Постанова

від 28.01.2025 по справі 826/11887/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28 січня 2025 року

справа № 826/11887/18

адміністративне провадження № К/990/1620/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Гончарової І. А.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод»

на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року (судді: Беспалов О. О., Ключкович В. Ю., Грибан І. О.)

у справі № 826/11887/18

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний - судноремонтний завод»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 травня 2018 року №0731140304, №0727140304.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва 04 серпня 2020 року позов публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» задоволено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову якою відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року та направлено справу до суду апеляційної інстанції для нового розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2020 року залишено без змін.

До Шостого апеляційного адміністративного суду 06 травня 2024 року від представника Товариства надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій позивач просив стягнути на користь Товариства сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 45 400,00 грн.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року заяву представника публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» про ухвалення додаткового судового рішення залишено без розгляду на підставі частини сьомої статті 139 КАС України. В цій ухвалі суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк, встановлений на заявлення до стягнення судових витрат та подання доказів понесення таких витрат.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 12 грудня 2024 року, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилається на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення, направити справу до апеляційного суду на стадію прийняття заяви до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за скаргою Товариства, справу витребувано з суду першої та/або апеляційної інстанції.

Відповідач не надав суду відзив на касаційну скаргу Товариства.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційний перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Згідно зі статтею 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вирішує питання щодо судових витрат під час ухвалення рішення, про що зазначає у його резолютивній частині (частина перша статті 143, частина п`ята статті 246 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Стаття 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Виходячи з положень статті 252 КАС України додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід`ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі.

Означені в частині першій статті 252 КАС України питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених процесуальною нормою підстав для ухвалення додаткового судового рішення (наприклад, питання чи вимога, щодо якої подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення, фактично вирішено судом в основному рішенні).

Таких висновків дійшла й Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 19 січня 2022 року у справі №500/2632/19.

В наведеній ухвалі Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання щодо формування єдиної правозастосовчої практики в частині можливості здійснення при ухваленні судового рішення судом касаційної інстанції розподілу судових витрат, понесених стороною під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, у випадку направлення справи на новий розгляд або для продовження розгляду, дійшла висновку, що судові витрати, пов`язані з розглядом відповідної касаційної скарги, підлягають розподілу за результатами нового розгляду спору та ухвалення остаточного рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Слід зазначити, що в межах цієї справи позивач, звертаючись до суду апеляційної інстанції з заявою про ухвалення додаткової постанови, просив суд апеляційної інстанції вирішити питання про судові витрати, які Товариство понесло зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, який, враховуючи зазначену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, мав бути розподілений в суді апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Вказані витрати підтверджено документами, наявними в матеріалах даної справи (які було додано до ухвалення 14 грудня 2021 року постанови Шостого апеляційного адміністративного суду): платіжне доручення №1 від 02 березня 2021 року на суму 45 400,00 грн.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, та як розподілити між сторонами судові витрати.

Питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і, певною мірою, є відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі, процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов`язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

Враховуючи вищенаведене правове регулювання, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції за результатами нового судового розгляду в постанові від 14 грудня 2021 року мав здійснити розподіл судових витрат зі сплати судового збору, в тому числі за подання касаційної скарги, в результаті задоволення якої Верховний Суд направив справу на новий розгляд. Не вирішення цього питання в постанові суду апеляційної інстанції є підставою для ухвалення додаткового судового рішення за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

Залишаючи без розгляду заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції мотивував ухвалу тим, що позивач пропустив строк (п`яти днів після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року), встановлений на заявлення до стягнення судових витрат та подання доказів понесення таких витрат. Представник позивача також не подав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що предметом заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення було питання про судові витрати зі сплати судового збору, а не витрат на правничу допомогу. Частиною першою статті 242 КАС України встановлено, що заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

З огляду на вимоги процесуального закону (статті 143, 244 КАС України) щодо питань, які вирішує суд при ухваленні остаточного рішення, а також враховуючи той факт, що докази сплати судового збору за подання касаційної скарги були наявні в матеріалах справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали від 12 грудня 2024 року порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заявленого позивачем клопотання.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, а ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі №826/11887/18 - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 3, 343, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» задовольнити.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року скасувати, справу №826/11887/18 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді Л. І. Бившева

І. А. Гончарова