Рішення

від 28.01.2025 по справі 320/50457/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2025 року м. Київ №320/50457/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Паритет»

про визнання протиправною та скасування постанови,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 27.01.2022 ВП НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно прийняв 27.01.2022 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 5 099 708,85 грн оскільки вказана постанова прийнята з порушенням процедури, визначеної Законом України «Про виконавче провадження». Просить суд задовольнити позов.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2024 року позовна заява розподілена судді Жуковій Є.О.

08 листопада 2024 року зазначену позовну заяву було фактично передано судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року відкрито провадження у справі №320/50457/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів. Залучено до участі у справі в якості в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Паритет» (далі - ТОВ «Факторингова компанія «Паритет»).

18 грудня 2024 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач в своєму відзиві зазначає, що державний виконавець діяв межах своїх повноважень та Закону, відповідно позовні вимоги є безпідставними, підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року залишено заяву представника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін без задоволення.

13 січня 2025 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від представника позивача - адвоката Чубенка М.С. надійшла відповідь на відзив.

Відповідач у відповіді на відзив зазначив, що відповідач приймаючи спірну постанову повинен був врахувати зміни у діючому законодавстві.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Святошинським районним судом м. Києва 22 лютого 2017 року видано виконавчий лист №759/10450/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Київська-Русь» грошових коштів у розмірі 51 080 678,45 грн.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 20 липня 2017 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом №759/10450/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Київська-Русь» заборгованість за кредитним договором у розмірі 51 080 678,45 грн.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 27 січня 2022 року закінчено виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом №759/10450/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторингова компанія «Паритет» заборгованість за кредитним договором у розмірі 51 080 678,45 грн.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 27 січня 2022 року у ВП НОМЕР_1 стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір 5 099 708,85 грн (у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом 51 080 678,45 грн).

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Боровик М.І. від 04 лютого 2022 року у ВП №68501136 відкрито виконавче провадження за постановою НОМЕР_1 від 27 січня 2022 року за якою стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір 5 099 708,85 грн (у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом 51 080 678,45 грн).

Не погоджуючись з постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 27 січня 2022 року, позивач звернулася із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правовідносини щодо здійснення виконавчих дій до 05 жовтня 2016 року регулювались Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-XIV). З 05 жовтня 2016 року вступив у силу Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження».

Судом встановлено, що у ВП НОМЕР_1 державним виконавцем здійснювалось примусове виконання виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва, виданого судом 22 лютого 2017 року, відкрито виконавче провадження 20 липня 2017 року, постанову про стягнення виконавчого збору датована 27 січня 2022 року.

Тобто, на момент виникнення спірної заборгованості та відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 діяв Закон №606-XIV, а під час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору - Закон №1404-VIII.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 606-XIV (в редакції на час виникнення заборгованості позивача) у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.

Згідно зі статтею 28 Закону № 606-XIV (в редакції на час відкриття виконавчого провадження) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

До 28 серпня 2018 року частиною другою статі 27 Закону № 1404-VIII визначалось, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який вступив у силу з 28 серпня 2018 року, до частини другої статті 27 Закону №1404-VIII внесено зміни, відповідно до яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, з моменту виникнення заборгованості ОСОБА_1 та до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство щодо здійснення обрахунку виконавчого збору, а саме: з 10% від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом до 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 в справі №1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відтак, приписи статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами ст.27 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Внесені Законом №2475-VIII до статті 27 Закону №1404-VIII зміни погіршили становище боржника.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у Постановах від 14 травня 2020 року в справі №640/685/19, від 29 липня 2020 року в справі №1340/5050/18, від 12 серпня 2020 року в справі №1340/5053/18, від 15 жовтня 2020 року в справі №280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року в справі №400/878/20, від 21 січня 2021 року в справі №640/3430/19, від 28 січня 2021 року в справі №420/769/19 та від 20 травня 2021 року в справі №640/32814/20.

Враховуючи вищевикладене й те, що внесені Законом №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VIII погіршили становище боржника, та беручи до уваги той факт, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі, визначеному в оскаржуваній постанові.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі, який визначений у оскаржуваній постанові ВП НОМЕР_1 від 27.01.2022, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII та, як наслідок, критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті частини другої статті 2 КАС України є протиправною та підлягає скасуванню.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд зазначає, що правовідносини оформлені актом індивідуальної дії - постановою ВП НОМЕР_1 від 27.01.2022, а тому саме її скасування відновить порушене право позивача, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дій державного виконавця поглинаються вимогами про скасування постанови, а тому задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п.32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1 211,20 грн згідно платіжної інструкції від 07.02.2024, згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено.

Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 1 211,20 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 27 січня 2022 року про стягнення виконавчого збору у ВП НОМЕР_1, якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 5 099 708,85 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.