Рішення

від 27.01.2025 по справі 140/14017/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/14017/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги від 08 лютого 2024 року №Ф-1272-0320-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у сумі 26539,26 грн.

Позов обґрунтований тим, що оскаржуваною вимогою ГУ ДПС у Волинській області визначило їй як фізичній особі-підприємцю до сплати борг (недоїмку) з єдиного внеску у сумі 26539,26 грн, як стало згодом відомо, за 2017-2019 роки.

Позивач не погоджується із такою вимогою, зазначивши, що особисто не здійснювала підприємницьку діяльність, жодних декларацій/звітів не подавала та довгий час їй не було відомо про факт реєстрації її як суб`єкта підприємницької діяльності. З цього приводу було подано до поліції заяву про вчинення кримінального правопорушення. Також позивач зауважила, що брала участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник з 2014 року по 2020 рік, коли працювала в Комунальному закладі Львівської обласної ради «Заслужена академічна капела України «Трембіта»» та роботодавець за неї як застраховану особу сплачував єдиний внесок.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що у неї відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі у спірний період. Крім того, за аналогічних підстав раніше податковий орган вже формував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25 липня 2019 року №Ф-10983-55-У, яка була визнана протиправною та скасована у судовому порядку (справа №140/7892/22).

Позивач просила позов задовольнити, скасувавши як протиправну безпідставну вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року позивачу поновлено строк на звернення до суду із цим позовом, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив (а.с.45-49). В обґрунтування цієї позиції вказав, що 23 листопада 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був внесений запис про проведення державної реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця; при цьому наявність відкритого кримінального провадження від 13 вересня 2021 року №32021030000000021 не спричинило ніяких наслідків для скасування реєстрації з моменту її вчинення. Підприємницька діяльність припинена позивачем за власним рішенням 15 листопада 2019 року.

Між тим за даними автоматизованої інформаційної системи Податковий блок в інтегрованій картці платника (ІКП) за ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 7104000 єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, у сумі 26539,26 грн, яка виникла внаслідок автоматичних нарахувань за 2017-2019 роки.

Відповідач зауважив, що з набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено низку змін до Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI), обов`язок зі сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями у розмірі, не менше мінімального, існує незалежно від того, чи такі особи займалися підприємницькою діяльністю і чи отримували дохід від такої діяльності. Оскільки позивач не виконала свого обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі, то їй правомірно відповідно до вимог Закону №2464-VI сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Інші заяви по суті спору від сторін не надходили.

Суд перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 у період з 23 листопада 2006 року по 15 листопада 2019 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що слідує з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.17).

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) станом на 05 серпня 2022 року ОСОБА_1 з січня 2014 року по грудень 2019 року включно перебувала у трудових відносинах із Комунальним закладом Львівської обласної ради «Заслужена академічна капела України «Трембіта»» (ідентифікаційний код юридичної особи 22335014) (а.с.30-32).

08 лютого 2024 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало Ціхоцькій-Підгайній Т.В. вимогу №Ф-1272-0320-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 19 квітня 2024 року у сумі 26539,26 грн (а.с.24).

На звернення представника позивача ГУ ДПС у Волинській області листом від 21 жовтня 2024 року №16028/6/03-20-24-06-06 повідомило, що заборгованість у сумі 26539,26 грн виникла внаслідок квартальних автоматичних нарахувань єдиного внеску, а саме: 09 лютого 2018 року - 8448,00 грн (за 2017 рік), 19 квітня 2018 року 2457,18 грн (за перший квартал 2018 року), 19 липня 2018 року 2457,18 грн (за другий квартал 2018 року), 19 жовтня 2018 року 2457,18 грн (за третій квартал 2018 року), 21 січня 2019 року 2457,18 грн (за четвертий квартал 2018 року), 19 квітня 2019 року 2754,18 грн (за перший квартал 2019 року), 19 липня 2019 року 2754,18 грн (за другий квартал 2019 року), 21 жовтня 2019 року 2754,18 грн (за третій квартал 2019 року) (а.с.20-21).

Нарахування єдиного внеску за вказані періоди в ІКП підтверджується витягом (а.с.54-57), у якому станом на 31 жовтня 2019 року обліковується борг (недоїмка) у сумі 26539,26 грн.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У пунктах 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%, де 4173,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року).

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. До 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, мали обов`язок сплатити єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які повинні сплачувати єдиний внесок за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Ця норма Закону дає змогу зараховувати до страхового стажу підприємця ті місяці, в яких не було отримано дохід (прибуток), оскільки відповідно до статті 9 Основ законодавства про соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник. Ним є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

З матеріалів справи встановлено, що вимога ГУ ДПС у Волинській області від 08 лютого 2024 року ОСОБА_1 №Ф-1272-0320-У сформована щодо сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 26539,26 грн за період за період 2017-2018 роки, перший-третій квартали 2019 року, коли позивач була зареєстрована фізичною особою-підприємцем та одночасно безперервно перебувала у трудових відносинах із Комунальним закладом Львівської обласної ради «Заслужена академічна капела України «Трембіта»», що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.30-32); про сплату за позивача єдиного внеску у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, свідчить зарахування останній страхового стажу за 2017-2019 роки у повному обсязі.

ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017-2019 роках, отримання нею інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надало.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї у 2017-2019 роках, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі, не меншому ніж мінімальний страховий внесок, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка господарську діяльність фактично не здійснювала та дохід від неї не отримувала (доказів протилежного суду не надано).

На переконання суду, тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 18 листопада 2021 року у справі №520/6094/19, від 19 грудня 2022 року у справі №640/9262/19, від 07 лютого 2023 року у справі №440/1408/19, яку суд враховує до спірних правовідносин відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

В іншому випадку необхідність сплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності не відповідає критерію пропорційності, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, при тому, що мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в цих правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Суд також враховує, що спір щодо наявності у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки вже вирішувався у судовому порядку у зв`язку із оскарженням позивачем вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 25 липня 2019 року №Ф-10983-55-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 18276,72 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року у справі №140/7892/22 (а.с.34-35), яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу з тих підстав, що позивач протягом спірного періоду (2017-2018 роки) працювала за трудовим договором у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Заслужена академічна капела України «Трембіта»» та роботодавець сплачував за неї єдиний внесок; позивач підприємницьку діяльність у згаданий період не здійснювала, а була найманим працівником. Вимога ГУ ДПС у Волинській області від 25 липня 2019 року №Ф-10983-55-У у згаданій справі визнана судом протиправною та скасована.

Незважаючи на висновки суду у справі №140/7892/22, відповідач повторно сформував нову вимогу від 08 лютого 2024 року №Ф-1272-0320-У про сплату боргу (недоїмки), у т.ч. за 2017-2018 роки, тобто за той період, за який суд вказав про відсутність у позивачки обов`язку сплати єдиного внеску. Така поведінка відповідача вказує на використання ним повноважень без встановленої законом мети, недобросовісно, нерозсудливо, а сама вимога є безпідставною.

Наведене дозволяє дійти висновку про протиправність вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 08 лютого 2024 року №Ф-1272-0320 у сумі 26539,26 грн, а тому така підлягає скасуванню.

Отже, з урахуванням встановлених обставин, правових норм, що регулюють спірні правовідносини, висновків Верховного Суду у подібних спорах, позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просила стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн та зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 134 КАС Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частинами п`ятою - п`ятою статті 134 КАС Українивстановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятоїстатті 139 КАС Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно дозаконудосудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2022 року у справі №520/6658/21).

Для підтвердження витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суду надано договір про надання правової допомоги від 27 листопада 2024 року (а.с.36-37), акт від 27 листопада 2024 року про прийняття-передачу наданих послуг професійної правничої допомоги (а.с.38), квитанцію до прибуткового касового ордера від 27 листопада 2024 року №15 на суму 4000,00 грн (а.с.39).

Так відповідно до пункту 3.3 договору від 27 листопада 2024 року та складеного на його виконання акта від 27 листопада 2024 року прийняття-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги вартість послуг професійної правничої допомоги у погодинній оплаті становить 800,00 грн за 1 год; гонорар адвоката незалежно від результату вирішення справи судом становить 4000,00 грн. Позивачу адвокатом Романець С.В. надані такі послуги: з`ясування фактичних обставин справи у клієнта, ознайомлення з матеріалами справи щодо надіслання вимог податкового органу зі сплати єдиного внеску, вивчення та правовий аналіз законодавства з цього питання, укладення договору про надання правничої допомоги (2 год х 800,00 грн); підготовка, написання, подання, направлення позовної заяви (3 год х 800,00 грн).

Зважаючи на складність справи (є справою незначної складності та її розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання кожної із послуг (такі дії, як з`ясування фактичних обставин справи, ознайомлення з матеріалами справи, вивчення та правовий аналіз законодавства, охоплюються загальною діяльністю адвоката, а такі дії, як подання, направлення позовної заяви, укладення договору про надання правничої допомоги, не є видами правової допомоги), а також сталу судову практику у такій категорії справ (зокрема, наявність судового рішення між тими самими сторонами та з того самого питання, хоч і за менший період), суд дійшов висновку, що позивачу належить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 02 грудня 2024 року №9713-4719-6497-1382, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.10, 41).

У зв`язку із задоволенням позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 3211,20 грн: 1211,20 грн - зі сплати судового збору та 2000,00 грн - витрати на правничу допомогу.

Керуючись статтями2,72-77,139,243-246, 255,262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 08 лютого 2024 року №Ф-1272-0320-У про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 3211,20 грн (три тисячі двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк