Рішення

від 23.01.2025 по справі 751/9121/24

НОВОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Рішення

Іменем України

23 січня 2025 року місто Чернігів

Справа №751/9121/24

Провадження №2/751/18/25

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Діденко А. О.

секретаря судового засідання Бобровник Н. В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Чернігівська міська рада

представник позивача ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням,

Встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернігівської міської ради про визнання за нею права користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 (а.с.1-4).

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що в 2002 році їй та її сину ОСОБА_4 надано право проживання в кімнаті АДРЕСА_2 . Проте ордер №63 виписаний тільки 09.02.2004, після чого був укладений договір найму кімнати. Також 12.02.2004 вона із сином зареєстрували місце проживання за вказаною адресою. Зазначає, що в 2019 році зналася з реєстрації для догляду за бабусею, яка проживала в іншому місці. Після цього договір найму квартири був укладений з її сином ОСОБА_5 та на його ім`я був переоформлений особовий рахунок. У подальшому її син загинув, у зв`язку з чим вона зверталась до відповідача для отримання дозволу на реєстрацію місця проживання, проте отримала відмову. Вказує, що хоча в 2019 році вона знялась з реєстрації в спірній квартирі, проте продовжувала в ній проживати, робила поточний ремонт, сплачувала житлово-комунальні послуги. Оскільки з 2002 року проживає у вказаній квартирі, то має тривалі зв`язки з місцем проживання, а тому позбавлення права користування житловим приміщенням є невиправданим втручанням у її приватну сферу. При цьому, знявшись з реєстрації, вона не втратила право користування квартирою, а наявність чи відсутність реєстрації не є підставою для відмови у визнанні за нею права користування житловим приміщенням. Наразі гуртожиток перебуває на балансі Чернігівської міської ради.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалою від 16 жовтня 2024 року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

06.11.2024 розгляд справи відкладався за клопотанням представника відповідача.

У встановлений судом строк від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.39-41), відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що позивач відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України втратила право користування спірним житлом шляхом самостійного та за власним бажанням зняття з реєстрації, тоді як договір найму був укладений з іншим наймачем її сином ОСОБА_5 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув та після смерті якого в житловому приміщенні не залишилось наймача та зареєстрованих осіб. Також позивач не надано жодних доказів на підтвердження того, що вона після зняття з реєстрації в 2019 році продовжувала проживати в квартирі, робила в ній поточний ремонт та сплачувала житлово-комунальні послуги. Відтак відсутні докази, які дають змогу встановити те, що позивач не втратила інтересу до спірного житла та проживала в ньому, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими.

Протокольною ухвалою суду від 05.12.2024 розгляд справи відкладено.

Також 07.01.2025 розгляд справи відкладався у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному.

У судовому засіданні представник позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, вказаних у позові.

Представник відповідача в судове засідання не прибула, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без її участі, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі з урахуванням позиції, викладеної у відзиві.

Після відкладення розгляду справи сторони в судове засідання не прибули, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Суд ухвалив продовжити розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних доказів.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України після відкладення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

09 лютого 2004 року ОСОБА_1 , яка працювала ткачихою в ЗАТ КСК «Чексіл», видано ордер №63 на право заняття нею та її сином ОСОБА_1 житлового приміщення в гуртожитку АДРЕСА_3 , а саме: кімнати №30/3 (а.с.5-6).

Відповідно до довідки Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , з 12.02.2004 був зареєстрований ОСОБА_5 (а.с.7).

Також за вказаною адресою з 12.02.2004 до 29.10.2019 була зареєстрована ОСОБА_1 , що підтверджується копією особового рахунку КП «Новозаводське» ЧМР (а.с.8).

З витягу із рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №671 від 15.12.2022 вбачається, що КП «Новозаводське» надано дозвіл на переоформлення особового рахунку на житло за адресою: АДРЕСА_4 , на ОСОБА_5 у зв`язку зі зміною реєстрації місця проживання уповноваженого наймача його матерів ОСОБА_1 (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.13).

Після його смерті позивач зверталась до виконавчого комітету Чернігівської міської ради із заявою щодо надання дозволу на реєстрацію в житловому приміщенні №30/3 на АДРЕСА_5 , з подальшою приватизацією, однак 22.08.2024 на засіданні громадської комісії з житлових питань було озвучено, що відсутні правові підстави для вирішення житлового питання заявниці у зв`язку з тим, що вона на квартирному обліку не перебуває; для вирішення питання рекомендовано звернутися до суду (а.с.10, 46).

Також 29.08.2024 позивач зверталась із заявою про реєстрацію місця проживання, проте в реєстрації місця проживання було відмовлено, оскільки не надано в повному обсязі документів (а.с.11-12).

Наразі місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_6 , а будинок АДРЕСА_5 перебуває на балансі Чернігівською міської ради, що не заперечується сторонами.

