Постанова

від 27.01.2025 по справі 420/35063/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35063/24

Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В. Дата і місце ухвалення: 02.12.2024р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційної скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті мені за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населенню», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені індексацію грошового забезпечення у розмірі 4463 гривень 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 позовну заяву залишено без руху через пропуск позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами.

25.11.2024 на виконання вищезазначеної ухвали позивачкою до суду надано заяву, в якій остання просить поновити позивачу строк на звернення до суду із даними вимогами.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року в задоволенні клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити для продовження розгляду.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 352 від 08.12.2023 року ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини у зв`язку з переведенням на іншу посаду до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не у зв`язку з припиненням (розірванням) контракту, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Позивач наголошує, що продовжує бути військовослужбовцем, але переведена на іншу посаду в Збройних Силах України, одного остаточного розрахунку не було, так як не було звільнення з військової служби.

Апелянт вважає, що оскільки з військової служби не звільнялась, а отже відлік строку звернення до суду згідно вимог статті 233 КЗпП України не настав, так як розрахунку належних коштів при звільненні ні хто не надавав. Заборгованість зі сплати індексації по суті ж є поточною заборгованістю, яка триває із місяця в місяць, і яка виникла внаслідок бездіяльності відповідача.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення, виходив з того, що з огляду на норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, який розпочав відлік з наступного дня після звільнення 08.12.2023. В даному випадку відповідний остаточний розрахунок відбувся при звільненні позивача 08.12.2023. Такий розрахунок не тривав до моменту отримання відповідачем запиту про нараховані суми при звільненні, а завершився одночасно зі звільненням позивача, грошовим переказом всіх належних при звільненні виплат.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право у порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21, від 25.04.2023 року у справі №380/15245/22, від 17.08.2023 року у справі 380/14039/22, від 07.10.2024 року у справі №500/7802/23, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Спірні правовідносини у цій справі стосується питання не нарахуванні та не виплати позивачу за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населенню», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

З адміністративним позовом позивач звернулася до суду 12 листопада 2024 року.

Тобто спірними у даній справі є правовідносини, які виникли до 19.07.2022 року (період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року) та після 19.07.2022 року (період з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року).

Суд враховує, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Тобто, на виникнення спірних правовідносин, а саме не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному розмірі за період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року, стаття 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Отже, у даному випадку, позовні вимоги, які стосуються не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному розмірі за період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року, не обмежені будь-яким строком звернення до суду, тому позивач, звертаючись до суду з позовом 12.11.2024, не пропустив строк звернення до суду.

Отже, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанцій про застосування до спірних правовідносин редакції ст.233 КЗпП України, чинну на момент виключення ОСОБА_1 08.12.2023 року зі списків особового складу військової частини у зв`язку з переведенням на іншу посаду до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, апеляційним судом враховано згідно ч. 5 ст. 242 КАС України наступну правову позицію Верховного Суду в постанові від 29.10.2024 року у справі № 460/25695/23.

У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні нормативні передумови для повернення позовної заяви в частині позовних вимог, які стосуються не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному розмірі за період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року, що відповідно має своїм наслідком скасування оскаржуваної у цій частині ухвали.

Що стосується позовних вимог в частині не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному розмірі за період з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було вище зазначено, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.

В свою чергу, нормами пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року.

Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами КМУ від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423. Востаннє цей строк був продовжений Постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року і згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.

У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.

З вказаного слідує, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину, якщо строк, установлений у статті 233 КЗпП України, був «прив`язаний» до нього, закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком; водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Відповідно до абзацу третього пункту 9 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі Порядок № 260), грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види в поточному місяці за минулий.

Відтак про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за відповідний місяць позивач мала дізнатись першого числа місяця, який слідує за наступним місяцем.

Таким чином тримісячний строк звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення з урахуванням належної індексації за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року спливає через три місяці з дня, коли вона дізналась про порушення свого права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному розмірі за період з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року подані з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивач до суду звернувся з позовом 12.11.2024 р.

Оцінюючи доводи викладені в апеляційній скарзі колегія суддів вважає помилковою позицію апелянта про те, що строки виплати грошового забезпечення військовослужбовців необхідно обчислювати з дня проведення розрахунків з таким військовослужбовцем при його звільненні з військової служби, а також, що строк звернення до суду у даній справі має обчислюватися з урахуванням направленої позивачем заяви про врегулювання розбіжностей щодо розміру нарахованого грошового забезпечення при безпосередніх переговорах з роботодавцем.

З цього приводу слід повторно зазначити, що право на звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, враховуючи положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-ІХ), до 18.07.2022 не обмежене будь-яким строком.

Разом з тим відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком, водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Тримісячний строк звернення до суду щодо виплати позивачу грошового забезпечення з урахуванням належної індексації за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року спливає через три місяці з дня, коли вона дізналась про порушення свого права, а саме кожен наступний місяць після отримання заробітної плати.

Доводи апелянта про те, що вона лише у листопаді 2024 року звернулась до відповідача з запитом про нарахування індексації за спірний період у належному розмірі лише свідчить про те, коли особа почала діяти для захисту свого порушеного права, однак не свідчить про те, що саме з цього моменту у особу починається відлік строку звернення до суду.

Колегія суддів не приймає до уваги позицію апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно застосовує норми матеріального права, а саме ст. 233 КЗпП з тих підстав, що позивача не було звільнено з військової служби та зазначає, оскільки частина перша цієї статті чітко передбачає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, а тому саме положення цієї норми застосовуються у вирішенні цієї справи.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному розмірі за період з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року підлягають поверненню, оскільки позивач про порушення таких прав, а саме про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за відповідний місяць, повинна була дізнатись першого числа відповідного місяця, який слідує за наступним місяцем, а не з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй.

У відповідності до ч.3 ст.312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відтак, ухвала суду першої інстанції у даній адміністративній справі підлягає частковому скасуванню в частині вимог про не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному розмірі за період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду щодо цієї частини заявлених вимог, однак що стосується ухвали суду про повернення позовних вимог в частині не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному розмірі за період з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року то така ухвала є обґрунтованою та скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року в частині повернення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населенню», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 4463 гривень 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 - скасувати.

Адміністративну справу в цій частині позовних вимог направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В решті ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку, у відповідності до ч.2 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 січня 2025 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук