Постанова

від 15.01.2025 по справі 727/11539/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 727/11539/22

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1091/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Крат Віри Федорівни в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ», ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року, за апеляційними скаргами адвоката Поляка Петра Петровича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року у складі судді Осаулова А.А.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ», ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ТОВ «Видавничий дім «ЛБ», ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 інтернет виданням «Лівий берег» в особі шеф-редактора ОСОБА_1 опубліковано статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (електронне посилання на статтю:

ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_11». Крім того, ОСОБА_1 є власником особистого телеграм-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_4)» (електронне посилання: ІНФОРМАЦІЯ_7), де вона розмістила допис наступного змісту із посилання на статтю від 25 листопада 2022 року: «ІНФОРМАЦІЯ_12».

Позивач вважає, що вказані висловлювання, тобто ті, що стосуються позивача по тексту: «ІНФОРМАЦІЯ_13» є фактичним твердженням, оскілки не носить характеру оціночного судження, так як може бути перевірена на предмет її наявності, у конкретному місці та в проміжок часу, без доказів її правдивості. Між тим, це твердження відповідачів не відповідає дійсності та вказує про вчинення позивачем діянь, що містить ознаки злочину за ч. 1 ст. 153 КК України за відсутності відповідного вироку суду чи заяви потерпілого.

Вказана негативна щодо позивача інформація була доведена до великого кола осіб, оскільки була оприлюднена в мережі Інтернет та в телеграм-каналі, поширення вказаної інформації впливає на зниження цінності особи позивача в очах оточуючих, в очах суспільства. Відповідачі були зобов`язані переконатись у достовірності спірної інформації із врахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації» та п. 2 ч. 1 ст. 302 ЦК України у разі поширення інформації, отриманої з офіційних джерел, особа не зобов`язана її перевіряти, але зобов`язана робити посилання на таке джерело. В той же час, пресцентром СБУ на своєму сайті опубліковано статтю про проведення обшуків на території Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ та виявлено документи про російське громадянство у керівників, методички, інша література. Розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 111 КК України. Відтак, відсутні відомості про нібито існування будь-яких статевих стосунків позивача та неповнолітнього хлопця, а тому відповідачі не перевірили спірну інформацію на предмет достовірності, порушивши її розповсюдженням права позивача.

Позивач вважає, що ця інформація не відповідає дійсності та завдає шкоди його честі і гідності і діловій репутації і моральної шкоди у зв`язку з тим, що позивач є секретарем Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ, архімандритом ОСОБА_4 та за 2 дні до публікації був призначений очільником Івано-Франківської кафедри, а спірна інформація дискредитує як УПЦ, так і позивача в очах суспільства, негативно впливає на його діяльність, знижує довіру до нього як священнослужителя.

Відтак, просить стягнути солідарно з відповідачів 100 000 грн моральної шкоди, визнати спірну інформацію недостовірною та її спростувати шляхом здійснення публікації про її недостовірність.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково. Визнано недостовірною інформацію, розміщену та поширену інтернет-виданням «Лівий берег» в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (електронне посилання на статтю: ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_11». Визнано недостовірною інформацію, розміщену та поширену ОСОБА_1 в дописах, розміщених в телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_4 )» (електронне посилання: ІНФОРМАЦІЯ_5 ), а саме інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_14» ( ІНФОРМАЦІЯ_6 (ІНФОРМАЦІЯ_15). Зобов`язано ТОВ «Видавничий Дім ЛБ» спростувати інформацію, розміщену та поширену інтернет-виданням «Лівий берег» в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (електронне посилання на статтю: ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_11» шляхом здійснення публікації з інформацією про те, що вказана інформація не відповідає дійсності, не пізніше 15-ти днів з дня набрання рішенням суду законної сили із доказами направлення відповідних відомостей адресату. Зобов`язано ОСОБА_1 спростувати поширену нею інформацію в дописах, розміщених в телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_4 )» (електронне посилання: ІНФОРМАЦІЯ_7 ), а саме інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_16» ( ІНФОРМАЦІЯ_6 » (ІНФОРМАЦІЯ_15) шляхом здійснення публікації з інформацією про те, що вказана інформація не відповідає дійсності, не пізніше 15-ти днів з дня набрання рішенням суду законної сили із доказами направлення відповідних відомостей адресату.

Стягнуто з ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» на користь ОСОБА_2 кошти моральної шкоди в сумі - 10 000 грн та судовий збір у розмірі - 2 232 грн 90 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти моральної шкоди в сумі - 20 000 грн та судовий збір у розмірі - 2481 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення коштів моральної шкоди - відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року заяву представника відповідача про винесення додаткового рішення - задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 298 грн 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 597 грн.

В апеляційній скарзі адвокат Крат В.Ф. в інтересах ТОВ «Видавничий дім «ЛБ», ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року скасувати його а частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що обов`язок про направлення позивачу відповідних відомості про спростування не передбачений жодних законом України і не відповідає способу захисту, встановленому ст. 277 Цивільного кодексу України і ст. 43 Закону України «Про медіа».

Вказує, що суд першої інстанції самостійно виключив слова «за даними джерел», чим вийшов за межі позовних вимог і змінив суть повідомлення. Крім того, інтернет-сайту «Лівий берег» немає, є «LB.ua».

Посилається на те, що довідка з відомостями про власника веб-сайту від 29 грудня 2023 року, а саме телеграм-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_17)» (електронне посилання: ІНФОРМАЦІЯ_7 ), де вказано, що на веб-сайті Telegram створено телеграм-канал користувача з іменем « ІНФОРМАЦІЯ_4 )», власником якого є ОСОБА_5 (спражнє ім`я: ОСОБА_5 ), є неналежним доказом, оскільки Свідоцтво про акредитацію від 04 січня 2022 року підтверджує компетентність ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» у видачі звітів за результатами проведеної фіксації і дослідження веб-сторінок у мережі Інтернет та довідок з відомостями про власників веб-сайтів/реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення з використанням онлайн-сервісу «WEB¬FIX». В переліку немає телеграм-каналів.

Звертає увагу суду на те, що визнано недостовірною і зобов`язано спростувати інформацію, якої немає на час винесення рішення: «ІНФОРМАЦІЯ_18» і інформацію, про спростування якої позовні вимоги не заявлялись: «ІНФОРМАЦІЯ_19», чим порушено принцип диспозитивності, встановлений ст.13 Цивільного процесуального кодексу України.

Зазначає, що згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Окрім цього, позивач не заявив позовні вимоги в частині моральної шкоди до кожного з відповідачів, як це передбачено п. 4 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України. Відповідачі не є солідарними боржниками, підставами вимог до відповідачів є різні публікації. За таких обставин, суд порушив принцип диспозитивності при стягненні коштів моральної шкоди.

В апеляційній скарзі адвокат Крат В.Ф. в інтересах ТОВ «Видавничий дім «ЛБ», ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року просить скасувати його в частині задоволення заяви та відмовити в задоволенні заяви.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України цей суд змінює розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі адвокат Поляк П.П. в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить змінити його в частині розміру моральної шкоди та стягнути з ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» та ОСОБА_1 100 000 грн моральної шкоди солідарно.

Вказує що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, які мають важливе значення для справи, зокрема щодо заподіяної моральної шкоди позивачу внаслідок поширення недостовірної інформації про нього.

Посилається на те, що для опублікування даних статей та дописів не було жодних підстав, окрім наміру принизити честь, гідність та ділову репутацію позивача, дискредитувати його в очах парафіян та суспільства.

Звертає увагу, що вказані публікації здійснили суттєвий негативний вплив на діяльність позивача, його становище як священнослужителя, зниження довіри до нього як церковного діяча, дискретизацію як його особисто, так інституту церкви в цілому.

Зазначає, що неправдива та негативна інформація, яка була поширена відповідачами завдала шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача та спричинила йому моральних страждань, а також побоювань через наслідки такого звернення.

Вказано, що позивач зазнав душевних страждань та принижень у медіа просторі.

Вважає, що розмір моральної шкоди у сумі 100 000 грн є пропорційним та повністю відповідає наслідкам поширення недостовірної інформації про нього.

В апеляційній скарзі адвокат Поляк П.П. в інтересах ОСОБА_2 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року, просить змінити його, стягнути з ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» та ОСОБА_1 на свою користь судові витрати на правничу допомогу в розмірі 45 970 грн.

Вказує, що судом першої інстанції було здійснено неправильний розрахунок суми судових витрат, які мали бути стягнуті внаслідок часткового задоволення позову.

Посилається на те, що ОСОБА_2 надано наступні види правничої допомоги:

- 07 грудня 2022 року - підготовка позову про спростування недостовірної інформації (п`ять годин);

- 06 жовтня 2023 року - підготовка та представництво інтересів клієнта в суді (чотири години);

- 29 грудня 2023 року - підготовка та представництво інтересів клієнта в суді (чотири години);

- 27 лютого 2024 року - підготовка та представництво інтересів клієнта в суді (дві години);

- 02 квітня 2024 року - підготовка та представництво інтересів клієнта в суді (дві години);

Вважає, що сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 45 970 грн є співмірною із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, тривалістю її розгляду протягом майже 2 років.

У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року - адвокат Крат В.Ф. в інтересах ТОВ «Видавничий дім «ЛБ», ОСОБА_1 , просить залишити її без задоволення.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представниця ТОВ «Видавничий дім «ЛБ», ОСОБА_1. адвокат Крат В.Ф.просила підтримала подані в інтересах відповідачів апеляційні скарги.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належно. Будь-яких заяв чи клопотань на адресу апеляційного суду від них не надійшло, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що дійсно у мережі Інтернет на сайті "LB" (інтернет-видання "Лівий беріг") розміщено і поширено відповідачем - ТОВ "Видавничий дім "ЛБ" від 25 листопада 2022 року під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (електронне посилання на статтю: ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_11».

Також, до позову додані роздруківки дописів з телеграм-каналу "ІНФОРМАЦІЯ_4)" (електронне посилання: ІНФОРМАЦІЯ_20), а саме інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_16» (ІНФОРМАЦІЯ_21); «ІНФОРМАЦІЯ_19» ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ).

Крім того, як вбачається з відкритих джерел сайту "Опендатабот", то одним із засновників ТОВ "Видавничий дім "ЛБ" є ОСОБА_1 .

Згідно інформації в телеграм-каналі при описуванні спірної інформації наявне посилання на джерело її отримання як Інтернет-сайт "LB".

Відповідно до довідки з відомостями про власника веб-сайту від 29 грудня 2023 року, а саме телеграм-каналу "ІНФОРМАЦІЯ_4)", де вказано, що на веб-сайті Telegram створено телеграм-канал користувача з іменем "ІНФОРМАЦІЯ_4)", власником якого є ОСОБА_5 (спражнє ім`я: ОСОБА_5 ), що також вбачається із інших інтернет джерел - ІНФОРМАЦІЯ_9 та мережі Фейсбук.

При цьому, при дослідженні змісту вказаної інформації за допомогою спеціаліста в районному суді за вищевказаним посиланням встановлено наявність змін по тексту, а саме спірна з тексту «ІНФОРМАЦІЯ_16» (ІНФОРМАЦІЯ_22) була змінена на «ІНФОРМАЦІЯ_23» (ІНФОРМАЦІЯ_21), а з тексту « ІНФОРМАЦІЯ_10 ». Вказані обставини вказають на можливість визнання недостовірною інформації, що міститься у доданих до позову роздруківках з телеграм- каналу.

Відтак, судом встановлено, що зазначена інформація доведена до відома великому колу осіб - користувачів мережі Інтернет та телеграм-каналу, що є доведеним факт її поширення та така спірна інформація, з огляду на її зміст, безсумнівно порушує особисті немайнові права і завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам позивача.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 вказував на те, що поширення відповідачами недостовірної інформації мало місце порушення його особистих немайнових прав на повагу до честі, гідності та ділової репутації.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість спростування такої поширеної інформації про позивача у спосіб найбільш наближений до її поширення шляхом зобов`язання ТОВ "Видавничий Дім ЛБ" спростувати інформацію, розміщену та поширену інтернет-виданням "Лівий берег" в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (електронне посилання на статтю: ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_11». Визнано недостовірною інформацію, розміщену та поширену ОСОБА_1 в дописах, розміщених в телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_4 )» (електронне посилання: ІНФОРМАЦІЯ_5 ), а саме інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_16» ( ІНФОРМАЦІЯ_6 » (ІНФОРМАЦІЯ_15) шляхом здійснення публікації з інформацією про те, що вказана інформація не відповідає дійсності, не пізніше 15-ти днів з дня набрання рішенням суду законної сили із доказами направлення відповідних відомостей адресату, що відповідає способу захисту порушених прав, передбачених законом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Конституцією України в ст. 3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

Частиною четвертою статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Нормами статті 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 201 ЦК України зазначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно з статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб; підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Статтею 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Тягар доведеності достовірності інформації, поширеної про іншу особу, лежить на тому, хто поширив таку інформацію, позивач лише доводить сам факт її поширення.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У рішенні у справі "Ляшко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до "інформації" чи "ідей", які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе "демократичне суспільство". Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Таким чином, особа, яка висловлює не факти щодо позивача, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

Разом з тим, при розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Отже, з тексту поширеної інформації убачається, що вона є фактичним твердженням, оскільки вона може бути перевірена на предмет її дійсності щодо істинності фактів і вона є недостовірною з огляду на те, що фактичних доказів на підтвердження достовірності таких висловлювань відповідачами суду надано не було.

Районним судом з`ясовано та перевірено апеляційною інстанцією, що відповідачами не доведено, що позивач мав фізичну близькість із неповнолітнім хлопцем, мучив його чи взагалі є "любителем молоденьких хлопчиків".

До матеріалів справи не долучено жодних вироків суду, що набули законної сили, з цього приводу чи навіть заяв про злочини від будь-яких потерпілих осіб суду не надано.

Більше того, вказані обставини заперечував і допитаний в якості свідка ОСОБА_7 , зазначивши, що він перебував в іншій ніж позивач кімнаті під час обшуків.

Районний суд обґрунтовано вважав, що розповсюджена визнана судом спірна інформація є негативною, стосується безпосередньо позивача, не носить оціночний характер, так як викладена у формі тверджень, з чим також погоджується й колегія суддів.

Дана поширена недостовірна інформація принижує статус позивача як громадянина, священнослужителя в очах суспільства, в колі знайомих, тощо, оскільки необґрунтовано ставить під сумнів дотримання позивачем у його поведінці загальноприйнятих норм моралі і дотримання законодавства.

Колегія суддів бере також до уваги й те, що указані публікації були розміщені в мережі Інтернет, що надає доступ до них необмеженому колу осіб, а вільний доступ до них створює такі умови, що підтверджує обставину поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.

Відповідно до справи, під час розгляду справи за участі спеціаліста судом першої інстанції установлено про внесення змін в оспорювані тексти, зокрема, спірна інформація-1 з тексту «В момент обшуку.. словосполучення «трахав хлопця» замінено на «мучив хлопця» , а з тесту «Познайомтеся …» вилучено словосполучення «любителем молоденьких хлопчиків».

Незважаючи на внесення змін у оспорювану статтю після публікації, апеляційний суд погоджується з висновками районного суду про необхідність визнання недостовірною та спростування інформації, яка була доведена до відома великого кола осіб у первинній редакції оспорюваного тексту.

Твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є власником і адміністратором телеграм - каналу «ІНФОРМАЦІЯ_4)» (електронне посилання: ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ретельно перевірялися судом першої інстанції, вони отримали належну оцінку у рішенні й обґрунтовано визнані безпідставними.

Згідно довідки від 29 грудня 2023 року № 325/2023-Д, виданої ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет «Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» телеграм-канал «ІНФОРМАЦІЯ_24)» (електронне посилання: ІНФОРМАЦІЯ_7 ), де вказано, що на веб-сайті Telegram створено телеграм-канал користувача з іменем «ІНФОРМАЦІЯ_4)», власником якого є ОСОБА_5 (спражнє ім`я: ОСОБА_5 )- українська журналістка, співвласник та шеф-редактор Інтернет-видання «Lb.ua» (https:// lb.ua).

Доводи скарги про те, що указана довідка не може бути визнана доказом належності відповідного телеграм-каналу саме відповідачці спростовується змістом долученого до справи Свідоцтва про акредитацію від 04 січня 2022 року, яким за змістом, підтверджено компетентність ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» щодо встановлення та визначення власників Телеграм-каналів (а.с. 170-179 т.1).

Висновки суду про задоволення позову в частині направлення відомостей на спростування недостовірної інформації адресату не суперечить положенням ст.16 ЦК України, якою передбачено захист цивільних прав та інтересів судом.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачами порушено права позивача, а тому підставно задовольнив позов в частині визнання розміщеної інформації недостовірною з зобов`язанням її спростувати.

Щодо висновків суду про часткове задоволення позову про стягнення моральної шкоди варто зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Оскільки підтвердилися обставини поширення відповідачами недостовірної інформації про позивача, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, який правомірно стягнув і моральну шкоду у визначених розмірах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З урахуванням положень закону, правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, а також обставин встановлених при розгляді вказаної справи колегія суддів, виходячи із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності погоджується з висновками районного суду, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди є завищеним, а тому суд правомірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення моральної шкоди й з урахуванням ступеня вини кожного з відповідачів у заподіянні позивачу моральних (немайнових) страждань стягнув з товариства 10 000 грн, а з ОСОБА_1 - 20 000 грн.

Доводи апеляційної скарги представника відповідачів про недоведеність вимог позову колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який обґрунтовано їх спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burga№dothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (№. 2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], § 41).

Отже, рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Щодо оскарження представником відповідачів та позивачем додаткового рішення від 05 червня 2024 року, варто зазначити наступне.

Районний суд задовольняючи частково понесені позивачем витрати в загальному розмірі 22 895 грн 50 коп, (10 298,50 з ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» та 12 597 грн з ОСОБА_1 ) взяв до уваги заперечення представника відповідача на заяву позивача про розподіл судових витрат та врахував складність справи, час, вказаний як витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Такий висновок районного суду є обґрунтованим.

Статтею 270 ЦПК України, встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Убачається, що позивач звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення просив стягнути з відповідачів на свою користь 45 970 грн.

Сторона відповідача подала заперечення на заяву та просила відмовити у її задоволенні.

Враховуючискладність справи, обсяг, якість та характер фактично наданих послуг адвоката, а також вимоги розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підставу до стягнення з відповідачів на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі 22 895 грн 50 коп, (10 298,50 з ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» та 12 597 грн з ОСОБА_1 )

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг позивача та відповідачів є необґрунтованими та не впливають на правильність додаткового рішення суду.

З огляду на викладене, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року не підлягає скасуванню, а подані на нього апеляційні скарги - задоволенню.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги адвоката Крат Віри Федорівни в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ», ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу адвоката Поляка Петра Петровича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року залишити без задоволення

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 січня 2025 року.

Суддя-доповідач:

Судді: