Рішення

від 24.01.2025 по справі 210/3862/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/3862/24

Провадження № 2/210/124/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 січня 2025 року

Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Скотар Р.Є.,

за участі секретаря судового засідання Новосилецького В.О.,

розглянувши згідно з вимогами частини 2 ст. 247 ЦПК України в порядку загального позовного провадженняцивільну справуза позовом Виконкому Металургійної районної у місті ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Домнобудівників 2-1», Департамент адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради, Орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад позовних вимог

Позивач в особі Голови Металургійної районної у місті ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у кімнаті АДРЕСА_1 з 05.07.2011 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з сином ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Кімната не приватизована та не є приватною власністю відповідача.

Гуртожиток в корпусі №1 будинку №2 на пл. Домнобудівників належить до комунальної власності територіальної громади міста Кривого Рогу.

Відповідачі тривалий час з 2015 року у кімнаті фактично не мешкають, будь-яка інша інформація про їх місцезнаходження відсутня. По кімнаті накопичилася заборгованість за надані комунальні послуги та спожиті енергоносії більше ніж 43225 гривень, що призводить до неякісного обслуговування житлового фонду.

Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особами, що втратили право користування жилим приміщенням кімнатою АДРЕСА_1 .

Рух по справі

Ухвалою суду від 15 липня 2024 року відкрите загальнепозовне провадженняу цивільнійсправі.Залучено до розгляду справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - Департамент адміністративнихпослуг виконкомуКриворізької міськоїради (50101,Дніпропетровська обл.,місто КривийРіг,площа Молодіжна,будинок 1).

Ухвалами суду від 15 серпня 2024 року та 16 вересня 2024 року підготовче судове засідання у справі відкладено.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.46).

Ухвалою суду від 15 листопада 2024 року відкладено судове засідання у справі (а.с.59).

Ухвалою суду від 18 грудня 2024 року залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради (50069, м. Кривий Ріг, проспект Миру 42). Відкладено судове засідання у цивільній справі (а.с.74-75).

Аргументи учасників

В судове засідання, призначене на 24 січня 2025 року сторони не з`явились, про місце і час розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача Виконкому Металургійної районної у місті ради Гончарова О.В. до початку судового засідання надала заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відзив на позовну заяву не надходив.

Представник третьої особи Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Домнобудівників 2-1» - Комашко Ю.В. до початку судового засідання надала заяву про розгляд справи за її відсутності та без фіксації технічними засобами.

Представник третьої особи Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради Чайка Л.Б. до початку судового засідання надала клопотання про проведення розгляду справи без участі представника Департаменту.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради Лариса Козачук до початку судового засідання надала до суду заву про розгляд справи без її участі. Зазначила, що з метою захисту права ОСОБА_2 на користування житлом, не підтримує позовні вимоги в частині втрати неповнолітнім ОСОБА_2 права користування житлом.

Відповідно дост. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

У відповідності до вимог ст. 280-281 ЦПК України, з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ в порядку загального позовного провадження, суд вважає за можливе вирішити справу в заочному порядку, з огляду на те, що відповідачі повідомлялися про перебування в провадженні суду даної справи на поштову адресу за місцем реєстрації, однак у встановлений судом термін відзив на позовну заяву не подали, крім того, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи.

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження

З довідки №8504 від 13.06.2024 вбачається, що за відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади, за адресою: кімната АДРЕСА_1 з 05.07.2011 року зареєстровані ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1

Кімната АДРЕСА_1 станом на 25.06.2024 не приватизована та не є приватною власністю відповідачів, що підтверджується довідкою виконкому Металургійної районної у місті ради від 25.06.2024 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №384318067 від 25.06.2024 (а.с.5,6).

Відповідно до Акту від 18.06.2024 за №3344, підписаних головою правління ОСББ «Домнобудівників 2-1» Ю.Комашко, за адресою: кімната АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не мешкають з 2015 року по теперішній час (а.с.7).

Відповідно до довідки ОСББ «Домнобудівників 2-1» №3240 від 16.02.2024, за адресою: кімната АДРЕСА_1 , існує заборгованість за житлово-комунальні послуги станом на 16.02.2024 в загальному розмірі 43224,82 гривень (а.с.8).

Позивачем було вжито заходів з досудового врегулювання спору, а саме надіслано лист-попередження відповідачу ОСОБА_1 щодо виникнення заборгованості за місцем реєстрації (а.с.10).

Мотиви, застосовані норми права та оцінка суду

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Також, згідно до ч.ч. 1, 2ст. 71 ЖК Української РСРпри тимчасовійвідсутності наймачаабо членівйого сім`їза нимизберігається жилеприміщення протягомшести місяців;якщо наймачабо членийого сім`їбули відсутніз поважнихпричин понадшість місяців,цей строкза заявоювідсутнього можебути продовженонаймодавцем,а вразі спору-судом.Жиле приміщеннязберігається затимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках, перелік яких наведений у частині 3 цієї статті.

У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) констатував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» зазначено, що втручання у право заявника на повагу для його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини»; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії»; рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії»).

Отже, врахування принципу пропорційності, який є також і принципом цивільного судочинства (стаття 11 ЦПК України), забезпечує розумний баланс між інтересами позивача, відповідачів та загальними інтересами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зроблено висновок, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Статтею 242 ЦК України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 160 Сімейного кодексу України , що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного із них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі неповнолітньої дитини, а тому за своїм характером є поважними.

Неповнолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її не проживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише при досягненні повноліття, оскільки в силу свого віку дитина не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання.

На поважність причин не проживання дитини не впливає і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Зазначені правові висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17 (провадження № 61-11933св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц (провадження № 61-37367св18), від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17 (провадження № 61-31119св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).

Одночасно суд зауважує, що з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стану узв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який триває по даний час, що є загальновідомою інформацією та не потребує додаткового доказування.

За наслідком чого, приймаючи права та інтереси неповнолітньої дитини, суд зазначає, що позивачем не доведено жодним доказом, що не проживання відповідачів, не пов`язано з веденим в Україні воєнним станом узв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

За наслідком чого, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, а позбавлення неповнолітнього ОСОБА_2 права користування житловим приміщення, стане надмірним тягарем та порушуватиме його право на повагу до житла.

Крім того, суд зауважує, що визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням також призведе до порушення житлових прав її дитини ОСОБА_2 , що є неприпустимим.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 червня 2022 року (справа №724/914/21, провадження №61-20161св21).

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України, обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями ст.89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судові витрати

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ЗУ «Про охорону дитинства», ст.ст. 150, 156 ЖК України, ст.ст. 16, 319, 321, 383, 386, 391, 405 ЦК України, керуючись ст.ст. 235, 247, 263 - 265, 273, 280-281, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Виконкому Металургійної районної у місті ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Домнобудівників 2-1», Департамент адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради, Орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням залишити без задоволення.

Відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 27 січня 2025 року.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: Виконком Металургійної районної у місті ради (50000, м. Кривий Ріг, пр. Миру, буд. 42);

- відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 );

- відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 );

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Домнобудівників 2-1» (50000, м. Кривий Ріг, площа Домнобудівників 2, корп.1);

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради (50069, м. Кривий Ріг, проспект Миру 42).

Суддя: Р. Є. Скотар