Рішення

від 17.01.2025 по справі 205/8535/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

17.01.2025 Єдиний унікальний номер 205/8535/24

Справа № 205/8535/24

Провадження № 2/205/888/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Киричок Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року представник позивача звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову зазначив, що 27.06.2018 року між АТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2019380128, за яким АТ «ОТП Банк» надав відповідачу кредит у розмірі 20397,00 грн., а ОСОБА_1 зобов`язався повернути грошові кошти в строк до 27.06.2021 року, а також сплатити проценти за користування в розмірі 0,01% річних та щомісячну комісію за управління кредитом 5% від суми кредиту. АТ «ОТП Банк» надав відповідачу кредитні кошти, однак відповідач неналежним чином виконував грошові зобов`язання, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість. 16.12.2021 року АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Аваліст» уклали договір факторингу № 16/12/21, за умовами якого до ТОВ «ФК «Аваліст» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором в загальному розмірі 56 871,04 грн., що складається із суми заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 35 895,02 грн. та суми заборгованості за відсотками по кредиту у розмірі 20 976,02 грн. Відповідач добровільно заборгованість за вказаним кредитним договором не погашає.

Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості, а також витрати з оплати судового збору у розмірі 3 028 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.

Представник позивача адвокат Косяк Н.В. у судове засідання не з`явилася, у позові просила розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, проти задоволення позовних вимог та заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомив, відзив не подав, будь-яких заяв від нього до суду не надходило. Суд звертає увагу, що 25.07.2024 року до суду від представника відповідача адвоката Тертишної К.О. надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи, яка була задоволена судом. В подальшому, судові засідання, призначені на 14.08.2024 року, 25.09.2024 року та 28.10.2024 року були відкладені за клопотанням представника відповідача у зв`язку із перебуванням представника у відпустці за сімейними обставинами. Однак в подальшому ні відповідач, ні його представник у судові засідання, призначені 27.11.2024 року та 17.01.2025 року не з`явилися, причин поважності неявки не надали.

При цьому, судом встановлено, що представник відповідача є користувачем електронного суду, має зареєстрований кабінет у системі ЄСІТС та всі процесуальній документи, в тому числі повістки та виклики до суду, були доставлені до електронного кабінету представника відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

На думку суду, відсутність будь-якої реакції зі сторони відповідача та його представника свідчить про втрату ними інтересу до зазначеної справи, зловживання своїми процесуальними правами та не обґрунтоване затягування розгляду цивільної справи.

Суд вжив усіх можливих заходів з використанням передбачених нормами ЦПК України процесуальних засобів, щодо належного повідомлення сторони відповідача про дату, час і місце судового засідання.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) зроблено висновок, що за змістом статті 14 ЦПК України для цілей цього Кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2021 року у справі № 570/5535/17 провадження № 61-6076св21 зазначив, що за змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з частиною 3 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У рішенні Європейського Суду від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.

На підставі ч. 1 ст. 280ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 27.06.2018року міжАТ «ОТПБанк» тавідповідачем ОСОБА_1 було підписанозаяву-анкетупро наданнябанківських послугАТ «ОТПБанк» №2019380128_CARD,за якоюАТ «ОТПБанк» надаввідповідачу кредиту розмірі20397,00грн.,а ОСОБА_1 зобов`язавсяповернути грошовікошти встрок до27.06.2021року,а такожсплатити процентиза користуванняв розмірі0,01%річних тащомісячну комісіюза управліннякредитом 5%від сумикредиту (а.с. 6).

Відповідачем 27.06.2018 року також було підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 7) та анкету-заяву на отримання кредиту (а.с. 8).

Власноручним підписом відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що отримав та ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.

Матеріалами справи підтверджено, що 16.12.2021 року АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Аваліст» уклали договір факторингу № 16/12/21, за умовами якого до ТОВ «ФК «Аваліст» перейшло право грошової вимоги до відповідача (а.с. 13-17).

На підставі акту приймання-передачі Реєстру боржників № 1 до договору факторингу від 16.12.2021 року АТ «ОТП Банк» передав ТОВ «ФК «Аваліст» реєстр боржників від 20.09.2021 року (а.с 19).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу від 16.12.2021 року АТ «ОТП Банк» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором в загальномурозмірі 56871,04грн.,що складаєтьсяіз сумизаборгованості заосновною сумоюкредиту врозмірі 35895,02грн.та сумизаборгованості завідсотками покредиту урозмірі 20976,02грн. (а.с. 20).

Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Враховуючи надані суду докази, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості.

За змістом статті 11ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтями 1048, 1049, 1050ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст.1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.

За загальним правилом, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються.

Згідно наданої виписки відповідач користувався коштами, наданими первісним кредитором (а.с. 31-48).

У статті 599ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями ст.614ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст.615ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Факт виконання первісним кредитором умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи. Таким чином, судом встановлено, що первісний кредитор свої зобов`язання за даним кредитним договором виконав в повному обсязі.

Пунктом 27 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни «Прозастосування нормцивільного процесуальногозаконодавства прирозгляді справу судіпершої інстанції»від 12червня 2009року №2 передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Згідно із ст.76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевказані положення закону та існуючі обставини справи, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов кредитного договору відносно строків повернення кредитної заборгованості та визнає право позивача на стягнення її в судовому порядку.

Також, суд погоджується із правильністю розрахунку позивачем суми заборгованості, які містяться в позовній заяві та письмовому розрахунку до позову.

Відповідач, всупереч положенням статті 81 ЦПК України, не надала суду жодних доказів, які б спростовували факт існування вказаної заборгованості.

Як роз`яснено у п. 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5, при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту, суд має враховувати положення статей 1050,1054ЦК України і виходити з того, що якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, а також те, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, у повному обсязі доведеними з його боку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Представник позивача просив суд стягнути із відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 9 200 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Представником позивача надано суду всі необхідні документи, які підтверджують надання позивачеві правової допомоги саме у цій справі.

Розглядаючи надані представником позивача докази понесених витрат на правову допомогу, суд враховує правову позицію Верховного Суду і практику Європейського суду з прав людини, та доходить висновку, що розмір заявлених до стягнення із позивача витрат на правову допомогу в сумі 5 000 грн. повною мірою відповідає критерію реальності адвокатських витрат і критерію розумності їх розміру, а тому такі витрати підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Крім того, відповідно до ст.141ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача сплачені останнім та документально підтверджені судові витрати по справі в розмірі 3 028 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 207, 512, 514, 525, 526, 527, 530, 549, 599, 610, 612, 614, 615, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 ,місце реєстрації: АДРЕСА_1 )на користьТовариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Аваліст» (код ЄДРПОУ 39628752, місцезнаходження: м. Київ, вул. Деревлянська, 10А) заборгованість за кредитним договором № 2019380128 від 27.06.2018року в загальномурозмірі 56871,04 (п`ятдесят шість тисяч вісімсот сімдесят одну) гривню 04 копійки, з яких: суми заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 35 895,02 грн. та суми заборгованості за відсотками по кредиту у розмірі 20 976,02 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 ,місце реєстрації: АДРЕСА_1 )на користьТовариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Аваліст» (код ЄДРПОУ 39628752, місцезнаходження: м. Київ, вул. Деревлянська, 10А)витрати посплаті судовогозбору всумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок, а також витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Федотова В.М.