Рішення

від 27.01.2025 по справі 420/28140/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/28140/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 ( далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області ( далі- відповідач), у якому просить:

- визнати протиправними дії Комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні розрахунку розміру грошового забезпечення з урахуванням встановленої вислуги років (24 роки 01 місяць 01 доба) та оформлення всіх необхідних документів для призначення ОСОБА_1 , пільгової пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997).

- зобов`язати Комісію з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області провести розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 оформити всі необхідні документи та подати їх до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997).

ІІ. Позиція сторін.

На обґрунтування вказаних позовних вимог позивач вказує, що з 26.08.1997 року по 27.09.2021 року проходила службу в структурі органів податкової міліції. Згідно наказу голови комісії з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області №250-о від 27.09.2021 року позивача було звільнено з посади старшого слідчого з особливо важких справ контрольно методичного відділу Слідчого управління фінансових розслідування Головного управління ДФС в Одеській області та з податкової міліції ДФС у запас ЗСУ за ст. 64 п. «г» (через скорочення штатів). Вислуга на день звільнення у календарному обчислені складає 24 роки 01 міс. 01 доба. В серпні 2021 року після отримання попередження про майбутнє звільнення Позивач звернулася до заступника голови Комісії з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області з заявою щодо підготовки та направлення до ГУ ПФУ в Одеській області документи для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України №2262-ХІІ (у редакції Закону станом на день початку служби, тобто станом на 1997 рік), однак листом від 15.09.2021 року №С/15259/20 відповідач відмовив ДФС відмовлено у задоволенні заяви позивача з підстав того, що у позивача не наступило право на призначення пенсії за вислугу років. В подальшому, з прийняттям Верховним Судом постанови від 07.06.2023 року по справі №160/15289/20 висновку в подібних правовідносинах, позивач 02.10.2023 року повторно звернулася до відповідача з заявою підготувати та направити до ГУ ПФУ в Одеській області документи для призначення мені пенсії за вислугою років на підставі пп. «а» ст.12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції яка діяла на 1997 рік, проте відповідач листом-відповіддю від 05.10.2023 року повторно відмовив, незважаючи на актуальну судову практику, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

відповідачем надано відзив на позов, за яким позовні вимоги не визнає, покликаючись на положення п. «а» ст.12 Закону України №2262-ХІІ, за якими пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. З огляду на вказані норми Закону у відповідача відсутні підстави для підготовки та направлення до ГУ ПФУ в Одеській області документів для призначення позивачу пенсії за вислугою років.

28.11.2023 року позивач надала відповідь на відзив, в якій з огляду на обґрунтування, наведені в позові, просить його задовольнити.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 19.10.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи, що від сторін не надходило клопотань про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 проходила службу в органах податкової міліції з 26.08.1997 по 27.09.2021 року що підтверджується даними з послужного списку №М-110820. (а.с.10-12)

18.08.2021 року після отримання попередження про майбутнє позивач звернулася до заступника голови Комісії з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області з проханням оформити всі необхідні документи і направити їх до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України № 2262-ХІІ. (а.с.15)

15.09.2021 року Комісія з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області листом за №С/15-97-08-09 повідомила ОСОБА_1 , що вислуга років на день її звільнення буде складати - 24 роки 01 місяць 01 день. Оскільки згідно пункту «а» ч. 1 ст. 12 Закону України № 2262-ХІІ на день звільнення вислуга років має складати 25 календарних років і більше, відповідно у ОСОБА_1 не наступило право на призначення пенсії за вислугу років. (а.с.16-17)

27.09.2021 року наказом заступника голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області № 250-о ОСОБА_1 підполковника податкової міліції, старшого слідчого з особливо важких справ контрольно-методичного відділу Слідчого управління фінансового розслідувань Головного управління ДФС в Одеській області звільнено з посади та з податкової міліції ДФС у запас ЗСУ за ст. 64 п. г (через скорочення штатів) Постанови № 114 з 27 вересня 2021 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає - 24 роки, 01 місяць, 01 доба (а.с. 13).

02.10.2023 року позивач повторно звернулася до голови комісії з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області в якій просила підготувати та направити до ГУ ПФУ в Одеській області документи для призначення мені пенсії за вислугою років на підставі пп. «а» ст.12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції яка діяла на 1997 рік. (а.с.18-19)

05.10.2023 року ДФС Комісія з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області листом-відповіддю за №352/ ДФС повідомила, що відповідно до ст. 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII у ОСОБА_1 не наступило право на призначення пенсії за вислугу років.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не проведення розрахунку розміру грошового забезпечення та не оформлення з поданням документів для вирішення питання призначення пенсії до пенсійного органу, позивач звернувся до суду з позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року за № 2262-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2262-ХІІ), яким передбачено, зокрема,

- особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.( стаття 1 Закону № 2262-ХІІ)

- право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції….., ( ( пункт "б" статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ)

- військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. ( частина 1 статі 2 Закону № 2262-ХІІ)

- пенсія за вислугу років призначається: особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. ( пункт "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ в редакції Закону № 3668-VI від 08.07.2011)

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 N 3-1 у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02.03.2023 № 10-1 (далі - постанова № 3-1)(далі - Порядок N 3-1), яким визначено, зокрема, заява про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності подається військовослужбовцем, звільненим зі служби, та особою, яка має право на пенсію згідно із Законом або відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (заява про призначення/перерахунок пенсії), до органу, що призначає пенсію, через уповноважений орган (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій. ( пункт 2 Порядку N 3-1),

VI. Оцінка суду

Аналіз вище вказаних норм свідчить про те, що заяви для призначення пенсії звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, подаються до пенсійного органу через уповноважені структурні підрозділи міністерств та відповідних служб, на які покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача (27.09.2021) вислуга років у календарному обчисленні складає 24 роки 01 місяць 01 доба.

Позивач не заперечує правильність обрахунку кількості її вислуги років, водночас вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція пункту «а» ч. 1 ст.12 Закону №2262-XII на час її прийняття на службу 26.08.1997 р.

Отже, ключовими правовими питаннями у цій справі є застосування суб`єктом владних повноважень редакції пункту «а» ч. 1 ст.12 Закону №2262-XII, яка була чинною на момент прийняття на службу чи на момент звільнення зі служби, при обрахунку вислуги років у календарному обчисленні під час оформлення документів для призначення пенсії.

Пунктом «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII (в редакції, чинній станом на 26.08.1997 р.) передбачалось, що право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше.

Таким чином, на час прийняття позивача на службу в органах податкової міліції (26.08.1997) законодавство передбачало право на пенсію за вислугу років осіб, які мали вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше, а на час звільнення її зі служби - 25 календарних років і більше.

Щодо вказаного, то статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, статтею 12 цього Закону після 08 липня 2011 року збільшено стаж позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні із цією статтею у попередній редакції, що звужує права позивача у розумінні Конституції України.

Крім того, відповідачем не заперечується, що у даному випадку на до Комісію з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсію, необхідних для призначення пенсії документів.

Водночас до компетенції Комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області не входить вирішення питань, пов`язаних із наявністю чи відсутністю у особи права на призначення пенсій на умовах Закону № 2262-ХІІ. Рішення про призначення або відмову у призначенні пенсій за Законом №2262-ХІІ приймає виключно пенсійний орган.

Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 160/15259/20.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» від 02.11.2006 року №1522 було визначено, що органам Пенсійного фонду України було передано функції з призначення і виплати пенсій відповідно до Закону №2262-XII.

З огляду на вказане, суд зазначає, що відповідач перебрав на себе повноваження органу, що призначає пенсію, та листом від 05.10.2023 №352/ДФС повідомив позивача про відсутність права на призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ. У зв`язку з цим, відповідач жодних дій з підготовки та направлення документів позивача для вирішення уповноваженим органом питань віднесених до його компетенції не вчиняв.

Підсумовуючи вищевказане, суд дійшов висновку щодо протиправності дій відповідача, які полягають у відмові ОСОБА_1 подати документи про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997).

У зв`язку з цим суд вважає, що задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997) є саме тим способом відновлення порушеного права, який є ефективний та такий, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині протиправної відмови відповідача у проведенні позивачу розрахунку розміру грошового забезпечення, з урахуванням встановленої вислуги років, оскільки оскаржувана відмова містить висновок про те, що право на призначення пенсії не наступило, а не у проведенні вказаного розрахунку.

У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та " Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

VII. Висновок суду

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. ( ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору ..

Як вбачається з матеріалів справи, при звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією про сплату судового збору від 12.10.2023 року (а.с.7)

Оскільки предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 у справі №620/1116/20.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір у 1073,60 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997).

Зобов`язати Комісію з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області оформити та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997).

В іншій частині позовних вимог -відмовити.

Стягнути з Комісії з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Дубровна