Постанова

від 27.01.2025 по справі 420/37141/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/37141/24

Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В. Дата і місце ухвалення: 18.12.2024р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційної скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАГЕР ГРУПП» на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАГЕР ГРУПП» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАГЕР ГРУПП» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.05.2024 №№ 22502/15-32-07-01-19, 22496/15-32-07-01-19, 22499/15-32-07-01-19.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стагер Групп» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернуто позивачу, оскільки в порушення вимог п. 3 ч. 5 ст. 160 КАС України, станом на 18.12.2024 р. позивачем не усунуто усіх недоліків позовної заяви.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАГЕР ГРУПП» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити для продовження розгляду.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не наділений повноваженнями надавати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені вимоги ст.160 КАС України, не застосовано практику Великої Палати Верховного Суду та постановленно незаконну ухвалу, яка перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування ухвали.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні. В свою чергу у відзиві відповідачем наведено доводи щодо суті самого спору. Крім того, відповідач просить розгляд справи здійснювати за їх участі.

Розглянувши клопотання ГУ ДПС в Одеській області про розгляд справи за їх участі, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення адміністративного позову, яка в силу вимог ст. 312 КАС України розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до вимог ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У пункті 8 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, форма та зміст якої визначаються статтею 160 КАС України.

Частиною першою статті 160 КАС визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно із частиною першою статті 169 КАС суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною другою статті 169 КАС визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 позовну заяву залишено без руху, оскільки, вивчивши матеріали справи, суддя встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог ст. ст. 122, 123, 160, 161 КАС України, а саме:

1) в порушення вимог п. 3 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві не зазначено ціну позову;

2) в порушення вимог п. 5 ч. 5 ст. 160, ч. 4 ст. 161 КАС України, до адміністративного позову не додано жодного доказу, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (натомість до позову додано лише копії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та докази їх направлення з позовом до податкового органу);

3) в порушення вимог ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви не додано документу про сплату судового збору в розмірі 9481 грн;

4) в порушення ч. 1 ст. 161 КАС України до позовної заяви не доданої її копію із додатками для відповідача.

5) пропуск встановленого ст. 122 КАС України шестимісячного строку на звернення до суду із даними вимогами, оскільки такий строк сплинув 28.10.2024, а позивач звернувся до суду 28.11.2024 (позов здано на пошту).

13.12.2024 до суду від представник позивача надійшли заяви на виконання ухвали суду.

Так, відповідно до заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Стагер Групп», станом на 28.10.2024 минуло лише 5 місяців від дати ухвалення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, кінцевою датою звернення є 28.11.2024 року , а тому строк звернення не є пропущеним. Крім того, на виконання ухвали судді від 09.12.2024 позивачем до заяви додано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 9481 грн, чим приведено позовні матеріали у відповідність до вимог ч. 3 ст. 161 КАС України.

З цього приводу суд першої інстанції погодився з позицією позивача про те, що відлік шестимісячного строку розпочався з 28.10.2024 та завершився 28.11.2024 і позивач останній день звернувся до суду засобами поштового зв`язку, отже строк на звернення до суду із даними вимогами позивачем дотримано.

Крім того, суд встановив, що на виконання ухвали від 09.12.2024 позивачем до заяви додано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 9481 грн, чим приведено позовні матеріали у відповідність до вимог ч. 3 ст. 161 КАС України.

Водночас, повертаючи позовну заяву суд зазначив, що в порушення вимог п. 3 ч. 5 ст. 160 КАС України, станом на 18.12.2024 в позовній заяві не зазначено ціну позову, в порушення вимог п. 5 ч. 5 ст. 160, ч. 4 ст. 161 КАС України, до адміністративного позову не додано жодного доказу, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і станом на 18.12.2024 зазначені недоліки позовних матеріалів не усунено, а також в порушення ч. 1 ст. 161 КАС України до позовної заяви не доданої її копію із додатками для відповідача і станом на 18.12.2024 вищевказані недоліки адміністративного позову не усунено.

Колегія суддів не погоджується з такою позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо висновків суду першої інстанції про не надання позивачем жодного доказу, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що на думку суду першої інстанції перешкоджає відкриттю адміністративного провадження, колегія суддів зазначає, що суд не позбавлений можливості самостійно витребувати докази, які, на його думку, є важливими та необхідними для розгляду справи.

Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який має довести суду правомірність прийнятого ним рішення або акту. Представником позивача було зазначено суду першої інстанції, що ними було подані усі наявні та доступні докази і вчинено усі можливі дії для їх отримання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції фактично надав оцінку доказам, ще до відкриття провадження у справі щодо їх об`єму та допустимості, що є неприпустимим та обмеженням позивача у доступі до правосуддя, гарантованим Європейською конвенцією із прав людини та основоположних свобод. При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Зазначені питання мають вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу.

Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23.

Так, як вказала Велика Палата Верховного Суду, «КАС не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Отже, стаття 160 КАС не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.

Однак суд першої інстанції вказані норми процесуального права не врахував. Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.

Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з`ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАС, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.

Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.

Отже, повертаючи заяву, суд фактично дав оцінку доказам наданим позивачем на обґрунтування позовних вимог, що є неприпустимим.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження в справі на підставі наданих позивачем позовної заяви і доданих до неї доказів.

Щодо не усунення позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме в частині не зазначення ціни позову та надання копій із додатками для відповідача, колегія суддів встановила, що в переліку додатків до позову наявний доказ направлення позовної заяви відповідачу.

При цьому, з іншого боку слід зазначити, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov v. Russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року)».

Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого йому національним та європейським законодавством права на доступ до правосуддя.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, та передчасно повернув позивачу позовну заяву з підстав неусунення недоліків апеляційної скарги, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, і є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направленням справи до цього суду для продовження розгляду.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАГЕР ГРУПП» задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року скасувати.

Адміністративну справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 січня 2025 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук