесено : 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

На виконання приписів частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Приписами частини 5 статті 6 Закону № 2939-VI встановлено, що не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Згідно з частиною 8 статті 6 Закону № 2939-VI обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Згідно з частиною 2 статті 21 Закону № 2657-XII, конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами (частина 3 статті 21 Закону № 2657-XII).

Положеннями статті 7, 8, та 9 Закону № 2939-VI визначено яка саме публічна інформація може бути конфіденційною, таємною або службовою.

Необхідно враховувати, що вказане положення частини першої статті 7 Закону № 2939-VI не передбачає можливості для суб`єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб`єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.

Слід зауважити, що відповідачем у листі № 7101-7976/7103 від 03.10.2024 року не зазначено, що запитувана інформація віднесена до конфіденційної, таємної або службової.

Водночас, розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина 2 статті 7 Закону № 2939-VI).

Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.

Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI.

Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації»).

Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».

Суд звертає увагу на те, що положення частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.

Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 18.07.2019 по справі №554/11837/14-а, від 05.06.2024 року по справі №300/481/23.

Так, відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі Закон № 389-VIII), Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 20 Закону № 389-VIII правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

Приписами статті 64 Конституції України закріплено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Таким чином, в Указі Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022 зазначено, зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Зокрема, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 34 Конституції України.

У свою чергу, від розпорядника завжди потрібно отримувати роз`яснення причин відмови. Розпорядник інформації не позбавляється, навіть в умовах воєнного стану, обов`язку обґрунтування правомірності обмеження в доступі до публічної інформації. Водночас, такий висновок має бути мотивованим та відображати реальний причинно-наслідковий зв`язок, між розголошенням інформації та істотною шкодою, яка може бути завданою.

Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 у справі №826/8891/16 звернув увагу на те, що тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.

За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Суд зауважує, що відповідач у листі взагалі не наводить обставин, за яких можна було б упевнитися, що надання (розголошення) запитуваної інформації може завдати істотної шкоди національним інтересам, а шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Крім того суд наголошує, що відповідно до змісту запиту позивач просив надати інформацію без вказання персоніфікованих (персональних) даних.

Так, суд звертає увагу на приписи частини сьомої статті 6 Закону №2939-VI, згідно яких обмеженню у доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Отже, у разі наявності у запитуваних документах конфіденційної інформації, відповідач повинен надавати копії запитуваних документів, з яких шляхом ретушування вилучати відомості, доступ до яких обмежено відповідно до закону.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №1240/2978/18.

З огляду на встановлені у справі обставини, а також за відсутності у відповіді на запит прямо визначених статтею 22 Закону №2939-VI підстав для відмови у наданні публічної інформації, відмова відповідача є необґрунтованою.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи викладене, з метою належного способу захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною відмову Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, оформлену листом №7101-7976/7103 від 03.10.2024, у наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит від 10.09.2024 про надання копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних, та зобов`язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 10.09.2024 про надання копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративного позову - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, оформлену листом №7101-7976/7103 від 03.10.2024, у наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит від 10.09.2024 про надання копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 10.09.2024 про надання копій всіх наказів за всіма тарифними розрядами та посадами про встановлення відсоткового розміру премії за січень 2023 року, в тому числі накази про відсотковий розмір премії, які встановлені та виплачені в лютому 2023 року за січень 2023 року та накази про встановлення відсотку надбавки за особливості проходження служби за січень 2023 рік, без вказання персоніфікованих (персональних) даних, з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 27.01.2025, враховуючи час перебування судді у відпустці та з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя Марина Лук`яненко