Рішення

від 28.01.2025 по справі 331/2375/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

28.01.2025

Справа № 331/2375/24

Провадження № 2/331/693/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повторне)

28січня 2025 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Жукової О.Є.

за участю секретаря Мироненко О.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Фінансова компанія "Фінтраст Україна" ( після зміни назви Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал») в квітні 2024 року звернулося до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 30030 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2422,4 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн..

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 16.12.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи, шляхом проставлення електронного цифрового підпису за допомогою ідентифікатора, було укладено договір №5221460 про надання споживчого кредиту в електронній формі, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 13 000 гривень, строком користування 30 днів, з можливості пролонгації та авто пролонгації відповідно до умов договору , з процентною ставкою 1,9 % в день. Зазначений договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, затверджених наказом ТОВ «Авентус Україна» №53-ОД від 16.01.2020 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documehts.

ТОВ «Авентус Україна» свої договірні зобов`язання виконало належним чином, надавши відповідачу кредит, шляхом зарахування коштів на його платіжну карту. 15.01.2022 року свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та процентів відповідач не виконав, угоду про пролонгацію кредитного договору не уклав, а тому на підставі п. 4.3 цього договору його було автопролонговано строком на 90 днів.

31.01.2022 відповідач здійснив частково оплату процентів на рахунок Кредитора в розмірі 260.00 грн..

18.04.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія "Фінтраст Україна" ( після зміни назви Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал») було укладено договір факторингу №18.04/2023-Ф,за яким останнє набуло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.

Зазначило, що воно повідомило відповідача про набуття ним статусу кредитора, однак це повідомлення було проігнороване, а заборгованість відповідачем не погашена.

Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 5221460 від 16.12.2021 року у розмірі 30030,00 грн., з яких: 13000,00 грн.- заборгованість за тілом кредиту, 17030,00 грн.-заборгованість за нарахованими відсотками ,а також відшкодувати з відповідача 2422,40,00 грн. сплаченого судового збору та 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2024 року провадження по справі відкрите, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін..

Ухвалою суду від 20 листопада 2024 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2024 року у цій справі скасоване та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Також, відповідачу роз`яснено, що протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про скасування заочного рішення він має право надіслати:1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову;2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. Також, відповідачу роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В судове засідання представник позивача надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав.

Представник відповідача ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, відзив на позов не надали , в зв`язку з чим, на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у їх відсутність на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, з ухваленням по справі повторного заочного рішення відповідно до вимог ст. 280-282 ЦПК України.

У зв`язку з тим, що відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 16.12.2021 року між ТОВ «Авентус Україна», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено договір № 5221460 про надання споживчого кредиту у формі електронного документу на підставі заявки позичальника для отримання кредиту на відповідному Інтернет - ресурсі https://creditplus.ua/ru/documehts. Прийняття відповідачем пропозиції укласти означений договір здійснено шляхом заповнення останнім формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі та підписанням за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

ОСОБА_1 підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А230969, 16.12.2021 14:28:21.

У зазначеному договорі сторони погодили всі його істотні умови, зокрема те, що невід`ємною частиною цього договору є Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджені наказом №53ОД від 16.01.2020. Відповідач підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується та зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, які розміщенні на сайті кредитора.

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору, його укладення здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході в його особистий кабінет в порядку, передбаченомуЗаконом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки правильності введення коду, направленого мобільного телефону споживача.

Пунктами 1.3, 1.4, 1.5 цього договору визначено, що товариство надає споживачу грошові кошти у розмірі 13 000 грн., строком на 30 днів, з датою повернення 15.01.2022 року, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується у межах строку кредиту , а також в межах нового строку кредиту, якщо відбулась пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п.4.2. договору або у межах нового строку кредиту, якщо відбулась авто пролонгація, відповідно до п.4.3.договору

ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання перед Відповідачем за Кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 13000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 .

Як вбачається зі змісту вказаного договору, графіка платежів, паспорту споживчого кредиту, за спливом строку кредитування 15.01.2022 року відповідач зобов`язався повернути кредит в загальному розмірі 18557,50 грн., з яких: 13000 гривень - сума кредиту, 5557,50 грн. - проценти за користування кредитним коштами.

Первісний кредитор виконав свої обов`язки перед відповідачем відповідно до умов договору. Відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виконував умови договору, через що виникла заборгованість.

18.04.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія "Фінтраст Україна" було укладено договір факторингу №18.04/2023-Ф,за яким останнє набуло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.

18.04.2023 року ТОВ «Фінансова компанія "Фінтраст Україна" направило ОСОБА_1 на електронну пошту повідомлення про відступлення ним права грошової вимоги, з пропозицією сплатити заборгованість за зазначеним кредитним договором на рахунок нового кредитора - ТОВ «Фінансова компанія "Фінтраст Україна», з зазначенням його реквізитів та реквізитів банку отримувача .

Згідно з п.1.1 договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до п.1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому - передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №18.04/2023-Ф від 18.04.2023 ТОВ «ФК «Фінтраст Україна » набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 30030,00грн., з яких: 13000,00грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 17030,00грн. сума заборгованості за відсотками.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме - з 18.04.2023, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно- телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. б ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строки та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачем не було надано до суду жодних доказів на спростування отримання ОСОБА_1 листа на адресу її електронної пошти та смс-повідомлення, здійснення саме нею входу на сайт первісного кредитора з використанням логіна та пароля особистого кабінету, тобто факту укладення відповідного кредитного договору, а також доказів на спростування отримання відповідачем коштів за кредитним договором № 5221460 шляхом зарахування саме на його поточний рахунок. Також обставини перерахування грошових коштів на платіжну карту ОСОБА_1 підтверджені витребуваною судом інформацією від АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).

Згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.526ЦК України зобов`язання мас виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.634ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст.610ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.512ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Таким чином, відступлення права вимоги - один зі способів заміни кредитора у зобов`язанні, який полягає в передачі кредитором свого права вимоги до боржника іншій особі. Це є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладання між ними відповідного договору.

Заміна кредитора у зобов`язанні допускається шляхом відступлення права вимоги на підставі правочину протягом усього часу існування зобов`язання, а зобов`язання після ухвалення судового рішення не припиняється, а продовжує існувати до моменту виконання боржником зобов`язань перед кредитором, які відповідно до ст.599ЦК України припиняються, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомлені визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначених повідомлень про відступлення права вимоги, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач продовжував виконувати свої зобов`язання за кредитним договором первісному кредитору, тобто відсутні докази належного виконання зобов`язань (відповідно до вимог ст.516 ЦК України).

Тому, враховуючи надані позивачем докази переходу прав вимоги за кредитним договором, суд приходить до висновку, що позивач набув права вимоги до відповідача.

Разом з тим, суд вважає, що позивач, визначаючи розмір заборгованості відповідача, не у повній мірі дотримувався вимог чинного законодавства та умов кредитного договору.

Так, зокрема, відповідно до умов договору № 5221460 про надання споживчого кредиту від 16.12.2021, строк кредитування становив 30 днів, тобто до 15.01.2022, тіло кредиту становить 13000,00 грн. та денна процентна ставка складає 1,9%. Тобто, за 30 днів кредитування при розмірі тіла кредиту 13000,00 грн., проценти за користування кредитними коштами становлять 5557,50 грн., що визначено у графіку платежів, який є невід`ємною частиною кредитного договору. При цьому, загальна вартість кредиту складає 18557,50 грн., що також визначено у графіку платежів.

З карткиобліку договору№ 5221460від 16.12.2021вбачається,що 31.01.2022відповідач здійснивчастково оплатупроцентів нарахунок Кредиторав розмірі260.00грн.Надалі відповідачоплати заКредитним договоромне здійснював.

У той же час, відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у Постанові Великої Палати від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

У даномувипадку кредитнийдоговір № 5221460 від 16.12.2021 укладався на чітко визначений сторонам строк. Отже, нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст.1048 ЦК України.

Як встановлено судом , у пункті 4.3.1 кредитного договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до пп. 4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Посилання позивача на пролонгацію строку кредиту з 15.01.2022 по 17.04.2023 включно є недоведеним, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.1 договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

За положеннями пункту 4.2.2 договору пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем. Якщо споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, споживач зобов`язаний повідомити про це товариство в один із способів, наведених у цьому договорі.

Належних та допустимих доказів пролонгації кредитного договору після 15.01.2022 року матеріали справи не містять, оскільки така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом здійснення платежу на користь позивача та погодження останнім пропозиції (оферти) позичальника про це.

Умови пункту 4.3 щодо автопролонгації строку кредиту без згоди відповідача, у випадку наявності у позичальника на дату закінчення строку кредиту заборгованості, які визнані відповідачем, застосовуються не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль.

Представник відповідача у наданій суду заяві про перегляд заочного рішення суду заперечує погодження між сторонами умов щодо продовження (пролонгації) строку кредиту після 15.01.2022 року.

Виходячи з викладеного, встановивши погодження між сторонами умов (пункту 4.2.2) про продовження строку користування кредитом через ініціативу позичальника (здійснення платежу на користь товариства), яку має право погодити позикодавець; приймаючи до уваги умови пункту 4.3 про автопролонгацію строку кредитування без згоди позичальника не більше ніж на 90 календарних днів поспіль; враховуючи заперечення відповідача умов про пролонгацію строку кредитування після 15.01.2022 року, - суд приходить до висновку про недоведеність позивачем факту продовження строку кредитування понад 90 календарних днів поспіль з 15.01.2022.

Тому, проаналізувавши викладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки матеріали справи містять лише описані умови кредитування, то за договором факторингу ТОВ «Фінансовакомпанія "ФінтрастКапітал " набулоправо вимогитільки назаборгованість закредитним договором №5221460від 16.12.2021 у загальній сумі 18557,50 грн.-260,00 грн. =18297,50 грн..

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У той же час, оцінивши усі доводи учасників справи та надані ними докази, суд приходить до висновку, що вони не спростовують наведених вище висновків суду.

При цьому, судом враховано, що у п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості підлягають задоволенню частково.

Крім того, з відповідача на підставі ст.141 ЦПК України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати - судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у сумі 1475,98 грн. .

Частина першастатті 133 ЦПК Українипередбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першоїстатті 58 ЦПК Українисторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина першастатті 60 ЦПК України).

За змістомстатті 15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно доЗакону України"Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно доЗакону України"Про безоплатну правничу допомогу", про що зазначено в частині четвертійстатті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті1, частин третьої та п`ятої статті27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечитиКонституції Українита законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності,що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно достатті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

З урахуванням наведеного вище, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно достатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертоїстатті 137 ЦПК Українисуд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

Пунктами 1, 2, 3 частини другоїстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті137та частина восьма статті141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов висновків, що: «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятоїстатті 137 ЦПК Україниможливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положенняхстатті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому устатті 43 Конституції України».

Згідно з вимогами статей137,141 ЦПК Українина підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Для подання даної позовної заяви позивач звернувся за правовою допомогою до адвоката Городніщевої Єлизавети Олегівни, з яким було укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги від 28 березня 2024 року, у відповідності до умов якого було доручено здійснити стягнення суми боргу в судовому порядку, а саме: встановити обставини справи, зібрати та аналізувати докази і документи, підготувати необхідні документи, сформувати правову позицію по справі, зняти копії документів, скласти та подати позовну заяву , що також підтверджено звітом про надання правової допомоги.

За надання правової допомоги позивачем сплачено суму гонорару в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп. , що підтверджено копією платіжної інструкції № 4562 від 10 квітня 2024 року .

Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зазначив, «…надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною…».

З урахуванням вказаного правового висновку, обґрунтувань стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих документів, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення звідповідача на користь позивача 3000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 3,4,11-13, 19, 263, 265 , 279, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (місце знаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, оф. 118/2, ЄДРПОУ 44559822) заборгованість у розмірі 18297,50 гривень, суму сплаченого судового збору у розмірі 1475,98 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повний текст судового рішення складений 28 січня 2025 року.

Суддя: О. Є. Жукова