Постанова

від 23.01.2025 по справі 148/2140/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 148/2140/24

Провадження № 22-ц/801/328/2025

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокуСправа № 148/2140/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Матківської М. В., Сопруна В. В.,

з участю секретаря судового засідання Литвина С. С.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Тульчинської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кравець Віти Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року, постановлену у складі судді Дамчука О. О. в залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Тульчинської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у поряду окремого провадження звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року заяву було залишено без розгляду.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що з урахуванням вимоги, з якою заявник звернувся до суду, має спір про право, тому заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини, слід залишити без розгляду та роз`яснити заявнику, що заявлені вимоги можуть бути розглянуті у порядку загального позовного провадження.

Окрім того суд розцінив поведінку представника заявника - адвоката Кравець В. А., яка вчетверте не з`явилася в судове засідання, як намагання свідомо затягнути строки розгляду справи, що порушує права учасників на справедливий та розумний строк розгляду справи, визначений ст. 210 ЦПК України.

Окрім того, із комп`ютерної програма «Д-3» судом встановлено, що в січні 2024 року заявник ОСОБА_1 звертався до суду з ідентичною заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною, представником заявника також була адвокат Кравець В .А. відповідно до ордеру (справа 148/6/24).

Судом першої інстанції було відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Тульчинської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною, батьком, оскільки вбачався спір про право.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його до апеляційної інстанції.

В березні 2024 року Вінницький апеляційний суд, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 05 січня 2024 року у даній справі залишив без змін.

11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 201/5972/22 постановила правову позицію, згідно якої факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження та може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Незважаючи на це, 12 вересня 2024 року заявник ОСОБА_1 повторно звернувся до суду знову ж таки з заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною, представником заявника зазначена адвокат Кравець В. А., відповідно до ордеру.

З вересня 2024 року суд призначив чотири засідання в які представник заявника, адвокат Кравець В. А. з різних причин не з`явилася, хоча 21 листопада 2024 року перешкод у розгляді справи у відсутності заявника не було, оскільки заяв останній про перенесення справи суду не надав, тим самим остання дійсно нехтує процесуальними правами передбаченими процесуальним законодавством та цим порушує строки розгляду справи, крім того свідомо ігнорує практику Верховного Суду з розгляду даної категорії справ, яка є обов`язковою до виконання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Кравець В. А. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 23 грудня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Матківська М. В., Сопрун В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2025 року справу призначено до розгляду на 23 січня 2025 року о 11 год. 20 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі зазначено, що звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини було зумовлено змінами, внесеними до ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Зокрема, диспозиція п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Також, Кабінетом Міністрів України постановою №560 від 16 травня 2024 року (набрала чинності 18.05.2024 року), затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» згідно Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністр України №560 від 16.05.2024 року, є: свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

У постанові від 11 вересня 2024 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 201/5972/22 оцінка змінам, що відбулись в законодавстві із набуттям чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким, зокрема, були внесені зміни до статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII та прийняттям Кабінетом Міністрів України постановою №560 від 16 травня 2024 року, не надавалась, а отже не може бути застосована до даних правовідносин.

Оцінка змінам, що відбулись у законодавстві, не надавалась і судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної ухвали, а отже неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи.

У даній справі йде мова не про спір між батьками, а щодо встановлення існування певних обставин в умовах війни, а саме факту самостійного виховання дитини батьком, які перешкоджають реалізації одним із батьків своїх прав та обов`язків, визначених СК України, а іншому з метою забезпечення повноцінного догляду та належних умов для дитини і збереження її прав та інтересів необхідне рішення суду, що підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що є підставою для скасування ухвали суду, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо посилання в оскаржуваній ухвалі суду на порушення адвокатом процесуальних прав адвокат зазначила, що про всі причини неявки в судове засідання суд повідомлявся, і всі неявки були через поважні причини, що документально підтверджено, а тому посилання суду, що адвокат нехтує процесуальними правами передбаченими процесуальним законодавством - безпідставне.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судове засідання ОСОБА_1 та його представник не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з`явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Залишаючи подану у порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини без розгляду, суд першої інстанції зазначав, що у справі вбачається спір про право, роз`яснивши, що заявлені вимоги можуть бути розглянуті у порядку загального позовного провадження.

Такі висновки суду колегіявважає повністю обґрунтованими.

Так, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (ч. 1 ст. 315 ЦПК України).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).

Положеннями ст. 315 ЦПК Украйни визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі №139/122/14-ц вказано, що під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 04 січня 2023 року в справі №198/99/15-ц вказано, що згідно з частиною шостою статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

Так, у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просить суд установити факт самостійного виховання ним доньки, оскільки без підтвердження факту самостійного виховання дитини, він може бути у будь-який час мобілізований, і фактично неповнолітня дитина залишиться одна, без батьківського піклування.

При цьому заявник посилається на те, що відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» згідно Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністр України №560 від 16 травня 2024 року, є, зокрема, документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Разом з тим, як видно із матеріалів справи мати дитини - ОСОБА_2 активно заперечує, що ОСОБА_1 займається вихованням дитини самостійно.

Відтак встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, є спір про право, зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

У апеляційній скарзі адвокат Кравець В. А. зазначає, що у даній справі йде мова не про спір між батьками, а щодо встановлення існування певних обставин в умовах війни, а саме факту самостійного виховання дитини батьком, які перешкоджають реалізації одним із батьків своїх прав та обов`язків, визначених СК України, а іншому з метою забезпечення повноцінного догляду та належних умов для дитини і збереження її прав та інтересів необхідне рішення суду, що підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Проте такі доводи є безпідставними, оскільки із встановлених судом обставин видно, що факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, адже не є безспірним. Із матеріалів справи вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій другого з батьків, а має вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

З огляду на викладене, покликання у апеляційній скарзі на те, що судом не надавалася оцінка змінам, що відбулись у законодавстві про мобілізацію, не заслуговують на увагу, адже факту наявності спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо виховання доньки не спростовує.

Як зазначалося, відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України якщо під час розгляду справи про встановлення факту буде виявлений спір про право, суддя залишає заяву без розгляду.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини без розгляду.

Водночас апеляційний суд зауважує, що заяву ОСОБА_1 залишено судом без розгляду на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України, на що питання про наявність зловживання адвокатом Кравець В. А. процесуальними правами не впливає.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів виснує, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Кравець Віти Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повна постанова складена 28 січня 2025 року.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді М. В. Матківська

В. В. Сопрун