Рішення

від 20.01.2025 по справі 638/21152/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/21152/24

Провадження № 2/638/1869/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

20.01.2025 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого-судді Штих Т. В.,

за участю секретаря судового засіданняВасиленко А. А.,

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту майна, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 в якому просить зняти арешт накладений рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.09.2005 по цивільній справі № 2-3292/2005 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та оплаті процентів за прострочку виконання грошового зобов`язання та постановою державного виконавця ВДВС у Дзержинському районі міста Харкова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження виконавчим провадженням від 15.06.2006 серії АК № 978433 на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Свій позов обґрунтовує тим, що після смерті її сина ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина на частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Вона є єдиним спадкоємцем першої черги. Позивачка зазначає, що фактично прийняла спадщину шляхом звернення до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. З відповідді КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» позивачці стало відомо, що на виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.09.2005 по справі №2-5232/2005 постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у Дзержинському районі міста Харковавід 15.05.2006 був накладений арешт на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Адвокатом був направлений запит № 08/10 від 08.10.2024 до Шевченківського ВДВС для збирання інформації. Листом від 21.10.2024 № 115707 Шевченківський ВДВС міста Харкова надав відповідь, що строк зберігання виконавчих проваджень становить 3 роки, тому надати інформацію ВДВС не може. Накладений арешт на зазначену квартиру позбавляє позивачку можливості отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно, тому вона звернулась до суду з позовом.

Ухвалою від 08 листопада 2024 року зазначений позов залишено без руху, позивачці надано строк для усунення недоліків. Дія ухвали була продовжена ухвалою від 20 листопада 2024 року.

27 листопада 2024 року надійшла уточнююча позовна заява, в якій зазначено місце роботи відповідача.

Ухвалою від 05 грудня 2024 року позовну заяву прийнято та відкрито спрощене позовне провадження.

Позивачка в судовому засіданні позов підтримала просила задовольнити.

Відповідач повідомлявся про дату, час та місце судового засідання шляхом направлення повісток на адресу, яка вказана у позовній заяві. Також дата судового засідання відображалась на веб-сайті Дзержинського районного суду м. Харкова в рубриці список справ, призначених до розгляду.

У зв`язку з тим, що судом вживалися заходи щодо викликувідповідача, однак останній в судове засідання не з`явився, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, також відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзив на позовну заяву, у зв`язку з чим суд, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу на підставі наявних доказів без участі відповідача.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановленітакі фактита відповідніїм правовідносини.

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 05 жовтня 2021 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина до його майна і у Спадковому реєстрі зареєстрована інформація щодо відкриття спадкової справи за померлим за № 68757709.

Відповідно до Інформації з Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна № 395157612 від 17.09.2024 на все майно, що належить ОСОБА_3 накладено арешт, підстава обтяження: повідомлення, 03-22/14194 від 15.05.2006 від ДВС Дзержинського району м. Харкова. Зазначене також підтверджується копією Постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчудження від 15.05.2006 серія АА № 052243.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) прийшла до висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 203/3435/21 (провадження № 61-5467св22) зазначено, що «наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).

Позивачка не надала доказів того що вона дійсно зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, не заявляла клопотання про витребування копії матеріалів нотаріальної справи, також не має інформації про інших спадкоємців та наявності заповіту, тому у суду відсутні підстави вважати її спадкоємецею. Копія Витягу про реєстрації в спадковому реєстрі № 67561188 від 01.12.2021 підтверджує лише реєстрацію спадкової справи, а не те, що ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту майна.

Керуючись ст.12,ст.13, ст.81, ст.137,ст.141,ст.211,ст.259, ст.263,ст.279 ЦПК України, на підставі ст.391 ЦК України, суд

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту майна відмовити.

Судові витрати вважати сплаченими позивачем.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 24 січня 2025 року.

Суддя: Т. В. ШТИХ