Постанова

від 27.01.2025 по справі 520/11224/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 р. Справа № 520/11224/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В.) від 23.07.2024 року по справі № 520/11224/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 18.08.2022 року по 12.04.2024 року;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 18.08.2022 року по 12.04.2024 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 клопотання Військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2024р. про зупинення провадження - залишено без задоволення.

Позов - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 18.08.2022 р.-11.04.202 р.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 18.08.2022 р.-11.04.2024 р. у сумі 10696,19 грн (десять тисяч шістсот дев`яносто шість гривень 19 коп.).

Позов у решті вимог - залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 117,32 грн (сто сімнадцять гривень 32 коп.) пропорційно задоволеним позовним вимогам у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в такій редакції: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2022 по 18.02.2023; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2022 по 18.02.2023 в сумі 276046,35 грн. без застосування принципу співмірності суми середнього заробітку щодо коштів, які невчасно були виплачені позивачу.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що суд неправомірно застосував принцип пропорційності до визначення розміру середнього заробітку, оскільки цей принцип не застосовується після внесення змін до статті 117 КЗпП. Також вказує на необхідність застосування алгоритму розрахунку середнього заробітку, а саме включення до нього додаткової винагороди за Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022, оскільки на день звільнення позивачки та у два попередні календарні місяці до звільнення вказаний вид грошового забезпечення належав до постійних видів грошового забезпечення.

У відповідності до п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,переглянувши справу за наявними у ній доказами таперевіривши законність і обґрунтованістьрішення суду першої інстанції в межахдоводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходила військову службу у лавах Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 17.08.2022 р. № 223-ос була звільнена з військової служби у запас за підп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років із показником календарної вислуги - 4 р. 02 м. 05 дн. та показником пільгової вислуги у 02 р. 01 м. 02 дн.; датою припинення військової служби є - 17.08.2022 р.

12.04.2024 р. на виконання рішення суду у справі № 520/20196/23 заявник отримала 106961,90 грн. перерахованого грошового забезпечення.

Позивач вважає, що враховуючи виплату перерахованого грошового забезпечення у відповідача виник обов`язок на виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в зв`язку з чим звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з огляду на обставини того, що нездійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, дійшов висновку, що позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України, в тому числі в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року, та приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 за період з 18.08.2022 по 11.04.2024 у сумі 10696,19 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Такий підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22.

Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Водночас колегія суддів зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України, якими законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Такі висновки викладено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.

Щодо вимоги позивача, врахувати додаткову винагороду визначену Постановою КМУ №168 при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає таке.

При вирішенні питання про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, застосуванню підлягає Порядкок обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови позивачу врахувати додаткову винагороду визначену Постановою КМУ № 168 при розрахунку середньоденної заробітної плати, з огляду на те, що така виплата є додатковою виплатою, розмір якої залежить від певних умов та не є фіксованим, та яка виплачується на підставі наказів начальника та лише на період дії воєнного стану, тобто тимчасово.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, п. 2 Постанови № 704, до складу грошового забезпечення входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема, винагороди, які мають постійний характер.

При вирішенні питання щодо того, чи є передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 додаткова винагорода винагородою, яка має постійний характер та підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення для подальшого розрахунку середньоденної заробітної плати, суд виходить з того, що вказана додаткова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто має тимчасовий характер, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників).

Таким чином, оскільки до складу грошового забезпечення, з якого розраховується середньоденна заробітна плата, включається винагорода, яка має постійний характер, а додаткова винагорода має тимчасовий характер (виплачується лише у період дії воєнного стану), тому відсутні правові підстави для включення до складу грошового забезпечення, з якого повинна бути обрахована середньоденна заробітна плата, додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

За матеріалами справи днем звільнення позивача зі служби є 17.08.2022 року, а відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є липень 2022 та червень 2022.

Згідно з довідкою про нараховане грошове забезпечення від 14.05.2024 (а.с. 40), грошове забезпечення позивача за два повних місяця перед звільненням становить 29939,00 грн (14969,50грн + 14969,50 грн).

У липні 2022 - 31 день, у червні 2022 - 30 днів, отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивачки склала 490,8 грн ((29939 грн)/61).

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, середній заробіток за 123 дні затримки виплати грошового забезпечення (за період з 18.08.2022 по 18.07.2022) склав 60368,40 грн (123*490,8 грн). Враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 18.08.2022 по 18.07.2022 підлягають кошти у сумі 6036,84 грн (10% від 60368,40 грн), а за період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 18.01.2023 (184 дні) - у розмірі 90307,2 грн. (184 х 490,8 грн), тобто, загальний розмір коштів, що підлягають стягненню на користь позивача за весь період затримки розрахунку при звільненні становить 96344,04 грн (6036,84 грн + 90307,2 грн), що відповідає положенням статі 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та приписам чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18.08.2022 по 11.04.2024, у розмірі 96344,04 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктами 1, 4 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права при обрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в звязку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В іншій частині, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 по справі № 520/11224/24 підлягає залишенню без змін.

Враховуючи те, що рішенням суду апеляційної інстанції змінено розмір середнього заробітку, що підлягає нарахуванню та виплаті на користь позивача, колегія суддів, беручи до уваги положення ст. 139 КАС України, вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат, які були понесені позивачем під час розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 по справі № 520/11224/24 - змінити в частині визначення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та в частині розміру судового збору, виклавши абзац четвертий та шостий резолютивної частини в наступній редакції:

"Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 18.08.2022 р.-11.04.2024 р. у сумі 96344 грн. (дев`яносто шість тисяч триста сорок чотири) 04 коп."

"Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_3 , місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) 963 грн. (девятсот шістдесят три гривні) 44 коп. пропорційно задоволеним позовним вимогам у якості компенсації витрат на оплату судового збору."

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 по справі № 520/11224/24 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_3 , місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1453 грн. (одна тисяча чотириста пятдесят три гривні) 44 коп..

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко