Рішення

від 27.01.2025 по справі 520/24410/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 січня 2025 року справа №520/24410/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням осіб адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

доШевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі по тексту відповідач), в якій просить визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати відповідача надати письмову відповідь позивачу про результати розгляду звернення позивача від 12.07.2024.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 12.07.2024 засобами поштового зв`язку позивач звернулася до відповідача з заявою, в якій просила письмово повідомити про виконання співробітниками Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції постанови Харківського апеляційного суду від 20.02.2024 у справі №638/7041/23 у частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна. Вказує, що станом на момент звернення до суду з даною позовною заявою жодної відповіді від відповідача на своє звернення позивач так і не отримала, що стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.

Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Однак у встановлений судом строк відповідач відзиву не подав, про причини не подання відзиву суд не повідомив, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Позивач 12.07.2024 направила поштовим зв`язком на адресу відповідача заяву від 12.07.2024, в якій, керуючись частиною першою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», просила письмово повідомити про виконання співробітниками Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції постанови Харківського апеляційного суду від 20.02.2024 у справі №638/7041/23 у частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна, що підтверджується накладною Укрпошти від 12.07.2024 №6107200003021, копія якої наявна у матеріалах справи.

Відповіді відповідача на заяву позивача від 12.07.2024 матеріали справи не містять.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненадання відповіді на її заяву від 12.07.2024, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Положеннями статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі по тексту Закон України №2657-XII) встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Приписами статті 9 Закону України №2657-XII обумовлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96 (далі по тексту - Закон України №393/96-ВР).

Положеннями частини першої статті 1 Закону України №393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону України №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно із положеннями статті 5 Закону України №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

Особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 цього Закону.

Звернення може бути усним чи письмовим.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні «гарячі лінії» та записується (реєструється) посадовою особою.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Звернення про надання безоплатної правничої допомоги розглядаються в порядку, встановленому Законом України «Про безоплатну правничу допомогу».

Відтак, з наведеної норми слідує, що особа у власному зверненні має самостійно визначити та зазначити спосіб, в який суб`єкт владних повноважень зобов`язаний повідомити про результати розгляду такого, та у разі необхідності зв`язатись з заявником.

Згідно зі статтею 19 Закону України №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Положеннями статті 20 Закону України №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що позивач 12.07.2024 засобами поштового зв`язку звернулася до відповідача з заявою, в якій просив письмово повідомити про виконання співробітниками Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції постанови Харківського апеляційного суду від 20.02.2024 у справі №638/7041/23 у частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна.

При цьому, зі змісту вказаної заяви вбачається, що позивачем на виконання частини 7 статті 5 Закону України №393/96-ВР зазначено два способи надіслання відповіді на вказану заяву або зворотнього зв`язку з ним, зокрема зазначено поштову адресу та адресу електронної пошти.

Суд зазначає, що Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон України №1404-VIII) визначає основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців та їх соціальний захист.

Нормами частини 1 статті 19 Закону України №1404-VIII визначено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України №1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі по тексту - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Суд зазначає, що заява позивача від 12.07.2024 за своїм змістом відповідає заяві, яка надіслана у порядку Закону України №393/96-ВР, зокрема з метою отримання інформації, вона не є документом виконавчого провадження у розумінні Закону України №1404-VIII, а відтак і відповідь на таку заяву відповідач мав надати з дотриманням вимог Закону України №393/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу І Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 №1829/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 №699/30567 (далі по тексту Правила №1829/5), звернення громадян (крім звернень, які підлягають розгляду в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), або які надійшли на телефонну «гарячу лінію» органів державної виконавчої служби) розглядаються органами державної виконавчої служби у порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», а діловодство за ними ведеться згідно з Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 №348.

При цьому, суд зазначає, що Законом України №393/96-ВР не визначено засобів зв`язку, за допомогою яких здійснюється повідомлення заявника про результати розгляду звернення, а також виду поштового відправлення, яким скеровується відповідь заявнику.

Відповідно до пункту 32 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55( далі Типова інструкція), датою документа є дата його реєстрації.

Відповідно до пунктів 192-195 цієї ж Типової інструкції, вихідні документи у паперовій формі, створені в установі у разі наявності підстав, які визнаються обґрунтованими для створення документів у паперовій формі, надсилаються адресатам з використанням засобів поштового зв`язку, електрозв`язку, а також доставляються кур`єрською, фельд`єгерською службою. Опрацювання документів для відправлення засобами поштового зв`язку здійснюється службою діловодства установи відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку. Вихідні документи опрацьовуються і надсилаються централізовано в день їх надходження від структурних підрозділів - виконавців або не пізніше наступного робочого дня. Не допускається, зокрема, надсилання або передача документів без їх реєстрації у службі діловодства.

Згідно з вимогами пункту 196 вказаної Типової інструкції, під час приймання від виконавців вихідних документів працівники служби діловодства зобов`язані перевірити: правильність оформлення документа (склад і розміщення в ньому всіх реквізитів); наявність і правильність зазначення адреси; наявність на документі відмітки про додатки; наявність усіх необхідних підписів (печаток) на документі та додатках до нього; наявність додатків та їх відповідність заявленому складу; відповідність кількості примірників кількості адресатів; наявність віз на паперовому примірнику вихідного документа (у разі необхідності його створення), що залишається у справах установи.

Відповідачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження надання відповіді на звернення позивача від 12.07.2024.

За встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача на отримання відповіді на звернення, оскільки ним не доведено факту надання відповіді на заяву позивача від 12.07.2024 у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян», в який відповідач зобов`язаний письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, а відтак суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Суд керується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, суд дійшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

З приводу клопотання про відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу при розгляді даної справи, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено стягнення судових витрат стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Приписами статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до пунктів 1, 2, 6 частин першої та другої статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Таким чином, до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №820/4263/17.

Також, згідно частини другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.02.2022 у справі №280/569/21, що враховується судом при вирішенні питання відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем до матеріалів справи надано фотокопію Свідоцтва №1413 про право ОСОБА_2 на зайняття адвокатською діяльністю, 13.11.2006, виданого Харківською обласної кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури; фотокопію Договору №02-23/08-24 від 23.08.2024 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом Поліщуком Олегом Леонтійовичем; фотокопію Калькуляції-рахунку від 23.08.2024 за договором №02-23/08-24 на суму 6800,00 грн, фотокопію Акту приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги від 26.08.2024; фотокопію квитанції від 26.08.2024 про перерахування позивачем на рахунок адвоката Поліщука Олега Леонтійовича гонорару за надання правової допомоги за Договором №02-23/08-24 від 23.08.2024 у сумі 6800,00 грн.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

У постановах від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 та від 18.08.2022 у справі №340/323/21 Верховний Суд, надаючи оцінку відсутності детального опису робіт на виконання положень частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Також, Верховний Суд в постанові від 03.03.2021 у справі №640/18964/17 зазначив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у додатковій постанові від 19.07.2021 у справі №910/16803/19, яка враховується судом при вирішенні у рамках даної справи питання щодо відшкодуванню позивачу витрат на оплату послуг адвоката.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Суд звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності, а також враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при його підготовці, а тому, на думку суду, підготовка даної заяви по суті справи не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 1000,00 грн.

Щодо судового збору, суд зазначає наступне.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд встановив, що за подання позовної заяви у цій справі позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується квитанцією від 26.08.2024 №0.0.3847073666.1, копія якої наявна у матеріалах справи.

Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є одна вимога немайнового характеру, а отже, ставка судового збору за подання даного позову становить 1211,20 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 1211,20 грн.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права звернутися з заявою про повернення надміру сплачених коштів у розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вулиця Ярослава Мудрого, будинок 26, поверх 3, місто Харків, 61024, код ЄДРПОУ: 34952393) про визнання бездіяльності протиправною - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо ненадання письмової відповіді на заяву ОСОБА_1 від 12.07.2024.

Зобов`язати Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надати письмову відповідь про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.07.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень).

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 27.01.2025.

Суддя Ольга НІКОЛАЄВА