Рішення

від 27.01.2025 по справі 620/15515/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2025 року Чернігів Справа № 620/15515/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі- ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить:

визнати протиправними та скасувати рішення, оформлене протоколом від 03.10.2024 №19 комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 по оформленню військовозобов`язаному відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в частині щодо відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

зобов`язати відповідача повторно розглянути матеріали, подані позивачем щодо надання відстрочки від призову під час мобілізації та винести рішення, яким надати позивачу у відповідності до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочку від призову на військову службу та видати відповідну довідку.

Позов мотивовано тим, що з 29.10.2019 йому з дружиною надано статус багатодітної родини. Також вказує, що рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 19.08.2024 встановлено факт перебування на утриманні та вихованні у позивача 4 дітей. З метою отримання відстрочки від призову позивачем подавались документи, які підтверджують зазначені обставни, проте у задоволенні заяви про надання відстрочки від призову на військову службу час мобілізації було відмовлено.

Суд ухвалою від 26.11.2024 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановив відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановлений судом строк відзив на позов не подав. Про розгляд справи повідомлений належним чином, підтвердженням чому слугує довідка про доставку копії ухвали суду від 26.11.2024 до електронного кабінету.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

29.10.2019 позивачу видано посвідчення НОМЕР_1 , за яким, пред`явник цього посвідчення має право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей.

До складу його сім`ї входять, дружина - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , які проживають разом з ним за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується Актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї (а.с.16) та довідкою Виконавчого комітету Сновської міської ради Чернігівської області від 17.07.2024 №03-18/3210 (а.с.15).

Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 19.08.2024 у справі №749/1030/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121078192), яке набрало законної сили 19.09.2024, встановлено факт перебування на утриманні та вихованні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , які фактично проживають за адресою АДРЕСА_1 .

Вважаючи, що позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбачену пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач 24.09.2024 звернувся із відповідною заявою до відповідача.

У відповідь на заяву, ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 03.10.2024 повідомив позивача, що його заява розглянута та протоколом від 03.10.2024 №19 комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовлено у наданні відстрочки, оскільки відсутні документи, що підтверджують право на відстрочку (свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного), відповідно до Додатку 5 постанови КМУ від 16.05.2024 №560.

Позивач вважає, що вказане рішення відповідача про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є протиправним, оскільки на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач має право на відстрочку, як чоловік на утриманні якого перебуває троє і більше дітей віком до 18 років.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).

У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

16.05.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Додаток 5 цього Порядку визначає Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до додатку 5 Порядку №560 документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII є:

свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів:

свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Як встановлено судом, позивачу було відмовлено у наданні відстрочки рішенням комісії від 03.10.2024 №19 через відсутність свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного, відповідно до Додатку 5 постанови КМУ від 16.05.2024 №560.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження Серії НОМЕР_2 та Серії НОМЕР_3 (а.с.13, 14). В той же час, відповідно до копії свідоцтв про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.11, 12), батьком вказаних неповнолітніх дітей є ОСОБА_7 .

Оскільки позивач не є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вирішальне значення для вирішення даного спору має встановлення факту перебування дітей на утриманні.

Суд звертає особливу увагу, що положення статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не ставлять право на відстрочку від призову у залежність від того, чи рідні діти перебувають у військовозобов`язаного на утриманні, водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей на утриманні. Положеннями зазначеної статті також не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Так, частиною 1 статті 180 Сімейного кодексу України (далі- СК України) встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (частина 2 статті 166 СК).

У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до статті 164 КК України.

Визнання батьків або одного із них недієздатними не припиняє їх обов`язку утримувати свою неповнолітню дитину. Водночас, смерть матері або батька чи оголошення їх померлими припиняє їх обов`язок по утриманню дитини. До спадкоємців померлих батьків обов`язок по утриманню дитини не переходить.

Отже, аналізуючи викладене, можна зробити висновок, що у батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.

Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов`язків щодо пасинка, падчерки.

Сімейне законодавство передбачає права та обов`язки щодо утримання вітчимом падчерки, пасинка (стаття 268 Сімейного кодексу України).

Так, відповідно до статті 268 СК, мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Тобто, вітчим має обов`язок утримувати своїх падчерку та пасинків, прямо передбачений законом, лише за сукупності таких обставин: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, вітчим може надавати матеріальну допомогу.

Проте, СК України не містить застережень щодо неможливості вітчима приймати участь у вихованні та утриманні не своєї дитини з власної волі. Закон зазначене не забороняє.

Так, за визначенням, наведеному в Законі України «Про охорону дитинства», багатодітна сім`я - сім`я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім`ї включаються також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.

Тобто, положення даної норми передбачаються умову для визнання батьком/матір`ю багатодітної сім`ї, а саме факт перебування у зареєстрованому шлюбі, проживання разом та виховання трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя.

Згідно з пунктом 2 Порядку виготовлення і видачі посвідчень батьків багатодітної сім`ї та дитини з багатодітної сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 №209 посвідчення є документами, що підтверджують статус багатодітної сім`ї і дітей з такої сім`ї та їх право на отримання пільг згідно із Законом України «Про охорону дитинства» та іншими актами законодавства.

Наведене дає підстави для висновку, що позивач приймає безпосередню участь у вихованні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які проживають разом з ним, а факт перебування зазначених дітей на його утриманні підтверджується рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 19.08.2024 у справі №749/1030/24.

Таким чином, в силу преюдиційного значення рішення суду від 19.08.2024 у справі №749/1030/24 про встановлення факту перебування на утриманні та вихованні у позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , суд приходить до висновку, що позивачем в повній мірі підтверджено факт утримання ним дітей його дружини від попереднього шлюбу.

Отже, з урахуванням встановлений у цій справі обставин суд вважає доведеним факт перебування на утриманні позивача чотирьох дітей віком до 18 років.

Разом з тим, приймаючи рішення про відмову у наданні відстрочки відповідач не надав оцінки рішенню Щорського районного суду Чернігівської області від 19.08.2024 у справі №749/1030/24, посилаючись на відсутність копії свідоцтв про народження дітей із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

З аналізу вище наведеного, суд дійшов переконання, що позивач до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надав належні документи, які підтверджують його право на отримання відстрочки від призову.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд вважає, що заяву позивача відповідач належним чином не розглянув та не здійснив перевірку наявності (відсутності) підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за доданими документами, що свідчить про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу, оформленого протоколом комісії від 03.10.2024 №19.

Тому, ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цього судового рішення.

А отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частини 3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов`язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.10.2024 №19, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_9 в особі комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов`язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цього судового рішення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_9 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Повний текст рішення суду складено 27.01.2025.

Суддя Л.О. Житняк