Рішення

від 27.01.2025 по справі 380/23690/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2025 рокусправа № 380/23690/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національний університет «Львівська Політехніка» та Державне підприємство «Інфоресурс» про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, пр. Берестейський, 10; код ЄДРПОУ 38621185) з вимогами:

- визнати протиправним рішення Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці Єдиної державної електронної бази з питань освіти №278317 від 05.09.2024 інформації про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 02.09.2024 ОСОБА_1 був зарахований до Національного університету «Львівська політехніка» на денну форму здобуття освіти, за освітнім ступенем магістр, спеціальності 172 «Електронні комунікації та радіотехніка», відповідно до наказу про зарахування 3389-4-10 від 31.08.2024. Термін початку навчання датується - 02.09.2024, завершення - 30.05.2026 відповідно до довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти (додається до матеріалів справи). Відповідно витягу з наказу від 31.08.2024 №3380-4-10 Національного університету «Львівська політехніка» ОСОБА_1 є студентом першого курсу денної форми навчання другого (магістерського) рівня вищої освіти Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки за спеціальністю 172 «Електронні комунікації та радіотехніка», також вищезазначене підтверджується довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №278317 від 05.09.2024 у. У підсумку вищезазначеного, ОСОБА_1 є здобувачем вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». 05.09.2024 закладом вищої освіти було сформовано довідку №278317 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, з якої вбачається, що позивач порушує послідовність здобуття освіти, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Позивач вважає протиправним внесення вказаних відомостей, оскільки він здобуває освіту за освітньо-професійним рівнем магістра вперше, раніше освіту вказаного рівня не здобував. Вказане зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.

Ухвалою від 26.11.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту вручення ухвали подати відзив на позовну заяву та усі докази, які підтверджують заперечення проти позову.

Залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національний університет «Львівська Політехніка» (місцезнаходження: 79013, м. Львів, вул. Степана Бандери, 12; 02071010) та Державне підприємство «Інфоресурс» (місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. О. Довженка, 3; ЄДРПОУ: 37533381).

Копію ухвали про відкриття провадження у справі вручено відповідачу, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Треті особи пояснень щодо суті позовних вимог не подали.

Ухвалою суду від 16.01.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк 5 днів для усунення недоліків зазначених у вказаній ухвалі. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою суду від 22.01.2025 продовжено розгляд справи № 380/23690/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 у 2016 році був зарахований до Національного університету «Львівська політехніка» за напрямом підготовки бакалавр за спеціальністю 6.051001 «Метрологія та інформаційно-вимірювальні технології».

Позивачу 30.06.2017 видано диплом бакалавра серії НОМЕР_2 .

В подальшому позивач був зарахований до Національного університету «Львівська політехніка» за освітім ступенем магістр за спеціальністю 152 «Метрологія та інформаційно-вимірювальні технології».

07.03.2019 позивач був відрахований за невиконання начального плану, що підтверджується наказом про відрахування №718-4-10 від 07.03.2019.

Відповідно до витягу з наказу від 31.08.2024 №3389-4-10 Національного університету «Львівська політехніка», на підставі Правил прийому на навчання до Національного університету «Львівська політехніка» у 2024 році та рішенням приймальної комісії від 30.08.2024 протокол №13 ОСОБА_1 зараховано з 02.09.2024 студентом першого курсу Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки денної форми навчання другого (магістерського) рівня вищої освіти за спеціальностями на місця, що фінансуються за кошти фізичних осіб 172 «Електронні комунікації та радіотехніка».

Позивачу видано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 278317 від 05.09.2024, у графі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» наявне значення «Ні, порушує».

Представник позивача звернулася до відповідача із запитом у якому просила направити до Єдиної державної електронної бази з питань освіти звернення щодо внесення змін до Довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 278317 від 05.09.2024в частині порушення послідовності здобуття освіти, шляхом зазначення у відповідній колонці відмітки «Так, не порушує».

Листом від 25.09.2024 № 33/6661-24 відповідач повідомив позивача про те, що оскільки ОСОБА_1 повторно зарахований на навчання за освітнім рівнем магістра до Національного університету «Львівська політехніка», то він здобуває освіту в непослідовному порядку.

Не погоджуючись із діями Міністерства освіти і науки України щодо внесення в Єдину державну електронну базу з питань освіти відомостей щодо порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», позивач звернувся до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 №469/2024. Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.12.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Стаття 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Відповідно до пункту 62 Порядку № 560, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.

Позивач стверджує, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII. При цьому одним з документів, необхідних для надання до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання відстрочки на вказаній підставі є довідка, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.

Спір у цій справі виник, зокрема, з підстав неправильного, на думку позивача, відображення інформації щодо порушення ним послідовності здобуття освіти.

Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту» регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Відповідно до частин першої-третьої статті 3 Закону № 2145-VIII кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров`я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.

Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Відповідно до частин першої-третьої статті 40 Закону №2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.

Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності.

Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 1556-VII вища освіта - це сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти. Згідно з абзацами першим-п`ятим частини першої статті 5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Статтею 7 Закону №1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.

Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Отже, наведеними нормами передбачено умову здобуття рівня освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII. При цьому обов`язковим є завершеність певного етапу освіти та отримання відповідного документа про освіту.

Судом встановлено, що відповідно до довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти позивач 30.06.2017 закінчив Національний університет «Львівська політехніка», про що отримав диплом бакалавра серії НОМЕР_2 . Тобто, наступним рівнем освіти для позивача згідно із частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII є другий (магістерський) рівень вищої освіти.

В подальшому позивач був зарахований до Національного університету «Львівська політехніка» за освітім ступенем магістр за спеціальністю 152 «Метрологія та інформаційно-вимірювальні технології».

07.03.2019 позивач був відрахований за невиконання начального плану, що підтверджується наказом про відрахування №718-4-10 від 07.03.2019.

Разом із тим, суд зауважує, що відповідно до пункту 23 частини першої статті 1 Закону № 2145-VIII рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Суд звертає увагу, що навчання позивача у Національному університеті «Львівська політехніка» за освітнім рівнем «магістр» протягом 2017-2018 років не свідчить про порушення послідовності здобуття ним освіти, оскільки він не закінчив навчання, не отримав диплом та, відповідно, не отримав відповідній рівень освіти, який передбачений частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII.

При цьому позивач не проходив атестацію на здобуття магістра екзаменаційною комісією навчального закладу, а також не отримував диплома магістра, як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію та додатку до диплома, у якому наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України, що означає що позивачем не було завершено другий (магістерський) рівень вищої освіти, як наступний етап (рівень) освіти, доказів зворотного матеріали справи не містять.

Крім того, суд звертає увагу, що ані у пункті 1 частини третьої статті 23 Закону 3543-XII, ані у пункті 62 Порядку №560 немає застережень щодо можливості надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особам, які повторно поступили на навчання для здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII.

Судом також встановлено, що 03.06.2024 Міністерство освіти і науки України надіслало керівникам закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, Міністерству оборони України та Державному підприємству «Інфоресурс» лист № 1/9758-24 (перегляд доступний за посиланням: https://mon.gov.ua/npa/pro-osoblyvosti-formuvannia-v-iedebo-dovidky-pro-zdobuvacha-osvity), яким визначило алгоритм для заповнення інформації про здобувача освіти за денною або дуальною формою стосовно того, порушує чи не порушує на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Основна мета цього листа полягає в уточненні процесу формування довідок на підставі інформації, що надається закладами освіти.

Згаданий лист містить, зокрема, наступну інформацію: «здобувач освіти у 2021 році вступив для здобуття ОС бакалавра та був відрахований у 2023 році. У 2024 році повторно вступив (був зарахований) для здобуття ОС бакалавра. У Довідці буде зазначено «Ні, порушує».

Суд акцентує увагу, що з наведених вище положень Закону №2145-VIII та Закону №1556-VII слідує, що єдиним документом, який підтверджує здобутий особою рівень вищої освіти, є сам документ про вищу освіту. Водночас листи міністерств є службовою кореспонденцією, вони не є нормативно-правовими актами, носять лише роз`яснювальний характер, що неодноразово підкреслював Верховний Суд у своїх рішеннях. Тобто, вказаний вище лист носить інформаційний характер та не тягне для позивача правових наслідків.

У контексті наведених обставин справи суд констатує, що позивач, маючи перший (бакалаврський) рівень почав здобувати другий (магістерський) рівень вищої освіти лише з 02.09.2024, дати початку здобуття освіти у Національному університеті «Львівська політехніка». Відтак, інформація, зазначена у довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 05.09.2024 № 278317 про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» не відповідає дійсності, а тому є протиправною.

Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права позивача, суд звертає увагу на наступне.

Статтею 74 Закону № 2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).

Електронна база містить такі складові: Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).

Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.

Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Суб`єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 № 620, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2018 за №1132/32584 (далі - Положення), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб`єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 5 розділу І Положення передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.

Основні функції уповноважених суб`єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує, зокрема: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб`єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.

Отже, саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо позивача.

За таких обставин, враховуючи роль Міністерства освіти і науки України як розпорядника ЄДЕБО у спірних правовідносинах, суд вважає протиправними дії Міністерства освіти і науки України у частині внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про те, що поточне здобуття освіти позивачем порушує послідовність здобуття освіти, визначену частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII.

Відповідно до частини першої частини другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тому, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання протиправними дій відповідача у частині внесення до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про те, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовність здобуття освіти, визначену частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII та зобов`язання відповідача-1 вжити заходів щодо внесення змін до інформації у Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо ОСОБА_1 про відсутність порушення послідовності здобуття ним освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII, на денній формі навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальністю 172 «Електронні комунікації та радіотехніка» у Національному університеті «Львівська політехніка».

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України (пр. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 38621185) у частині внесення до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про те, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) порушує послідовність здобуття освіти, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII.

Зобов`язати Міністерство освіти і науки України (пр. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 38621185) вжити заходів щодо внесення змін до інформації у Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про відсутність порушення послідовності здобуття ним освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII, на денній формі навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальністю 172 «Електронні комунікації та радіотехніка» у Національному університеті «Львівська політехніка».

Стягнути з Міністерства освіти і науки України (пр. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 38621185) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

СуддяСподарик Наталія Іванівна