Ухвала

від 27.01.2025 по справі 160/33464/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

27 січня 2025 р.Справа №160/33464/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Горбалінський В.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «КРИВОРІЗЬКА АКАДЕМІЯ ПАТРУЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ», в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати з дати його прийняття наказ №174/АГ від 06.11.2024 року «Про створення комісії для проведення повторного розслідування нещасного випадку, що стався зі старшим викладачем ОСОБА_1 ».

24.01.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить:

- зупинити дію наказу №174/АГ від 06.11.2024 року «Про створення комісії для проведення повторного розслідування нещасного випадку, що стався зі старшим викладачем ОСОБА_1 » до вирішення справи №160/33464/24 та ухвалення судом рішення по суті.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив, що попри відкриття провадження у справі, відповідач продовжує виконання спірного наказу. Так, 26.12.2024 року та 22.01.2025 року відповідачем було направлено позивачу листи, у яких повідомляється про виклик для участі у засіданні комісії з повторного розслідування, створеної на підставі оскаржуваного наказу. Позивач наголошує, що у випадку незабезпечення позивачу в подальшому буде не можливе виконання рішення суду в разі вирішення справи на користь позивача, а невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неефективного захисту, непоновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, оскільки оспорюваний наказ буде виконаний (реалізований) шляхом складання, підписання неправомочною комісією та затвердження акту повторного розслідування нещасного випадку, оскарження якого можливо здійснити виключно в межах вирішення іншої (нової) судової справи. Позивач наголошує, що оскаржуваний наказ є очевидно протиправним, що також вбачається з рішення суду у справі №160/11226/24. Очевидна протиправність наказу №174/АГ від 06.11.2024 року та дії, вчинювані на його підставі, створюють ризик прийняття комісією незаконних рішень.

Вирішуючи вказану заяву по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути забезпечено:

- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Верховний Суд в постанові від 01.06.2022 року по справі №380/4273/21 зазначив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

З викладеного слідує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд зазначає, що позивач в заяві про забезпечення позову посилається на те, що невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неефективного захисту, непоновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, оскільки оспорюваний наказ буде виконаний (реалізований) шляхом складання, підписання неправомочною комісією та затвердження акту повторного розслідування нещасного випадку.

Відповідно до п.3 розділу ІІ Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №705 від 05.10.2020 року (далі Порядок №705, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), керівник органу (підрозділу) поліції, де стався нещасний випадок, наказом не пізніше наступного робочого дня після отримання інформації про нещасний випадок утворює комісію (спеціальну комісію) з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку.

Згідно п.4, 6 розділу ІІІ Порядку №705 за результатами розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку складається акт розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку за формою Н-1 (далі - акт за формою Н-1) (додаток 2).

Комісія (спеціальна комісія) з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку зобов`язана:

1) провести засідання, на якому розглянути інформацію про нещасний випадок, розподілити функції між членами комісії (спеціальної комісії) з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку та скласти протокол засідання (додаток 3);

2) провести фотографування, обстежити місце нещасного випадку та скласти протокол огляду місця, де стався нещасний випадок (додаток 4);

3) одержати письмові пояснення потерпілого поліцейського, посадових осіб, поліцейських, свідків нещасного випадку (додаток 5);

4) вивчити наявні документи і матеріали стосовно нещасного випадку та надіслати (за потреби) запити відповідним установам, організаціям, закладам щодо надання інформації про нещасний випадок;

5) визначити вид події та причини, що призвели до настання нещасного випадку, згідно з Класифікатором видів подій, причин, що призвели до настання нещасного випадку (додаток 6);

6) визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;

7) визначити необхідність проведення лабораторних досліджень, випробувань, технічних розрахунків, експертиз тощо для встановлення причин настання нещасного випадку;

8) з`ясувати обставини перебування потерпілого поліцейського у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; учинення ним кримінального, адміністративного правопорушення, дисциплінарного проступку, навмисного заподіяння шкоди своєму здоров`ю або самогубства;

9) установити осіб, які порушили вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, та розробити заходи із запобігання таким нещасним випадкам;

10) кваліфікувати нещасний випадок відповідно до обставин: у період проходження служби під час виконання службових обов`язків або не пов`язаний з виконанням службових обов`язків;

11) прийняти рішення шляхом голосування членів комісії (спеціальної комісії), у разі рівної кількості їхніх голосів голос голови комісії (спеціальної комісії) вирішальний;

12) скласти акти за формою Н-1 у кількості примірників, визначених рішенням комісії (спеціальної комісії) з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку. У разі групового нещасного випадку скласти акти за формою Н-1 на кожного потерпілого поліцейського. Акти за формою Н-1 прошиваються та скріплюються печаткою органу (підрозділу) поліції;

13) розглянути та підписати примірники актів за формою Н-1 (тимчасові акти за формою Н-1). У разі незгоди члена комісії (спеціальної комісії) з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку із змістом акта за формою Н-1 підписати акти з відміткою про наявність окремої думки. Окрема думка викладається письмово. В окремій думці член комісії (спеціальної комісії) обґрунтовано викладає пропозиції до змісту акта за формою Н-1 (окрема думка додається до акта за формою Н-1 та є його невід`ємною частиною);

14) передати не пізніше наступного робочого дня після підписання актів за формою Н-1 матеріали розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку та примірники актів за формою Н-1 керівникові органу (підрозділу) поліції, що утворив комісію (спеціальну комісію) з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, для їх розгляду та затвердження;

15) додержуватися вимог законодавства про інформацію щодо захисту персональних даних потерпілих поліцейських та інших осіб, які зібрані в межах повноважень комісії (спеціальної комісії) під час проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку.

Суд зазначає, що позивач пов`язує необхідність забезпечення позову з тим, що оскаржуваний наказ буде виконано шляхом складання, підписання неправомочною комісією та затвердження акту повторного розслідування нещасного випадку.

Однак суд звертає увагу позивача, що процедура створення комісії для проведення повторного розслідування нещасного випадку та процедура складання акту за фактом такого розслідування є різними за своєю суттю процедурами та вказані процедури не пов`язані між собою.

Отже фактично позивач ототожнює наслідки двох різних процедур та підміняє наслідки складання акту за фактом розслідування нещасного випадку із метою забезпечення позову.

Таким чином суд вважає, що вказані твердження позивача не можуть слугувати об`єктивною підставою необхідності забезпечення позову.

Крім цьому суд акцентує увагу, що позивач жодним чином не обгрунтовує підстави забезпечення позову із неможливістю в подальшому відновлення порушених прав позивача.

Підсумовуючи суд зазначає, що твердження позивача, викладені в заяві про забезпечення позову, є загальними та не містять конкретних обставин або пояснень щодо підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Щодо очевидної протиправності оскаржуваного наказу, суд зазначає, що вказана обставина виходячи зі змісту спірних правовідносин може бути встановлена за наслідками розгляду справи по суті та дослідження всіх обставин.

Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.

Судом враховується правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 року по справі №826/13306/18, згідно якої суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо "очевидності" ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Виходячи з завдання адміністративного судочинства та цілей, які спрямовані на вжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що у заяві про забезпечення позову позивачем не наведено беззаперечних доводів та не надано будь-яких доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд зазначає, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення позовної заяви.

За таких обставин, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський