Рішення

від 23.01.2025 по справі 173/157/25

ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №173/157/25

Провадження №2-о/173/44/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

В складі: головуючого судді - Петрюк Т.М.

При секретареві Рудовій Л.В

Розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами окремого провадження, в місті Верхньодніпровську цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Верхньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті,-

ВСТАНОВИВ:

21.01.2025 року до суду звернулася заявниця, ОСОБА_1 , із заявою про встановлення факту смерті , заінтересована особа: Верхньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22.01.2025 року відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами окремого провадження без виклику учасників розгляду справи на 23.01.2025 року.

Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось відповідно до положень ст. 247 ЦПК України

Згідно заявлених вимог заявник просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця села Лихівка П`ятихатського району Дніпропетровської області, Україна, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 при веденні бойових дій у населеному пункті Івано - Дар`ївка Званівської сільської територіальної громади Бахмутського району Донецької області.

В обґрунтування заявлених вимог заявниця посилається на наступне, вона є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Її чоловік з 08.03.2022 року перебував на військовій службі за мобілізацією в Збройних Силах України, є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , за званням молодший сержант 1-й стрілецький батальйон 54-бригада, взвод ВПКР.

25.06.2024 року вона отримала сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що молодший сержант, ОСОБА_2 , 1969 року народження під час виконання бойового завдання та забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримання бойової агресії РФ в районі н.п. Івано - Дар`ївка Званівської сільської територіальної громади Бахмутського району Донецької області, 08.06.2024 року зник безвісти.

Вона звернулась до ЧЧ № 3 із заявою про те, що її чоловік з 08.06.2024 року перестав виходити на зв`язок, на даний час місце його перебування невідоме. Було відкрите досудове розслідування (ЄРДР 12024041430000342 від 28.06.2024 року за ч. 1 ст. 115 КК України).

Згідно рапоту військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2024 року було призначене службове розслідування по факту зникнення без вісти військовослужбовця ОСОБА_2 , під час обстрілу з мінометів (м 82 мм.) та зі ствольної артилерії (А122 мм).

В акті службового розслідування зазначається, що під час масованого обстрілу з мінометів та ствольної артилерії молодший сержант ОСОБА_2 , отримав вогнепальне осколкове поранення, несумісне з життям.

У зв`язку зі шквальним вогнем зі сторони противника тіло її чоловіка з поля бою евакуювати не вдалося, оформити лікарське свідоцтво про смерть є неможливим.

В зв`язку з неможливістю отримання лікарського свідоцтва про смерть, свідками факту загибелі її чоловіка, ОСОБА_2 , були взяті пояснення, які підтвердили факт того, що її чоловік помер на полі бою.

Оскільки на даний момент не має можливості евакуювати тіло загиблого, отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки смерть в відбулася на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, який є необхідний для реєстрації факту смерті, що й стало підставою звернення до суду.

Справа розглядалась без виклику учасників розгляду справи.

Заінтересована особа, представник Верхньодніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), будь-яких заперечень, щодо встановлення факту, що має юридичне значення не надав.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову (заяви) є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом (заяви), права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених чи невизнаних прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, з`ясувавши зміст заявленої вимоги, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.315 ЦПК України визначений перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п.7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту: смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

Як передбачено п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення від 31 березня 1995 року № 5 з наступними змінами.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно із законом факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не встановлено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений документ який посвідчує факт, що має юридичне значення.

- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право

З наданих суду доказів встановлено, що заявниця є дружиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

Заявниця обґрунтовує свої вимоги тим, що її чоловік з 08.03.2022 року перебував на військовій службі за мобілізацією в Збройних Силах України, є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , за званням молодший сержант 1-й стрілецький батальйон 54-бригада, взвод ВПКР, дана обставина підтверджується витягом з наказу.

25.06.2024 року заявниця отримала сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що молодший сержант, ОСОБА_2 , 1969 року народження під час виконання бойового завдання та забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримання бойової агресії РФ в районі н.п. Івано - Дар`ївка Званівської сільської територіальної громади Бахмутського району Донецької області, 08.06.2024 року зник безвісти.

Заявниця звернулась до ЧЧ № 3 із заявою про те, що її чоловік з 08.06.2024 року перестав виходити на зв`язок, на даний час місце його перебування невідоме. Було відкрите досудове розслідування (ЄРДР 12024041430000342 від 28.06.2024 року за ч. 1 ст. 115 КК України).

Згідно рапорту військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2024 року було призначене службове розслідування по факту зникнення без вісти військовослужбовця ОСОБА_2 , під час обстрілу з мінометів (м 82 мм.) та зі ствольної артилерії (А122 мм).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2024 року № 1939 встановлено, що 08.06.2024 року під час масованого обстрілу з мінометів та ствольної артилерії з молодшим сержантом ОСОБА_2 , було втрачено зв`язок.

У зв`язку зі шквальним вогнем зі сторони противника та знаходженням території частково не під контролем Збройних Сил України, провести додаткові заходи, з метою виявлення місця знаходження молодшого сержанта ОСОБА_2 , не вбачається можливим. Враховуючи факт суб`єктивного сприйняття зникнення молодшого сержанта ОСОБА_2 іншими військовослужбовцями, відсутність будь-яких об`єктивних даних щодо його смерті слід прийти до висновку, що вказаного військовослужбовця необхідно вважати безвісти відсутнім, до оголошення його померлим за рішенням суду.

Відповідно до п.1,2 ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» - Державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:

документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою;

рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно ст. 76 ЦПК України - Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи..

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України - Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є , показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.

Відпровідно до ст.ст 77-78 ЦПК України -Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення від 31 березня 1995 року № 5 з наступними змінами - Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час (п.7 ст.273 ЦПК) приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов`язаний обгрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

З наданих заявницею доказів вбачається, що будь-яких об`єктивних даних про смерть військовослужбовця ОСОБА_2 , немає. Згідно надісланого на адресу заявниці сповіщення військовослужбовець, молодший сержант ОСОБА_2 , 08.06.2024 року зник без вісти. Таким чином суду надані докази про те, що чоловік заявниці зник без вісти, а не загинув під час виконання бойового завдання та забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Тому підстави для встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території відносно військовослужбовця ОСОБА_2 , відсутні.

В свою чергу вісті про місце знаходження (перебування) військовослужбовця ОСОБА_2 , перестали надходити за обставин, які загрожували смертю, тому заявниці необхідно було звернутись до суду із заявою про оголошення ОСОБА_2 , померлим відповідно до положень ч. 3 ст. 46 ЦК України та ст. 305-309 ЦПК України, а не про встановлення факту його смерті.

З вищенаведеного судом встановлено, що заявницею обраний неналежний спосіб захисту порушеного права.

При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми слід враховувати положення частини першої статті 13, пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, а отже, - суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивач у спосіб, який останній не просить застосувати.

За загальним правилом (частина перша статті 5 ЦПК України) суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб. визначений законом або договором.

Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.

При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, якій він просить суд застосувати для захисту його прав чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, які передбачені законом або законом не заборонені. Позивач повинен ( в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір іншого більш ефективного способу захисту порушених прав.

Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, - позивач повинен обрати саме такий спосіб.

Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту - суд має відмовити в задоволенні позову, крім випадків, коли з урахуванням положень ч. 2 ст. 5 ЦПК, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.

Якщо ефективний спосіб захисту законом або договором не передбачено і позивач обирає інший ефективний спосіб захисту його прав, свобод чи інтересів, позивач в позовній заяві має навести в відповідне обґрунтування необхідності застосування такого способу захисту, інакше суд має залишити таку позовну заяву без руху на підставі ч.1 ст. 185 ЦПК.

З наведеного вбачається, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненним порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення в порушених правах.

Суд не має визначати ефективний спосіб захисту права замість позивача, тобто виходити за межі позовних вимог у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/172"2 15-п(провадження № 14-338цс18).

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.

Так матеріально - правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або

було необхідне їх правове визначення.

В свою чергу процесуально - правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди

розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обгрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

На думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що заявлені заявницею вимоги задоволенню не підлягають.

Також суд вважає за потрібне роз`яснити заявниці її право на звернення до суду із завою про оголошення фізичної особи померлою.

Оскільки заявниця звільнена від сплати судового збору на підставі п. 21 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» - судові витрати по сплаті судового збору відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 259,263,264,265,268, 273,293315-319 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні вимог за заявою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , заінтересована особа: Верхньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), юридична адреса: 51600 пр. О.Поля, 8 м. Верхньодніпровськ Кам`янського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 34148670, про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Лихівка П`ятихатського району Дніпропетровської області, Україна, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 при веденні бойових дій у населеному пункті Івано - Дар`ївка Званівської сільської територіальної громади Бахмутського району Донецької області.

Витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 23.01.2025 року

Суддя Петрюк Т.М.

Направлене до ЄДРСР: 27.01.2025 року

Дата набрання законної сили: 25.02.2025 року