ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/8137/24 пров. № А/857/25204/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Лозовський О.А.), ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Луцьк 12 вересня 2024 року, у справі №140/8137/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
02.08.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 13.09.2017 року по день фактичної виплати 28.06.2024 року; зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 13.09.2017 року по день фактичної виплати 28.06.2024 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 03 жовтня 2018 року по день фактичної виплати 28 червня 2024 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 03 жовтня 2018 року по день фактичної виплати 28 червня 2024 року. В решті позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. При цьому, суд першої інстанції вказав, що початковою даною, з настанням якої відповідач допустив порушення виплати належних позивачу сум, є день звільнення позивача, а саме 03.10.2018. Тому, твердження позивача щодо нарахування та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 13.09.2017 є хибними, а дану вимог слід задовольнити з 03.10.2018. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою поновлення порушених прав позивача є підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за період 03.10.2018 по 28.06.2024.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що день звільнення позивача та день фактичної виплати грошового доходу не може змінювати період за який необхідно провести компенсацію втрати частини доходу, що проігноровано судом першої інстанції. Скаржник вказує, що зазначений судом першої інстанції у резолютивній частині рішення період з 03.10.2018 по 28.06.2024 року є необґрунтованим та не відповідає періоду за який позивачу було здійснено перерахунок та доплату місячного грошового забезпечення - з 13.09.2017 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 03.10.2018 року. Зазначає, що судом першої інстанції ігнорується той факт, що за період з 03.10.2018 по 28.06.2024 року провести компенсацію втрати частини доходу є неможливим, оскільки в цей період позивач не проходив військову службу та в цей період жодної заборгованості з грошового забезпечення немає та і не могло бути.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у структурних підрозділах Державної прикордонної служби України, зокрема у період з 13.09.2017 року по 03.10.2018 року перебував на фінансовому забезпеченні ВЧ НОМЕР_2 , яка здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення з 13.09.2017 року по 03.10.2018 року.
Наказом від 03.10.2018 року №258-ос, позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
Проте, при звільненні позивачу не було виплачено належне йому грошове забезпечення у зв`язку з чим позивач звернувся за захистом свої прав до суду.
Рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі №200/8298/21, від 01.11.2024 у справі №200/6121/23, від 04.12.2023 у справі №200/2793/23 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з 13.09.2017 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 03.10.2018 року.
Як встановлено судом першої інстанції, ВЧ НОМЕР_2 на виконання вищезазначених рішень здійснила виплату 30.05.2023 у сумі 24644,20 грн, 13.02.2024 у сумі 5510,50 грн, 28.06.2024 у сумі 19537,19 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та виплати компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до норм статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17.
Отже, здійснюючи аналіз чинного законодавства можна дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати (грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, право позивача на отримання належного грошового забезпечення з 13.09.2017 по 03.10.2018 підтверджено рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі №200/8298/21, від 11.01.2024 у справі №200/6121/23, від 04.12.2023 у справі №200/2793/23, які набрали законної сили. На виконання вищезазначених рішень відповідач здійснив виплату 30.05.2023 у сумі 24644,20 грн, 13.02.2024 у сумі 5510,50 грн, 28.06.2024 у сумі 19537,19 грн.
З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування і виплата остаточного розрахунку з позивачем відбулись з вини відповідача, тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, як це правильно виснував суд першої інстанції.
Щодо аргументів апеляційної скарги в частині відмови в позові то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду України (зокрема, постанова від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11) та Верховного Суду (зокрема, постанова від 03.07.2018 у справі № 521/940/17 та постанова від 15.08.2019 у справі № 674/24/17), нормативне регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.06.2022 у справі №200/5213/20-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20.
Апеляційний суд зазначає, що оскільки на день звільнення з військової служби позивач мав право на отримання передбачених законодавством виплат з одночасною компенсацією втрати частині доходів, але вони були здійснення значно пізніше виключно на підставі рішення суду, а отже позивач має право на компенсацію за весь період затримки виплат з 13.09.2017, а не лише за період, що розпочинається з дня звільнення його з військової служби.
Зазначені висновки свідчать про безпідставність доводів суду першої інстанцій, що право на компенсацію позивач набув після 03.10.2018, який є днем звільнення, що узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладені у справі № 240/11882/19 у постанові від 15.10.2020.
Враховуючи зазначене, а також те, що несвоєчасне нарахування сум індексації грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправомірними діями відповідача, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків за період з 13.09.2017 року по день фактичної виплати 28.06.2024 року.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції що початковою датою, з настанням якої відповідач допустив порушення виплати належних позивачу сум, є день звільнення позивача, а саме 03.10.2018. Тому, твердження позивача щодо нарахування та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 13.09.2017 є правильними та такими, що ґрунтуються на правових нормах.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права в оскаржуваній частині рішення, що мало наслідком помилкових висновків щодо відмови у позові, що є підставою скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині з прийняттям постанови про задоволення позову.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року по справі № 140/8137/24 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 13 вересня 2017 року по день фактичної виплати 28 червня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко
Суд | Восьмий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 27.01.2025 |
Оприлюднено | 29.01.2025 |
Номер документу | 124705279 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них |
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Шинкар Тетяна Ігорівна
Адміністративне
Волинський окружний адміністративний суд
Лозовський Олександр Анатолійович
Адміністративне
Волинський окружний адміністративний суд
Лозовський Олександр Анатолійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні