Постанова

від 22.01.2025 по справі 757/974/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/974/22-ц Головуючий у І інстанції Волкова С.Я.

Провадження №22-ц/824/177/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О.,

за участі секретаря Доброванової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гудзери Тараса Сергійовича на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Камелот», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

11.01.2022 р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Камелот» про стягнення 1 950 261,96 заборгованості за договором підряду. Позов обґрунтований укладенням 04.08.2015 р. між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Камелот» договору підряду № 01/201608016 та невиконанням свого обов`язку у встановлений строк.

25.05.2023 р. позивачем ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, просить накласти арешт на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 звернувся її представник - адвокат Гудзера Т.С., який, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні відповідачу нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В доводах апеляційної скарги, зокрема, вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів в обґрунтування співмірності виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Так, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно вартість належних відповідачу нежитлових приміщень становить 1 633 500,0 грн, тоді як ціна позову у вказаній справі становить 1 950 231,96 грн.

Звертає увагу також на те, що співмірність, в першу чергу, передбачає пропорційність між можливими негативними наслідками для позивача у разі невиконання рішення суду, з негативними наслідками арешту для відповідача. Проте, в даному випадку, відповідач не зазначає жодних збитків внаслідок арешту нерухомого майна (крім обмеження його прав розпорядження ним). В той же час невиконання рішення суду у випадку відчуження нерухомого майна відповідачем позбавить позивача права на справедливий суд.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.

У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Гудзера Т.С. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Відповідач, ТОВ «ГК «Камелот» свого представника для участі у судовому засіданні не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у відповідності до вимог процесуального законодавства, зокрема, шляхом направлення судової повістки на офіційну електронну адресу відповідача.

Керуючись положеннями частини другої статті 372 ЦПК України, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу без участі представника відповідача, який належним чином повідомлений про судове засідання, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивачем не надано доказів в обґрунтування співмірності виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах чинного процесуального законодавства.

Відповідно до частини 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Як убачається з роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Аналізуючи наведені процесуальні норми, обставини справи, вбачається, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.

З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває дана справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ГК «Камелот», третя особа ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що між сторонами виникли правовідносини у зв`язку із укладенням Договору підряду, сторонами якого є ТОВ «Група компаній «Камелот» та ОСОБА_1 . Відповідачем не виконано роботи у встановлений договором підряду строк, що є підставою для відшкодування на користь позивача збитків та сплати пені. Розмір збитків позивачем визначено в сумі 1 950 261, 96 грн.

З огляду на вказане, обставини справи вказують на наявність майнового спору між сторонами, отже, у випадку задоволення позову із відповідача на користь позивача можуть бути стягнуті грошові кошти в розмірі 1 950 261, 96 грн, примусове звернення стягнення на які здійснюватиметься у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження"стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Відповідно до ст. 177, 178 ЦК Україниоб`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

На підтвердження належності відповідачу нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2462492932140) представник позивача надав інформаційну довідку від 22.05.2023 року, з якої вбачається, що право власності на вказані нежитлові приміщення зареєстроване за ТОВ «Група Компаній «Камелот» на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 12281, виданий 25.12.2021 року, видавник приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьов І.С.

Оскільки належне відповідачу нерухоме майно як об`єкт цивільних прав не вилучене та не обмежене в обороті, ризик його відчуження за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним.

Отже, припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, є обґрунтованим.

Враховуючи майновий характер позовних вимог, відповідач має об`єктивну можливість розпорядитися належним йому нерухомим майном на власний розсуд, зокрема, відчужити його в будь-який спосіб, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду про стягнення грошових коштів в разі задоволення позову.

Апеляційний суд також враховує та погоджується з обґрунтованими доводами апеляційної скарги, що предметом позову є стягнення грошових коштів за неналежне виконання договору в загальному розмірі 1 950 261, 96 грн, яка є значною і відповідно виконання потенційного позитивного рішення на користь позивача у майбутньому може вимагати звернення стягнення на майно відповідача, в тому числі на нежитлові приміщення, належні йому на праві власності.

Крім того, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено співмірності із заявленими позовними вимогами, з огляду на те, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, встановлена в договорі ціна нерухомого майна, на яке заявник просить накласти арешт, становить 1 633 500, грн, що є меншим заявленої ціни позову.

Крім того, відповідачем не надано доказів, підтверджуючих, що актуальна ринкова вартість вказаного нерухомого майна є вищою, ніж ціна позову.

Апеляційний суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18, в якій Велика Палата Верховного Суду погодилась з тим, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є співмірним та належним видом забезпечення позову, та зазначила, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог, крім того, у разі задоволення позову боржник матиме безумовну можливість розрахуватися з позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів в необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

З урахуванням наведеного, є передчасними та помилковими висновки суду першої інстанції про недоведеність безпосереднього зв`язку заходів забезпечення позову з предметом позову, та відповідності вжитих заходів заявленим вимогам.

За таких обставин не можна вважати, що судом першої інстанції в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду про неспівмірність виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, та зроблені без належного з`ясування судом підстав та предмету позову.

Таким чином, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року не можна вважати законною та обґрунтованою, вона не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи по суті заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гудзери Т.С. про забезпечення позову, апеляційний суд враховує, що предметом позову по даній справі є стягнення із відповідача на користь позивача грошових коштів, і у разі задоволення позову із ТОВ «ГК «Камелот» на користь ОСОБА_1 може бути стягнуто 1 950 261, 96 грн.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову, призначення яких полягає у тимчасовому обмеженні права відповідача ТОВ «ГК «Камелот» розпоряджатися належним йому майном, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в разі задоволення заявлених позовних вимог, оскільки ризик відчуження майна відповідача, за рахунок якого може бути виконане судове рішення, є постійним.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір про стягнення грошових коштів, ціна позову становить 1 950 261, 96 грн, обґрунтованим є припущення про те, що відчуження відповідачем майна, яке належить останньому, ускладнить або взагалі виключить можливість в майбутньому виконати рішення суду шляхом забезпечення виконання боргових зобов`язань за рахунок майна відповідача, в разі ухвалення судом рішення на користь позивача.

З огляду на вказане, захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належне відповідачеві нерухоме майно - нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання судового рішення, будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу забезпечення.

Оцінюючи можливість настання негативних наслідків, що можуть настати в результаті забезпечення позову в вигляді накладення арешту на земельну ділянку, що належить відповідачеві, апеляційний суд враховує, що за результатами розгляду справи по суті в разі недоведеності позивачем заявлених вимог заходи забезпечення будуть скасовані.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, а відповідно до ч. 1 ст. 156 ЦПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.

За таких обставин відповідач не позбавлений можливості звернутися із вмотивованим клопотанням про заміну або скасування заходів забезпечення позову з підстав, передбачених законом.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки викладені у ній висновки не відповідають обставинам справи та оскільки ухвала постановлена із порушенням норм процесуального права, із прийняттям нової постанови про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гудзери Тараса Сергійовича - задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.

Накласти арешт на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2462492932140), належні на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Камелот» (ЄДРПОУ 39592784).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28.01.2025 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Писана Т.О.