Ухвала

від 27.01.2025 по справі 520/1777/25

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про залишення позову без руху

27 січня 2025 р. справа № 520/1777/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Управління поліції охорони в Харківській області про: 1) визнання протиправними дій Управління поліції охорони в Харківській області, які викладені у листі від 20.12.2024 №111-20/43/40/02-2024, щодо відмови у присвоєнні спеціального звання «майор поліції» ОСОБА_1 у зв`язку з фактичним призначенням позивача на посаду начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області з граничним званням за відповідною посадою «майор поліції», відповідно до вимог статей 80, 82-84 Закону України «Про Національну поліцію», з підстав, наведених у цій позовній заяві; 2) зобов`язання Управління поліції охорони в Харківській області розглянути питання про присвоєння спеціального звання «майор поліції» ОСОБА_1 у зв`язку з фактичним призначенням позивача на посаду начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області з граничним званням за відповідною посадою «майор поліції», відповідно до вимог статей 80, 82-84 Закону України «Про Національну поліцію», з підстав, наведених у цій позовній заяві; 3) визнання протиправними дій Управління поліції охорони в Харківській області, які викладені у листі від 20.12.2024 №111-20/43/40/02-2024, щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті за період з 01.11.2022 по 30.09.2024 грошового забезпечення ОСОБА_1 за посадовим окладом начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, та з розрахунком додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, які мають постійний характер), премія, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань виплачується з урахуванням посадового окладу, який установлений за посадою, обов`язки за якою тимчасово виконувалися позивачем - за посадою начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, відповідно до статті 69 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-УІІІ і пункту 16 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічним умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260; 4) зобов`язання Управління поліції охорони в Харківській області, провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.11.2022 по 30.09.2024 за посадовим окладом начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, та з розрахунком додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, які мають постійний характер), премія, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується з урахуванням посадового окладу, який установлений за посадою обов`язки за якою тимчасово виконувалися позивачем - за посадою начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, відповідно до статі 69 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ і пункту 1 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, а також виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованим грошовим забезпеченням позивача за посадовим окладом начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківські області, та з розрахунком додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, які мають постійний характер), премія, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, які розраховані від розміру посадового окладу начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони Харківській області, та фактично виплаченими за період з 01.11.2022 по 30.09.2024 сумами грошового забезпечення позивача за посадою старшого інженера Ізюмського районного відділу Управління поліції охорони в Харківській області,

встановив:

Предметом позову є спонукання суб`єкта владних повноважень до розгляду питання про присвоєння спеціального звання «майор поліції» ОСОБА_1 у зв`язку з фактичним призначенням позивача на посаду начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області з граничним званням за відповідною посадою «майор поліції», відповідно до вимог статей 80, 82-84 Закону України «Про Національну поліцію» та спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування та виплати заявнику за період з 01.11.2022 по 30.09.2024 грошового забезпечення за посадовим окладом начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, та з розрахунком додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, які мають постійний характер), премія, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань.

За викладеними у позові твердженнями, з 07.11.2015 позивач був переведений на посаду старшого інженера-інспектора Зміївського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, із присвоєнням спеціального звання капітан поліції (наказ УДСО від 07.11.2015 № 4 о/с); з 01.08.2021 позивач переведений на посаду старшого інженера Ізюмського районного відділу Управління поліції охорони в Харківській області; 30.09.2024 позивач звільнений зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно з ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 6 ч.4 ст.169 КАС України передбачено, що позов підлягає поверненню якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Частиною 3 ст.45 КАС України визначено, що позов підлягає поверненню якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами.

Вирішуючи питання наявності підстав для відкриття провадження в адміністративній справі за сформульованими заявником вимогами, суд виходить за таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах наявні ознаки звернення до суду із пропущенням строку звернення до суду з даним позовом.

Так, відповідно до п.9 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з 2 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Частиною 1 ст.45 КАС України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

У розумінні п.17 ч.1 ст.4 КАС України предмет ініційованого заявником спору охоплюються суспільними відносинами з проходження особою публічної служби.

Тому строк звернення до суду у даному випадку установлений ч.5 ст.122 КАС України і складає один місяць.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли на ці відносини з частині оплати праці може бути поширена дія положень ст.233 Кодексу законів про працю України.

Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.

Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.

Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд повторно наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.

Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №460/17052/21, де указано, що: 1) положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців); 2) Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022р.) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні; 3) право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022р.) не обмежене будь-яким строком.

До того ж саме таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові Верховного Суду від 03.08.2023р. по справі №280/6779/22.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024р. у справі № 990/156/23.

Зміст абзацу 1 ч.2 ст.122 КАС України указує на те, що початок перебігу строку звернення до суду пов`язується з днем коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд вважає, що грошове забезпечення є щомісячним платежем, а тому за загальним правилом про існування порушеного права на належну оплату праці заявнику не могло бути невідомо як пізніше від останньої календарної дати кожного конкретного календарного місяця (у межах якого отримувалось грошове забезпечення), так і пізніше від дати звільнення з публічної служби (стосовно останнього календарного місяця служби).

Суд зазначає, що найманий публічний працівник має фізичну змогу перевірити правильність та повноту оплати праці за кожен окремий календарний місяць, порівнявши відповідність отриманої суми із виплатою за попередній календарний місяць та умовами оплати праці згідно з умовами проходження служби на підставі офіційнооприлюднених та загальнодоступних актів права, а настання події звільнення зумовлює у роботодавця виникнення обов"язку проведення оплати праці за останній календарний місяць служби та проведення платежів, пов"язаних саме із звільненням, а не з усією попередньою публічною службою особи.

При цьому, положення ст.ст.47, 116 Кодексу законів про працю України (де указано, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника) є загально відомими та офіційно оприлюдненими і зумовлюють виникнення у суб"єкта владних повноважень обов`язку провести виплату усіх видів грошового забезпечення, пов"язаних саме із подією звільнення, а не виникнення обов"язку провести виплату усіх платежів за попередні календарні місяці проходження публічної служби, на які за твердженням публічного працівника було набуто право у минулому.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що у заявника не може виникнути ані обґрунтованих сподівань, ані розумних очікувань на отримання від публічного роботодавця у порядку ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ письмового повідомлення про суми щомісячних та регулярних платежів з оплати праці, які протягом усього періоду проходження публічної служби у межах кожного окремого календарного місяця не були призначені, не були обчислені, та не були нараховані, а тому і не були виплачені при звільненні.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд зазначає, що з огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби (у тому числі і у спосіб звільнення з публічної служби), а у момент настання календарної дати, коли субєктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць.

Позов до суду подано - 21.01.2025р., тобто поза межами тримісячного строку згідно з ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ в частині позовних вимог стосовно виплати грошового забезпечення за посадовим окладом начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області з розрахунком додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, які мають постійний характер), премія, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань та в частині присвоєння заявнику спеціального звання «майор поліції» у зв`язку з фактичним призначенням позивача на посаду начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області з граничним званням за відповідною посадою «майор поліції» (в межах 3 місяців з дати звернення до суду).

Подальші події отримання особою від суб"єкта владних повноважень будь-яких відповідей на власні звернення (або звернення, подані в інтересах особи іншими суб"єктами права) чи консультацій правового характеру від будь-яких осіб (у тому і у межах професійної правничої допомоги адвоката) об"єктивно не здатні змінити дату обізнаності учасника суспільних відносин з фактом порушеного права, позаяк є: 1) суто формуванням власної правової позиції з приводу незгоди із відповідністю закону управлінських волевиявлень суб"єктів владних повноважень у сфері фінансового забезпечення публічного службовця та 2) початком процедури реального захисту порушеного права (інтересу).

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що позов оформлений без дотримання вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161 КАС України (відсутність заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду).

Викладене зумовлює залишення позову без руху відповідно до ст. 169 КАС України з встановленням строку для усунення недоліків.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4, 12, 160, 161, 169, 171, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

ухвалив:

1. Позов - залишити без руху.

2. Надати час для усунення недоліків - 10 днів від дати отримання цієї ухвали.

3. Встановити способом усунення недоліків подання до суду юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.

4.Роз"яснити, що невиправлення недоліків в оформленні позову зумовлює прийняття процесуального рішення про повернення позову заявникові.

5.Роз`яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, оскарженню не підлягає.

Суддя А.В. Сліденко