Ухвала

від 28.01.2025 по справі 420/2310/25

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2310/25

УХВАЛА

28 січня 2025 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бабенко Д.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23 січня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану щорічну відпустку показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та станом на 01 січня 2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2020 року; за період служби з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2021 року; за період служби з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2022 року; за період служби з 01.01.2023 по 20.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2023 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за періоди служби: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2020, за період служби з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2021, за період служби з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2022, за період служби з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2023, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів.

Відповідно до п.п.3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши позовну заяву, суд вважає, що вона не відповідає вимогам ст.ст.160, 161 КАС України.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Як встановлено суддею, в позовній заяві не вказано поштового індексу позивача, що є недоліком позовної заяви.

Відтак, позивачу необхідно надати до суду відповідну інформацію із зазначенням поштового індексу позивача.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач у спірний період проходив військову службу, яка вважається публічною службою згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України.

Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

При цьому, в силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України, не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Суд звертає увагу на усталену практику Верховного Суду із спірного питання щодо застосування строків у аналогічних правовідносинах, відповідно до якої після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а.

Отже, строк для звернення до суду з позовними вимогами стосовно перерахунку грошового забезпечення обмежений 3-ма місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а стосовно виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - 3-ма місяцями з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відтак, суддя приходить до висновку щодо пропуску позивачем такого строку.

При цьому, представником позивача адвокатом І.В.Орел разом із позовною заявою подано заяву про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування поважності підстав для поновлення пропущеного строку представник позивача зазначає, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Представник позивача також зауважує, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 01 січня 2020 до 20 травня 2023 року. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню.

Окрім того, як зазначено у заяві про поновлення строку звернення до суду, позивач не є фахівцем в галузі права та не був обізнаний про порушення своїх прав та невірне нарахування грошового забезпечення у вищевказаний період служби.

У заві про поновлення строку звернення до суду представником позивача також зазначено, що позивач перебував на військовій службі та не мав об`єктивної можливості зайнятись вирішенням власних проблем, постіне перебування на службі у зазначеній військовій частині значно ускладнює звернення за правовою допомогою щодо захисту своїх прав та соціальних гарантій, у зв`язку з неможливістю залишити місце розташування частини за власним бажанням. Такі обставини фактично унеможливлюють своєчасне звернення за правовою допомогою та до суду за відновленням своїх прав. Відповідно перебування на військовій службі можна вважати об`єктивно непереборною та поважною підставою для своєчасного звернення до суду для відновлення своїх порушених прав. Оскільки у військовослужбовця немає обов`язку та можливості щомісяця перевіряти правильність нарахування та виплати йому грошового забезпечення, цей обов`язок лежить безпосередньо на військовій частині, яка здійснює таке нарахування та виплату.

Представником позивача для визначення та підтвердження порушення прав позивача до Військової частини НОМЕР_1 направлено заяву про перерахунок грошового забезпечення за спірний період.

У заяві позивача також зазначає, що 08 січня 2025 року, за результатами розгляду вищевказаної заяви, представником позивача отримано відповідь Військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2025 № 09/К-7/11, в якій відповідач підтверджує порушення прав позивача. Відтак, оскільки порушення прав позивача підтвердилось, вищевказана заява та відповідь на неї стали засобами досудового врегулювання спору, який не приніс бажаного для позивача результату. Тобто, позивач до звернення за правовою допомогою та отримання відповіді від Військової частини не знав про порушення своїх прав, а тому строк позовної давності слід обраховувати з дня отримання відповіді Військової частини з 08 січня 2025 року.

Надаючи оцінку наведеним у заяві про поновлення строку звернення до суду доводам, суддя зазначає, що виходячи з приведених вище правових норм, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Як встановлено з позовної заяви, спірні правовідносини виникли (з огляду на дату виплати грошового забезпечення) на час дії статті 233 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року та після цієї дати (щодо періоду з 19 липня 2022).

Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Отже, з отриманням грошового забезпечення у спірні періоди позивачу достеменно було відомо про його розмір.

Відтак, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за відповідний місяць військовослужбовець дізнається у місяці, який слідує за наступним місяцем. Тобто, про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення за травень 2023 року позивач дізнався не пізніше 01.07.2023, за квітень 2023 року не пізніше 01.06.2023, за березень 2023 не пізніше 01.05.2023, за лютий 2023 не пізніше 01.04.2023, за січень 2023 не пізніше 01.03.2023 тощо.

Тому, тримісячний строк звернення до суду щодо виплати позивачу грошового забезпечення за травень 2023, спливав через три місяці з дня, коли він дізнався про порушення свого права, тобто 01.08.2023 р., відповідно й за інші періоди, починаючи з 19.07.2022, строк для звернення до суду наразі сплинув.

З цим позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 23.01.2025, що у сукупності з викладеним вище свідчить про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду із цим позовом в частині вимог, починаючи з 19.07.2022 до 20.05.2023.

Викладеним вище спростовуються посилання позивача на те, що станом на час виникнення спірних правовідносин строк для звернення до суду із такого роду позовними вимогами, як заявлено позивачем не обмежується строком, відтак доводи, викладені в заяві про поновлення строку судом оцінюються критично.

Окрім того, суд звертає увагу, що за приписами абз.2 ст.233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

При цьому, згідно з абз.1 ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Суд зауважує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Суд звертає увагу, що аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Щодо покликання представника позивача на існуючий воєнний стан, запроваджений на території України у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, то суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості вчинити процесуальну дію у встановлені строки не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків (постанови ВП ВС від 20.11.2022 у справі № 990/115/22; від 08.12.2022 у справі № 990/102/22, постанова ВС від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22).

При цьому, суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що він проходив військову службу та не міг своєчасно звернутись за захистом порушених прав, адже це, з огляду на викладене вище, не свідчить про наявність обґрунтованих об`єктивних перешкод для звернення до суду з цим позовом у встановлений законом строк. Позивачем не надано жодного доказу у підтвердження того, що весь цей час безперервно (протягом часу спірних правовідносин) він перебував у зонах безпосереднього ведення бойових дій, що могло б поза розумним сумнівом, вплинути на можливість своєчасно звернутися до суду із цим позовом за захистом порушеного права, або ж не мав можливості залишити територію військової частини, у якій проходить службу.

При цьому, згідно з даними військового квитка позивача, він звільнений з військової служби 05.07.2024 та 08.07.2024 взятий на військовий облік військовозобов`язаних третім відділом ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, зі змісту заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений нормами чинного законодавства строк.

Відтак, суд вважає неповажними зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду із цим позовом підстави для поновлення строку звернення до суду, які стосуються періоду з 19.07.2022 до 20.05.2023.

Про наявність інших підстав, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, у заяві про поновлення строку звернення до суду представником позивача не зазначено.

Частиною 1 статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до вимог п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи наведене, суддя дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду:

- інформації щодо поштового індексу позивача;

- заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску такого строку з наданням відповідних доказів.

Керуючись ст.160, 161, 169 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які зазначені представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду, та відмовити у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність у десятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки та роз`яснити, що у разі не усунення у визначений судом строк недоліків, позов буде визнаний неподаним та повернутий позивачу.

Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Дмитро БАБЕНКО