Допитана в судовому засіданні як свідок позивач ОСОБА_1 показала, що з 2002 року проживає в спірній квартирі та сплачує комунальні послуги. Вона із сином зареєструвались у кімнаті гуртожитку на підставі ордеру, виданого їй, коли вона працювала на підприємстві. У 2019 році вона знялась з реєстрації та зареєструвала місце проживання за іншою адресою для того, щоб оформити догляд за бабусею в селі. Проте продовжувала проживати в квартирі АДРЕСА_1 .

Свідок ОСОБА_6 , яка є сусідкою позивача, в судовому засіданні пояснила, що з 2002 року ОСОБА_1 із сином ОСОБА_1 проживали в сусідній кімнаті №30/3 в гуртожитку. В 2021 році позивач на пів року виїжджала до баби в село. Вказала, що якщо кімната не приватизована, то у зв`язку із загибеллю сина буде перереєстрована.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надала покази, згідно з якими повідомила про те, що приблизно 20 років назад ОСОБА_1 разом із сином посилились в кімнаті гуртожитку. Деякий час позивач їздила в село доглядати за матір`ю, проте тривалих періодів відсутності не було. Наразі ОСОБА_1 проживає в квартирі, в якій знаходяться речі та предмети домашнього вжитку. Від житлового приміщення остання не відмовлялася.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засідання показав, що знайомий з ОСОБА_1 приблизно 20 років, спілкуються як сусіди. Позивач наразі проживає в квартирі, проте перед війною виїжджала в село. Зазначив, що місяць назад був вдома в ОСОБА_1 , у квартирі були наявні предмети домашнього вжитку.

ІV. Норми права, які застосував суд, та оцінка аргументів сторін

За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод, а в статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Серед основних прав та свобод людини і громадянина Конституція України проголошує право на житло. Тобто право на житло це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадянина України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Невід`ємне право кожної людини на житло закріплено і в низці міжнародно-правових документах про права людини, зокрема в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права, стаття 11 якого визначає, що держави, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя.

Відповідно до статті 25 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров`я і добробуту її самої та її родини.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 310 ЦК України визначено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України).

Житлові відносини з метою забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин регулюються житловим законодавством, яке складається з Конституції України, Житлового кодексу України та інших актів законодавства України.

Так, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради (ст. 127 ЖК України).

Відповідно до ст. 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Згідно зі ст. 129 ЖК України, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

У статті 130 ЖК України визначено, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п. 9, 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 № 208, яке було чинне на час вселення позивача із сином до гуртожитку, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

За змістом ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» проживання у гуртожитку протягом тривалого часу проживання у гуртожитку постійно сукупно п`ять і більше років. Вимога щодо проживання у гуртожитку протягом тривалого часу не поширюється на членів сім`ї громадянина, якому видано ордер на жилу площу в гуртожитку та який є основним наймачем жилого приміщення в гуртожитку.

За приписами статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлено, що позивач з 2004 року користується квартирою АДРЕСА_1 (раніше кімнатою в гуртожитку). У дану кімнату вона була вселена на законних підставах, протягом 20 років проживає в ній, несе витрати на комунальні платежі, тому має право на користування цим житловим приміщенням.

Доводи відповідача про добровільне зняття позивача з місця реєстрації, внаслідок чого остання втратила право користування спірним житловим приміщенням, суд відхиляє, оскільки вирішальним є не відсутність чи наявність зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , а фактичне її проживання за вказаною адресою.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Суд при вирішенні справи бере до уваги надані позивачем докази, які підтверджують тривале й фактично безперервне проживання (за винятком окремого періоду тривалістю не більше, ніж півроку) за вказаною адресою. Такими доказами, є зокрема наявні в матеріалах справи письмові докази, а також цитовані вище показання свідків, які не містять суттєвих суперечностей, є узгодженими та не викликають сумнівів у їх об`єктивності, добровільності та неупередженості.

Відповідачем у справі не було надано доказів, які би спростовували докази та аргументи позивача. За таких умов та з огляду на принцип змагальності судочинства, а також в аспекті стандарту доказування «принцип більшої вірогідності обставин», суд доходить висновку про доведеність обставин, на які позивач посилався в обґрунтування своїх позовних вимог.

Європейський суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» вказав, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме: існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

У пункті 44 вищевказаного рішення ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Отже, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції.

Враховуючи вищезазначене, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні всебічно, повно та об`єктивно наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позивач вселена до кімнати гуртожитку на законних підставах, постійно проживає там, сплачує комунальні послуги, місце свого постійного проживання не змінювала, у зв`язку з чим має право користуватися спірним житловим приміщенням.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

V. Розподіл судових витрат

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір, але за відсутності даної вимоги судовий збір не стягується.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач, відповідно положень п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнена від сплати судового збору, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 81, 89, 141, 206, 259, 263, 265, 274-279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 16, 29, 310 ЦК України, суд -

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з Чернігівської міської ради судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. на користь ГУК у м. Києві/м. Київ/2203106, код отримувача 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 23.01.2025.

Позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач Чернігівська міська рада (місцезнаходження: вул. Магістратська, буд. 7, м. Чернігів, 14000, ЄДРПОУ 34339125)

Суддя А. О. Діденко