Рішення

від 27.01.2025 по справі 320/22466/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року місто Київ № 320/22466/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно не прийняття рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 27.11.2023 (вх. №7883) про звільнення з військової служби;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 прийняти наказ про припинення (розірвання) контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного із ОСОБА_1 , та про звільнення із військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 , оператора відділу моніторингу інформаційно-телекомунікаційних систем центру моніторингу стану захищеності інформаційно-телекомунікаційних систем військової частини НОМЕР_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Її чоловік ОСОБА_2 також є військовослужбовцем та проходить службу за контрактом у Збройних Силах України на посаді старшого офіцера відділу кіберзахисту інформаційних систем управління кібербезпеки головного управління зв`язку та кібербезпеки Генерального штабу Збройних Сил України. Від першого шлюбу у позивача є дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому позивачка має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (через сімейні обставини - один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років).

Позивачем зазначено, що командиром військової частини проведено бесіду з ОСОБА_1 за результатами розгляду її рапорту, надано роз`яснення з приводу відмови у її звільненні та повідомлено, що у випадку ОСОБА_1 виконується лише одна із умов, які є підставою для звільнення, а саме: обидва з подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є військовослужбовцями, однак подружжя не має дитину до 18 років, оскільки ОСОБА_2 не є рідним батьком для ОСОБА_3 . Військова частина НОМЕР_1 не приймала наказу чи будь-якого іншого розпорядчого документа за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про її звільнення, а лише в усній формі роз`яснила підстави для відмови у звільненні.

Позивачка категорично не погоджується із наведеними причинами для відмови у звільненні з військової служби за контрактом, у зв`язку із чим вважає протиправною бездіяльність посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду її рапорту про звільнення.

Відповідачем подано відзив про невизнання позову. Представник відповідача зазначив, що за результатами розгляду рапорту та доданих до нього документів було встановлено, що підстави для звільнення з військової служби на підставі "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" відсутні, оскільки із матеріалів, що додаються до рапорту ОСОБА_1 , а саме свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 вбачається, що чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є військовослужбовцем Збройних Сил України. Водночас, у свідоцтві про народження серія НОМЕР_3 батьком дитини ОСОБА_3 зазначений ОСОБА_4 , а матір`ю ОСОБА_5 . Згідно з даних, зазначених у свідоцтві про шлюб, після реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_5 взяла прізвище чоловіка. Отже, надані до рапорту документи свідчать, що ОСОБА_2 з яким перебуває у шлюбі ОСОБА_1 не є батьком дитини ОСОБА_3 .

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що позивач обґрунтовано вважає, що обмеження у підставах звільнення з військової служби під час військового стану не можуть обмежувати її права на материнство та здійснення материнських прав щодо дитини, а тому абзац 10 підпункту г пункту частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції на момент подання та розгляду рапорту ОСОБА_1 ) слід тлумачити саме на користь інтересів матері та дитини, а не з точку інтересів військової частини як суб`єкта владних повноважень.

Розглянувши заяви по суті, дослідивши письмові докази, суд установив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовослужбовцем та проходить військову службу у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, що підтверджується контрактом від 25.06.2020.

Згідно витягу з наказу командувача військ зв`язку та кібербезпеки Збройних Сил України від 13.10.2020 №7-РС солдата ОСОБА_1 призначено на посаду радіотелеграфіста відділення радіоконтролю 6 центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно- телекомунікаційних системах Головного об`єднаного центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах Збройних Сил України.

Наказом т.в.о. начальника Головного об`єднаного центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах Збройних Сил України полковника ОСОБА_6 від 26.08.2021 №11-РС ОСОБА_1 увільнено з посади радіотелеграфіста відділення радіоконтролю 6 центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно- телекомунікаційних системах Головного об`єднаного центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах Збройних Сил України та призначено на посаду радіотелеграфіста відділу радіоконтролю центру моніторингу стану захищеності інформаційно-телекомунікаційних систем головного об`єднаного центру захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах Збройних Сил України.

За посиланням позивача, згідно із наказом від 28.01.2023 № 2-РС ОСОБА_1 переведена на посаду оператора відділу моніторингу інформаційно-телекомунікаційних систем центру моніторингу стану захищеності інформаційно-телекомунікаційних систем військової частини НОМЕР_1 , на якій перебуває станом на момент подання позову.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовослужбовцем та проходить військову службу в Головному управлінні зв`язку та кібербезпеки Генерального штабу Збройних Сил України, що підтверджується довідкою від 23.12.2023 №382/15/2/599.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Центральним районним у місті Миколаєві відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, 26.03.2016 ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб. Прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 .

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_4 , виданого 06.02.2016, батьком зазначено ОСОБА_4 , а матір`ю ОСОБА_5 .

Сторонами не заперечується, що позивачем 27.11.2023 до командування військової частини НОМЕР_1 було подано рапорт про звільнення її з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу), один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

За посиланням позивача, військова частина НОМЕР_1 не приймала наказу чи будь-якого іншого розпорядчого документа за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про її звільнення, а лише в усній формі роз`яснила підстави для відмови у звільненні.

