Ухвала

від 27.01.2025 по справі 1-13/2002

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року

м. Київ

справа № 1-13/2002

провадження №51-246 ск25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 07 травня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року,

встановив:

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 07 травня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2002 року щодо нього.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року вказану ухвалу районного суду залишено без змін.

Засуджений у межах строку на касаційне оскарження звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що при призначенні йому покарання у виді довічного позбавлення волі, апеляційний суд Житомирської області у вироку від 11 липня 2002 року виходив із того, що ним було скоєно два особливо тяжких злочини - умисні вбивства (епізоди за фактом вбивства ОСОБА_5 та розбійного нападу і вбивства ОСОБА_6 ) з наявністю обтяжуючої обставини - скоєння злочину щодо особи похилого віку та відсутністю пом`якшуючих покарання обставин. Крім того, він був засуджений за п. 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК), за обставини, яка на час його звернення із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, перестала існувати у зв`язку із виправданням його вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 01 липня 2022 року по епізоду щодо ОСОБА_6 . Вважає, що виправдувальний вирок щодо нього є доказом у справі за епізодом злочинів проти ОСОБА_5 та обставиною, яка не була відома суду на час судового розгляду кримінального провадження у 2002 та у 2018 роках.

Перевіривши доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 07 травня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2002 року щодо нього, оскільки вказані ним обставини не є нововиявленими.

Як убачається з матеріалів провадження, вироком Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2002 року ОСОБА_4 засуджено за пунктами 2, 3, 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна; за ч. 3 ст. 146 КК - у виді позбавлення волі на строк 10 років; за ч. 2 ст. 147 КК - у виді позбавлення волі на строк 15 років; за ч. 4 ст. 187 КК - у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 4 ст. 189 КК - у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Ухвалою Верховного Суду України від 10 жовтня 2002 року цей вирок залишено без зміни.

Постановою Великої Палати (далі - ВП) Верховного Суду від 16 травня 2018 року вирок Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2002 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 09 вересня 2010 року щодо ОСОБА_4 скасовано в частині засудження за розбійний напад та вбивство ОСОБА_6 , а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Визначено вважати ОСОБА_4 засудженим до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 146 КК - на строк 10 років; за ч. 2 ст. 147 КК - на строк 15 років; за ч. 4 ст. 189 КК - на 10 років з конфіскацій всього майна, яке є власністю засудженого; за пунктами 2, 3, 6 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі ст. 70 КК остаточно визначено йому покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 01 липня 2022 року у справі №1-13/2002 ОСОБА_4 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведенням його участі у вчиненні злочинів, передбачених п. 9 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК (за епізодом розбійного нападу та вбивства ОСОБА_6 ).

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вказаний вирок - без змін.

Як убачається з постанови ВП Верховного Суду від 16 травня 2018 року, питання відповідності призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі за епізодами вчинення злочинів щодо ОСОБА_5 було предметом вивчення Великої Палати Верховного Суду, яка за результатами перевірки дійшла висновку, що виправлення засудженого можливе лише за умов відбування ним покарання у виді довічного позбавлення волі і таке покарання відповідає вимогам справедливості, відображає співмірність злочину та кари, і є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

З урахуванням цих обставин, у своєму рішенні від 07 травня 2024 року суд першої інстанції, посилаючись на ст. 459 КПК, прийшов висновку, що заявлені ОСОБА_4 обставини не є нововиявленими.

Не погоджуючись із таким висновком ОСОБА_4 оскаржив це рішення в апеляційному порядку.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 11 вересня 2024 року апеляційну скаргу засудженого залишив без задоволення.

Мотивуючи своє рішення апеляційний суд зазначив, що рішенням Європейського суду з прав людини «Шабельник проти України (№2)» від 01 червня 2017 року, яке набуло статусу остаточного 01 вересня 2017 року, встановлено порушення у справі ОСОБА_4 п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, у зв`язку із тим, що аргументація Верховного Суду України при перегляді справи заявника та порядок, якого дотримувався суд, не відповідали вимогам справедливості.

Також апеляційний суд вказав, що при перегляді цього рішення ВП Верховного Суду констатувала, що характер та локалізація тілесних ушкоджень, спосіб вбивства малолітньої ОСОБА_5 (10 років), чітка спланованість дій та корисливий мотив, який був поставлений вище ніж життя дитини, у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_4 становить особливу небезпеку для суспільства. А тому дійшла висновку про те, що його ізоляція шляхом довічного позбавлення волі відповідає вимогам справедливості щодо застосування покарання та відображає співмірність злочину та кари, і тільки таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Обставин, які пом`якшують або обтяжують відповідальність щодо епізодів злочинної діяльності відносно ОСОБА_5 судом не було встановлено.

При цьому апеляційний суд перевірив доводи засудженого, які аналогічні доводам його касаційної скарги, про те, що на час ухвалення вироку покарання йому було призначено з врахуванням вчинення двох особливо тяжких злочинів - умисних вбивств та наявності обтяжливої обставини - скоєння злочину відносно особи похилого віку, а також про те, що він був засуджений за п.13 ч.2 ст.115 КК, яка на даний час перестала існувати у зв`язку з виправданням його за епізодом вбивства ОСОБА_6 , вказавши, що на даний час ОСОБА_4 відбуває покарання за пунктами 2, 3, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 189 КК, по епізоду вбивства ОСОБА_5 у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Таке покарання визначено засудженому Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року за відсутності пом`якшуючих та обтяжуючих обставин.

З урахуванням цього, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 01 липня 2022 року щодо ОСОБА_4 , яким останній визнаний невинуватим та виправданий за ч.4 ст.187, п.9 ч.2 ст.115 КК України (по епізоду ОСОБА_6 ), не є нововиявленою обставиною у розумінні вимог ч.2 ст.459 КПК.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за своїм змістом відповідають вимогам статтям 370, 372, 419 КПК.

У касаційній скарзі засудженого не наведено обставин чи обґрунтованих доводів, які би свідчили про те, що у цьому провадженні судами першої та апеляційної інстанцій було допущено істотне порушення кримінального процесуального закону, що перешкодило чи могло перешкодити цим судам ухвалити у справі законні та обґрунтовані судові рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Cуд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюзасудженого ОСОБА_4 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 07 травня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3