Рішення

від 21.01.2025 по справі 638/9058/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2025 року

м. Харків

Справа № 638/9058/24

Провадження № 2/638/1056/25

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавчий комітет Ізюмської міської ради,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Харкові упорядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання дії щодо відмови у приватизації квартири незаконними та визнання права власності,

в с т а но в и в:

21 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання дії щодо відмови у приватизації квартири незаконними та визнання права.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з малолітніх років проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (- квартира).

У вказану квартиру ОСОБА_1 вселився за ордером на житло № НОМЕР_1 від 07.08.1990 р., виданим Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів м. Ізюм Харківської області, у складі сім`ї - ОСОБА_4 (батько позивача), ОСОБА_3 (мати позивача) та ОСОБА_2 (сестра позивача). Оригінал ордеру зберігається у позивача й до тепер.

ОСОБА_1 постійно проживає у квартирі з серпня 1990 року, окрім періоду навчання у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, коли з 19.09.2000 р. до 01.07.2005 р. проживав у гуртожитку, що підтверджується копіями його паспорту та довідкою від 05.09.2019 р. Студентського містечко.

З 06 травня 2015 року змінює місце проживання ОСОБА_3 .

17 лютого 2020 року змінює місце проживання ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 69 років помирає батько позивача - ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть видане Балаклійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 02.05.2023 р.). ОСОБА_4 також постійно проживав в квартирі за вказаною адресою, що підтверджується копією паспорта ОСОБА_4 .

Після смерті батька позивачу стало відомо, що за життя ОСОБА_4 не встиг здійснити приватизацію квартири, тому ОСОБА_1 як єдиний відповідальний наймач житла має право на приватизацію квартири. Раніше ОСОБА_1 не приймав участі у приватизації, що підтверджується у тому числі довідкою від 05.09.2019 р. Студентське містечко Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Іншого житла ОСОБА_1 не має. Заборгованість з комунальних платежів відсутня.

29 квітня 2024 року позивач звернулась до начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області із заявою про передачу в приватну власність шляхом приватизації квартири АДРЕСА_2 , яку займає на умовах найму.

07 травня 2024 року ОСОБА_1 отримав відповідь Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області за підписом начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області Валерія Марченка від 07.05.2024 № С-1130/03.01-03, якою позивачу відмовлено із посиланням на норми п.п. 12 п. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

ОСОБА_1 не погоджується з діями Виконавчого комітету в особі начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області щодо відмови у приватизації квартири, яка є єдиним його житлом, вважає, що при регулюванні взаємовідносин потрібно враховувати його соціальні житлові права та норми постанови Верховної Ради України «Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Харківській області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану» від 16 листопада 2022 року за № 2777-ІХ.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 з діями відповідача не погоджується, вважає їх протиправними, вважає, що його порушенні права на житло підлягають поновленню.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-УІІІ (далі - Закон №389-\/ІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, як на дату звернення позивача із заявою від 29.04.2024 року діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VІІІ.

У відповідності до ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Військові адміністрації населених пунктів утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом.

Військову адміністрацію населеного пункту (населених пунктів) очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації.

Начальником військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) може бути призначений відповідний сільський, селищний, міський голова.

Як передбачено п. 12 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із здійснення управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади.

(крім вирішення питань відчуження, у тому числі і шляхом приватизації комунального майна та надання комунального майна в оренду на строк понад один рік).

Як визначено у ч. 2 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення ПРО те, що у період дії воєнного стану та ЗО днів після його припинення чи скасування начальник військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови.

Згідно постанови Верховної Ради України від 16 листопада 2022 року № 2777-ІХУ період дії воєнного стану в Україні та ЗО днів після його припинення чи скасування начальники ... Ізюмської міських військових адміністрацій Ізюмського району Харківської області КРІМ повноважень, віднесених до їх компетенції Законом України "Про правовий режим воєнного стану". здійснюють повноваження відповідних сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих комітетів, відповідних сільських, селищних, міських голів.

Таким чином з урахуванням норм частини 2 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Верховної Ради України від 16 листопада 2022 року № 2777-ІХУ начальник Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області має додаткові повноваження (окрім повноважень, віднесених до їх компетенції Законом України "Про правовий режим воєнного стану", тобто окрім повноважень за п. 12 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»), а саме - здійснювати повноваження Ізюмської міської ради, Виконавчого комітету Ізюмської міської ради та Ізюмського міського голови. При цьому будь-яких обмежень у цих повноваженням не застосовано ані у статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ані у нормах постанови Верховної Ради України від 16 листопада 2022 року № 2777-ІХУ.

Отже, заява ОСОБА_1 від 29.04.2024 з приводу приватизації квартири подана до уповноваженого органу у період діє воєнного стану. А начальник Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області має більш широкі повноваження ніж безпосередньо орган державної влади як Ізюмська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області.

Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За правилами статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

У частині третій статті 9 Житлового кодексу України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до частини четвертої статті 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Схожий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, а також постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 755/17528/17, від 24 травня 2021 року у справі № 296/2566/18, від 31 серпня 2022 року у справі ^ № 758/9406/19, від 19 червня 2023 року у справі № 295/2637/20.

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до органу приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Зразок бланка заяви наведено у додатку 2.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.

У практиці Європейського суду з прав людини визначення того чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме: від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання. Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції (рішення ЄСП/1 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Виходячи із змісту ст. ст. 391, 392 ЦК України у разі відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно, питання визначення належності цього майна вирішується в судовому порядку.

В силу ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 травня 2024 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

28 червня 2024 року представник відповідача - Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Кисельова Н.С. подала відзив, просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Виконавчий комітет Ізюмської міської ради вважає позов необгрунтованим, а дії виконавчого комітету Ізюмської міської ради щодо відмови у приватизації квартири АДРЕСА_2 законними і об`єктивними з дослідженнями усіх обставин.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого рішенням 100 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 24.12.2019 року № 2608, приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється виконавчим комітетом Ізюмської міської ради.

Указом Президента України від 01.10.2022 року № 680/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Харківській області» утворено Ізюмську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області. Згідно пп. 12 п. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із здійснення управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади (крім вирішення питань відчуження, у тому числі і шляхом приватизації комунального майна).

Крім того, відповідно до Звіту про результати обстеження технічного стану багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 № 33-4-22/23 вищевказаний будинок визнаний аварійним, непридатним для використання за цільовим призначенням. Рекомендовано виконання невідкладних робіт щодо демонтажу (ліквідації) об`єкта.

Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації: квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей).

Враховуючи вищевикладене, просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 липня 2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Представник позивача ОСОБА_5 подала через канцелярію суду заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_5 , позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позові, та просили задовольнити повністю.

Представник відповідача, Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Кисельова Н.С., подала заяву, в якій просила провести розгляд справи без її участі.

Будь - яких інших заяв та клопотань учасники справи не подали.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а. с.12).

У вказану квартиру ОСОБА_1 вселився на підставі ордеру на житло № НОМЕР_1 від 07.08.1990 р., виданим Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів м. Ізюм Харківської області, у складі сім`ї - ОСОБА_4 (батько позивача), ОСОБА_3 (мати позивача) та ОСОБА_2 (сестра позивача). Оригінал ордеру зберігається у позивача й до тепер (а. с. 13).

ОСОБА_1 постійно проживає у квартирі з серпня 1990 року, окрім періоду навчання у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, коли з 19.09.2000 р. до 01.07.2005 р. проживав у гуртожитку, що підтверджується копіями його паспорту та довідкою від 05.09.2019 р. Студентського містечко (а. с. 24).

З 06 травня 2015 року змінює місце проживання ОСОБА_3 (а. с. 15-18).

17 лютого 2020 року змінює місце проживання ОСОБА_2 (а. с. 19-21).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 69 років помер батько позивача - ОСОБА_4 , який також постійно проживав в квартирі за вказаною адресою, що підтверджується копією паспорта ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть видане Балаклійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 02.05.2023 р. (а. с. 22-23).

Однак за життя ОСОБА_4 не встиг здійснити приватизацію квартири, тому ОСОБА_1 як єдиний відповідальний наймач житла має право на приватизацію квартири. Раніше ОСОБА_1 не приймав участі у приватизації, що підтверджується у тому числі довідкою від 05.09.2019 р. Студентське містечко Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

29 квітня 2024 року позивач звернувся до начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області із заявою про передачу в приватну власність шляхом приватизації квартири АДРЕСА_2 , яку займає на умовах найму (а. с. 30).

07 травня 2024 року ОСОБА_1 отримав відповідь Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області за підписом начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області Валерія Марченка від 07.05.2024 № С-1130/03.01-03, якою позивачу відмовлено із посиланням на норми п.п. 12 п. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (а. с. 31).

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

Відповідно до ст.47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Згідно з ч.3 ст.9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно із ч.11 ст.8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до п.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до п.3 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з пунктом десятим статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків - пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебуваютьу аварійномустані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірну квартиру позивача не розповсюджується.

Згідно із ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації: квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей).

Віповідно до Звіту про результати обстеження технічного стану багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 № 33-4-22/23 вищевказаний будиноквизнаний аварійним,непридатним длявикористання зацільовим призначенням.

Рекомендовано виконання невідкладних робіт щодо демонтажу (ліквідації) об`єкта.

Виходячи з наведеного, судом не встановлено неправомірності дій стосовно прийнятого рішення щодо відмови в приватизації займаного позивачем житла, а, відтак, і порушеного права позивача на приватизацію житла у встановленому законом порядку.

Окрм того, суд враховує правові позиції Верховного Суду висловлені в постанові від 12 березня 2020 року у справі № 483/731/19 (провадження № 61-1845св20) Верховний Суд застосував такий спосіб захисту у справі про приватизацію квартири державного житлового фонду, як визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру державного житлового фонду з покладанням обов`язку на останнього оформити право власності на приміщення. При цьому у цій справі було зроблено правовий висновок, що не є належним способом захисту визнання права власності на квартиру.

Тобто, суд не може визнати право власності, він може лише визнати безпідставною відмову і зобов`язати орган оформити цю приватизацію.

Суд бере до уваги правові позиції Верховного Суду висловлені в постанові від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження № 61-836св21) Верховний Суд вважав обґрунтованими вимоги про зобов`язання державного департаменту житлового господарства міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести приватизацію квартири. Тобто, був обраний спосіб захисту - зобов`язати провести приватизацію квартири. Про ефективність та належність визначеного позивачем способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16 (провадження № 61-10997св18), від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц (провадження № 61-24054св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).

Суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду висловлені в постанові від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18). У цій справі було визнано неправомірною відмову департаменту житлового господарства міської ради у приватизації і зобов`язано департамент провести приватизацію квартири.

Тобто, судова практика передбачає такі способи захисту, які зводяться до визнання безпідставною відмови органу приватизації і зобов`язання органу приватизації здійснити приватизацію житла.

З системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин права на приватизацію згідно наданого пакету документів.

Що стосується інших позовних вимог, то суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові ВСУ від 05.08.2019 року за № 761/28893/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження №14-165цс18).

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 265, 268, 268, 273 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання дії щодо відмови у приватизації квартири незаконними та визнання права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Виконавчий комітет Ізюмської міської ради, ЄДРПОУ 04058806, адреса місцезнаходження: 64300, Харківська область, м. Ізюм, пл. Центральна, буд. 1.

Третя особа - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Третя особа - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено 27 січня 2025 року.

Суддя В. М. Яковлева