У відповідь на адвокатський запит, листом від 19.12.2023 №03049/11/3072 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що за результатами розгляду рапорту та доданих до нього документів було встановлено, що підстави для звільнення з військової служби на підставі "г" пункту З частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" відсутні, оскільки положенням Закону передбачено вимоги, яким повинен відповідати військовослужбовець для отримання права на звільнення зі служби а саме, обоє з подружжя є військовослужбовцями та наявність у подружжя дитини (дітей) віком до 18 років.

Із матеріалів, доданих до рапорту ОСОБА_1 , а саме свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 вбачається, що чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є військовослужбовцем Збройних Сил України. Водночас, у свідоцтві про народження серія НОМЕР_3 батьком дитини ОСОБА_3 зазначений ОСОБА_4 , а матір`ю ОСОБА_5 . Згідно з даних, зазначених у свідоцтві про шлюб, після реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_5 взяла прізвище чоловіка. Надані до рапорту документи свідчать, що ОСОБА_2 з яким перебуває у шлюбі ОСОБА_1 не є батьком дитини ОСОБА_3 .

Також в листі зазначено, що рапорт ОСОБА_1 відповідає тільки одній з вимог звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме обоє з подружжя є військовослужбовцями, проте обоє з подружжя не мають дитину (дітей), оскільки ОСОБА_3 є дитиною ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Вказано, що 29.11.2023 командиром військової частини з ОСОБА_1 було проведено бесіду стосовно результатів розгляду її рапорту, надано роз`яснення щодо причин відмови у звільненні, доведено норми законодавства. Аркуш бесіди засвідчено особистими підписами командира військової частини та ОСОБА_1 .

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту та не звільнення її з військової служби, звернулася до суду.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Статтею 65 Конституції України регламентовано, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У пункті 20 частини першої статті 106 Конституції України закріплено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і діє по цей час.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до положень частин другої, третьої статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, у період дії воєнного стану визначені пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до абзацу 10 підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: 3) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

Отже, необхідними умовами для звільнення із служби під час воєнного стану на підставі вищевказаних обставин є, зокрема 1) один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу; 2) мають дитину (дітей) віком до 18 років.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі та обоє проходять військову службу.

ОСОБА_1 від першого шлюбу має доньку ОСОБА_3 .

Тобто, ОСОБА_2 доводиться вітчимом для доньки позивача.

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 в рапорті від 27.11.2023 про звільнення її з військової служби зазначила підпункт "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу), один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_4 , виданого 06.02.2016, батьком зазначено ОСОБА_4 , а матір`ю ОСОБА_5 .

Отже, рідним батьком ОСОБА_3 являється ОСОБА_4 .

Суд зазначає, що частиною третьою статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 №2402-ІІІ (далі - Закон №2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону №2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За приписами частин першої-третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини

В силу вимог частини першої статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною першою статті 260 Сімейного кодексу України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 Сімейного кодексу України).

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з позивачкою, має право на участь у вихованні її доньки, оскільки між ними укладено шлюб та вони проживають однією сім`єю.

При цьому обов`язок щодо утримання доньки позивача у ОСОБА_2 (як вітчима) виникає за умови, якщо в дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання (постанова Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №160/11228/23).

Суд наголошує на тому, що ОСОБА_2 який не є батьком ОСОБА_3 , не несе обов`язку щодо її виховання та утримання, позаяк такий обов`язок за ним законодавчо відсутній і виховання та утримання ОСОБА_3 він може здійснювати лише з власної волі.

Довідка Головного управління зв`язку та кібербезпеки Генерального штабу Збройних Сил України від 23.12.2023 №382/15/2/601, видана ОСОБА_2 , про те, що на його утриманні дійсно знаходяться дружина - ОСОБА_1 та її донька - ОСОБА_3 та довідка Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києва від 01.12.2023 про неотримання ОСОБА_1 аліментів, не свідчить про усиновлення ОСОБА_2 доньки позивача ОСОБА_3 та не виконання ОСОБА_4 його батьківських обов`язків.

На думку суду, наведена норма підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" покликана забезпечити виховання дитини одним із подружжя. У спірному випадку було встановлено, зокрема, що позивач не проживає з ОСОБА_4 , батько ОСОБА_3 не виплачує аліменти, участі у вихованні не бере, відповідно для забезпечення виховання дитини, суд вважає, що наявні підстави для розірвання контракту.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статі 5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно не прийняття рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 27.11.2023 (вх. №7883) про звільнення з військової служби.

Зобов?язати військову частину НОМЕР_1 прийняти наказ про припинення (розірвання) контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного із ОСОБА_1 , та про звільнення із військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 , оператора відділу моніторингу інформаційно-телекомунікаційних систем центру моніторингу стану захищеності інформаційно-телекомунікаційних систем військової частини НОМЕР_1 , на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"

Судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 )

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Донець В.А.