Постанова

від 22.01.2025 по справі 371/443/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 371/443/24

провадження № 61-9868св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Миронівська міська рада Обухівського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Одноволик Ірина Валеріївна, на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року в складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Миронівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

В обґрунтування позову вказав, що за його зверненням ГУ Держземагентства у Київській області йому надано дозвіл на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, розташованих на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наказом ГУ Держземагентства у Київській області № 10-5824/15-14-сг від 22 вересня 2014 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення йому в оренду земельної ділянки та надано йому в оренду земельну ділянку на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області, площею 7,9889 га (кадастровий номер 3222983400:02:009:0003), для ведення фермерського господарства строком на 35 років (далі - спірна земельна ділянка).

Вказаний наказ є чинним, проте договір оренди так і не був з ним укладений. Тому він звернувся до Миронівської міської ради з клопотанням про укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:009:0003. Миронівська міська рада на його звернення надала відповідь, у якій вказала, що рішення щодо укладення договору оренди земельної ділянки на шістдесят п`ятій сесії восьмого скликання Миронівської міської ради не прийняте на підставі статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» в зв`язку з не набранням більшості голосів.

Рішенням шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання Миронівської міської ради від 07 березня 2024 року № 5108-65-VІІІ «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення, площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства, на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:009:0003.

Вважав вказане рішення органу місцевого самоврядування незаконним і таким, що порушує його права як орендаря земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:009:0003.

За таких обставин позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання Миронівської міської ради від 07 березня 2024 року № 5108-65-VІІІ «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)».

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року в складі судді Капшук Л. О. відмовлено у відкритті провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що спір виник щодо користування землями фермерського господарства між фізичною особою, яка виявила бажання створити фермерське господарство та якій, на підставі наказу ГУ Держземагентства у Київській області надано право на набуття в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та юридичною особою, яка є розпорядником спірної земельної ділянки в силу закону.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, суд дійшов висновку, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до того ж суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір, який виник між сторонами щодо земельної ділянки, де фізичними особами є як позивач, так і один із відповідачів, незалежно від обставин отримання земельної ділянки для цілей фермерського господарства, як за суб`єктним складом, так і за характером правовідносин є цивільно-правовим, а юрисдикція щодо його розгляду належить суду загальної юрисдикції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У липні 2024 року від імені ОСОБА_2 - адвокат Одноволик І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанцій, у якій просила її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскільки цей спір між органом місцевого самоврядування і фермерським господарством, засновником якого є позивач, щодо правомірності прийнятих рішень органом місцевого самоврядування, який реалізує політику у сфері земельних відносин щодо користування землями фермерського господарства, підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. На переконання заявника такий висновок узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, який правильно врахував суд першої інстанції при вирішенні спору в цій справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ГУ Держземагентства у Київській області № 10-5824/15-14-сг від 22 вересня 2014 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 на території Коритищанської сільської ради Миронівського району Київської області та надано йому в оренду земельну ділянку загальною площею 7,9889 га (кадастровий номер 3222983400:02:009:0003) для ведення фермерського господарства строком на 35 років.

ОСОБА_1 звернувся до Миронівської міської ради із заявою про укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:009:0003. Миронівська міська рада на його звернення надала відповідь, в якій вказала, що рішення щодо укладення договору оренди земельної ділянки на шістдесят п`ятій сесії восьмого скликання Миронівської міської ради не прийняте на підставі статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» у зв`язку з не набранням більшості голосів.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 22 грудня 2015 року в справі № 371/1889/-15-ц за ОСОБА_3 визнано право на земельну частку (пай) розміром 4,76 в умовних кадастрових гектарах в колективному сільськогосподарському підприємстві імені Стрільця села Коритище Миронівського району Київської області.

Рішенням шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання Миронівської міської ради від 07 березня 2024 року № 5108-65-VІІІ «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства, на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:009:0003.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судового рішення визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з таких підстав.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

При цьому необхідно враховувати, що у силу вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України визначення предмета і підстав позову належить виключно позивачеві, разом з тим установлення обставин справи, з`ясування характеру спірних правовідносин і застосування норм матеріального права, які поширюються на спірні правовідносини, - є обов`язком суду.

Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 ГК України).

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (стаття 2 ГК України).

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Отже, при вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, яку узяв до уваги суд першої інстанції при вирішенні питання щодо юрисдикційності спору в цій справі та на яку посилається заявник у касаційній скарзі, суд дійшов висновку, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Предметом спору в справі, що переглядається, є оскарження позивачем ОСОБА_1 законності прийнятого Миронівською міською радою рішення від 07 березня 2024 року № 5108-65-VІІІ, яким надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства на землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано відповідачу ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу спірної земельної ділянки.

На переконання позивача, вказаним рішенням органу місцевого самоврядування порушено його право на укладення договору оренди спірної земельної ділянки, яку йому було надано як фізичній особі в оренду для ведення фермерського господарства на підставі наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 22 вересня 2014 року.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, якою відмовлено у відкритті провадження у цій справі, апеляційний суд підставно керувався тим, що спір, який виник щодо земельної ділянки між сторонами, де фізичними особами є як позивач, так і один із відповідачів, незалежно від обставин отримання цієї земельної ділянки для цілей фермерського господарства, як за суб`єктним складом, так і за характером спірних правовідносин є цивільно-правовим, а юрисдикція щодо його розгляду належить суду загальної юрисдикції.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду як із законним та обґрунтованим та зазначає, що у даному випадку спір виник ні між позивачем як засновником фермерського господарства та органом місцевого самоврядування, а між позивачем як фізичною особою, яка не отримала правокористування спірною земельною ділянкою, та іншою фізичною особою, яка таке право набула.

Оцінюючи аргументи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, колегія суддів враховує, що висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При вирішенні спору в справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду керувалась тим, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. На підставі цього суд зробив висновок про те, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Натомість у справі, що переглядається, установлено, що договір оренди спірної земельної ділянки між позивачем та органом місцевого самоврядування не укладався, право користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 в установленому законом порядку не набув, а отже, суб`єктом спірних правовідносин є позивач саме як фізична особа, а не фермерське господарство, яке він створив.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції підставно відхилив посилання відповідача на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду та правильно визначився із характером спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги цих висновків суду не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Одноволик Ірина Валеріївна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович