Ухвала

від 27.01.2025 по справі 620/266/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2025 року ЧернігівСправа № 620/266/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення штрафу,

У С Т А Н О В И В:

Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , в якому просить:

стягнути з фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 в дохід державного бюджету (ГУК у Черніг.обл./тг м. Чернігів/21081100; код отримувача (ЄДРПОУ) 37972475; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); номер рахунку (IBAN) UA288999980313000106000025739) штраф у розмірі 2040,00 грн.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

На адресу суду надійшла заява позивача про відмову від позову та закриття провадження у справі, оскільки відповідачем сплачено штраф.

Так, відповідно до частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Разом з тим, щодо стягнення з відповідача судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В свою чергу частини 2 статті 238 КАС України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною першоюстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зокрема, положеннями частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зміст наведених положеньКодексу адміністративного судочинства України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зрештою, у контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець визначив коло суб`єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.

Зокрема, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (стаття 140 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною другоюстатті 142 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Також положеннями частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір»установлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналіз змісту частин першої-третьоїстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяєдійти висновку про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьоїстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору.

Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 140 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані встатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб`єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 Кодексу адміністративного судочинства України) про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене статтею 140 Кодексу адміністративного судочинства України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу.

Інше тлумачення цих статей призведе до парадоксальної ситуації, для прикладу - у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень до особи про стягнення заборгованості (податкового боргу, адміністративно-господарських санкцій тощо) судовий збір з відповідача стягнутий не буде, а сплата особою - відповідачем боргу до бюджету до прийняття судом рішення та, відповідно, відмови позивача - суб`єкта владних повноважень від позову з мотивів погашення відповідачем заборгованості - призведе до стягнення з відповідача (особи) судового збору.

В контексті цього прикладу видається помилковим аргумент про те, що обов`язок відповідача відшкодувати позивачу (суб`єкту владних повноважень) судовий збір є мірою відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб`єктного складу сторін спору, - адже законодавець не покладає на відповідача такого обов`язку у випадку задоволення позовних вимог до нього позивача - суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене правове регулювання, суд дійшов висновку про те, що передбаченестаттею 140 Кодексу адміністративного судочинства України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зазначене правове регулювання узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені в постанова від 29.08.2022 у справі № 826/16473/15, від 16.09.2022 у справі № 826/20304/16.

Враховуючи вищевикладене, клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 4, 19, 140, 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення штрафу - закрити.

У задоволенні клопотання Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 судових витрат - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.01.2025.

Суддя Олена ЛУКАШОВА