Постанова

від 27.01.2025 по справі 487/3403/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.01.25

22-ц/812/85/25

Єдиний унікальний номер судової справи: 487/3403/24 Головуючий у 1-й інстанції Нікітін Д.Г.

Провадження №22ц/812/85/25 Суддя - доповідач в апеляційній інстанції Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

27 січня 2025 року м. Миколаїв справа № 487/3403/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі: представника позивача Сидоренко Т.В.,

представника відповідача Захаренкової А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Нікітіна Д.Г. у приміщенні цього суду в місті Миколаєві із складенням його повного тексту, за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

установив:

18 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївської міської ради, у якому просила визнати за нею право власності в порядку набувальної давності у відповідності до статті 344 ЦК України на цілий житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову посилалася на те, що з початку квітня 2014 року вона постійно проживає у цьому будинку та користується ним, сплачує комунальні послуги.

Станом на квітень 2014 року в будинку ніхто не проживав, він знаходився на той час у непридатному стані для проживання.

За час свого тривалого, постійного проживання, позивач провела у житловому будинку капітальний ремонт, відновила господарські та побутові споруди.

В лютому 2024 року позивачка розпочала оформлювати документи на житловий будинок та їй стало відомо, що зазначений будинок належав на праві власності ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Про прийняття спадщини після її смерті будь-якими спадкоємцями їй не відомо.

Посилаючись на те, що з квітня 2014 року по теперішній час вона з сім`єю відкрито, безперервно володіє цілим житловим будинком із господарськими та побутовими спорудами, сплачує комунальні послуги, утримує будинок в належному стані, проводить капітальні і поточні ремонтні роботи, позивач просила про задоволення позову.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку набувальної давності на цілий житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення, суд виходив з підставності позову та наявності підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 344 ЦК України.

В апеляційній скарзі Миколаївська міська рада, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність рішення фактичним обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду залишено те, що виходячи із доказів, наявних в матеріалах справи, виключається поняття добросовісності позивача під час заволодіння будинком.

Більш того, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами безперервність володіння та сплив установлених строків володіння нерухомим майном.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Сидоренко Т.В., просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що воно є законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, яка є також сингулярним та універсальним правонаступником попередніх фактичних володільців та користувачів спірного майна, добросовісно та відкрито володіла майном особисто останні 10 років, вона відкрито користувалася житловим будинком в цілому та утримувала його, не володіла цим майном поза волею власників. Обставин, які б свідчили про заборону чи обмеження набуття у власність позивачем садибного житлового будинку, судом не встановлено.

Враховуючи вищезазначене, що, на думку суду, не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання права власності на цілий житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами за набувальною давністю підлягає задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 за життя належав на праві приватної власності ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14, 68).

Дані щодо реєстрації місця проживання позивача за спірною адресою матеріали справи не містять. Крім того, матеріали справи не містять реєстрації місця проживання інших осіб в цьому будинку.

Відповідно до відповіді №1061107 від 24 січня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

З технічного паспорту на житловий будинок (доданий до позовної заяви) слідує, що він виготовлений 03 квітня 2007 року, власником зазначена ОСОБА_2 (а.с.8-13).

Згідно платіжних інструкцій за період 2022 - 2023 років, також доданих позивачем до позовної заяви, убачається, що платежі за комунальні послуги здійснювалися ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (одна платіжна інструкція за вересень 2022 року за електроенергію) (а.с.15-28). Дані, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є членами сім`ї позивача матеріали справи не містять. Інших письмових доказів матеріали справи не містять.

Посилаючись на те, що з квітня 2014 року по теперішній час вона з сім`єю відкрито, безперервно володіє зазначеним вище цілим житловим будинком із господарськими та побутовими спорудами, сплачує комунальні послуги, утримує будинок в належному стані, проводить капітальні і поточні ремонтні роботи, позивачка вважала, що наявні підстави для визнання за нею права власності за набувальною давністю.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, потрібно враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №683/2047/16-ц.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже умовами набуття права власності за набувальною давністю є: 1)обросовісність користування майном, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 10 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2022 року у справі № 494/1218/19.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України).

На підтвердження позовних вимог позивачем надано суду технічний паспорт на житловий будинок від 03 квітня 2007 року, виготовлений власником ОСОБА_2 .

З листа КП «ММБТІ» №1697 від 14 серпня 2024 року слідує, що станом на 28 грудня 2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , за вищезазначеною адресою, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2007 року, зареєстрованим в КП «ММБТІ» 15 серпня 2007 року за р. №22091 (а.с.68).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як зазначала позивач з квітня 2014 року вона почала проживати зі своєю сім`єю в будинку.

Допитані в якості свідків сусіди ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суду пояснили, що після смерті ОСОБА_2 усі сусіди вирішили поселити в будинок родину Турку.

Колегія суддів погоджується та вважає переконливими доводи апеляційної скарги про те, що на момент вселення позивачка достовірно не могла бути обізнана про наявність/відсутність спадкоємців на зазначений житловий будинок.

Крім того, за свідчення свідків у даній справі - сусідів, саме вони дозволили проживати позивача та її сім`ї у будинку, достеменно знаючи про смерть її власника, а відтак поза розумним сумнівом можна припустити, що про смерть ОСОБА_2 останні могли повідомити також і позивача, а вона могла знати, що зазначений житловий будинок належав на праві власності ОСОБА_2 задовго до лютого 2024 року.

Отже у даному випадку виключається добросовісність позивача при заволодінні спірним житловим будинком.

Більш того, суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, не врахував, що додані позивачем до позову платіжні інструкції оплати за комунальні послуги за 2022-2023 роки, подані на підтвердження заявлених позовних вимог щодо визнання права власності на об`єкт нерухомого майна у порядку набувальної давності, не є належними та достатніми доказами факту безперервного користування позивачем з квітня 2014 року житловим будинком.

Платіжні інструкції датовані 2022-2023 роками, що не доводить безперервного користування спірним майном з квітня 2014 року, до того ж оплату проведено іншими особами, родинність з якими позивачем не доведено, а отже в силу положень статті 344 ЦК України відсутні підстави для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю вказаного нерухомого майна.

Таким чином, суд першої інстанції наведеного вище не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на об`єкт нерухомості, оскільки остання в силу положень статті 344 ЦК України не довела факту добросовісного та безперервного використання майна, що свідчить про відсутність сукупності умов, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а саме: об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення суду першої інстанцій підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено 3029 грн, тоді як судовий збір за подання апеляційної скарги у даній справі становить 1816, 80 грн.

За результатами висновку суду апеляційної інстанції про задоволення апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання та розгляд апеляційної скарги у розмірі 1816 грн 80 коп.

Надміру сплачена за платіжною інструкцією №792 від 12 листопада 2024 року сума судового збору 1211, 20 грн підлягає поверненню заявнику.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно - житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської міської ради (ЄДРПОУ 26565573) судовий збір за подання та розгляд апеляційної скарги у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп.

Повернути Миколаївській міській раді (ЄДРПОУ 26565573) надміру сплачений на рахунок №UA318999980313111206080014478, отримувач ГУК/тг м. Миколаїв/22030101, код банку, код отримувача 37992030 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп., згідно платіжної інструкції № 792 (внутрішній номер 380785285) від 12 листопада 2024 року.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 28 січня 2025 року.