Постанова

від 22.01.2025 по справі 520/17145/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 р.Справа № 520/17145/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/17145/24

за позовом Фермерського господарства "ЗОРЯ - АГРО"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фермерське господарство «ЗОРЯ - АГРО», звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області №0308860410 від 03 червня 2024 року, №0308930410 від 03 червня 2024 року, №0309050410 від 03 червня 2024 року та 0308990410 від 03 червня 2024 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області №0308860410 від 03 червня 2024 року, №0308930410 від 03 червня 2024 року, №0309050410 від 03 червня 2024 року та 0308990410 від 03 червня 2024 року.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ ВП 43983495, м.Харків, вул.Пушкінська, буд.46, 61057) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фермерського господарства «ЗОРЯ - АГРО» (код ЄДРПОУ 38580186, 62613, Харківська область, Великобурлуцький район, с. Чорне, вул. 40 років Перемоги, б.24) сплачений судовий збір в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 по справі №520/17145/24 та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Фермерським господарством «ЗОРЯ - АГРО» подано податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2022 рік та за 2023 рік від 10.02.2022 року №9023906522, від 10.02.2024 року №9023909934, від 20.02.2023 року №9028778635, від 20.02.2023 року №9028778342.

Згідно листа Вільхуватської сільської ради Куп`янського району Харківської області №02-18/539 від 14.12.2022 року фермерське господарство «ЗОРЯ - АГРО» перебувало на окупованій території під час військової агресії російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року та має в користуванні 506, 2094 га землі сільськогосподарського призначення розташованої на території Вільхуватської сільської ради.

Головним управлінням ДПС у Харківській області проведено камеральну перевірку щодо порушення термінів сплати узгодженої суми податкових зобов`язань з орендної плати з юридичних осіб за 2022-2023 роки Фермерським господарством "ЗОРЯ-АГРО", за результатами якої складено акт №20896/20-40-04-10-04/38580186 від 07.05.2024 року.

Згідно вказаного акту перевірки визначено порушення пункту 287.4 статті 287, підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, несвоєчасно сплачено узгоджені суми податкових зобов`язань з орендної плати з юридичних осіб за лютий 2022 року та січень-березень 2023 року.

На підставі вказаного акту перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області винесено податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області №0308860410 від 03 червня 2024 року, №0308930410 від 03 червня 2024 року, №0309050410 від 03 червня 2024 року та 0308990410 від 03 червня 2024 року, якими застосовано до позивача штрафні санкції.

Не погоджуючись з рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем як суб`єктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.77 КАС України обставин правомірності визначення позивачу обсягу податкових зобов`язань з плати за землю оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, та виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (в подальшому ПК України).

Підпункт 14.1.156 п.14.1 статті 14 ПК України визначає податкове зобов`язання як суму коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Відповідно до ст. 76 ПК України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 31.1 ст. 31 ПК України передбачено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Згідно з п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

У відповідності до п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 ПКУ).

Згідно із пунктом 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в подальшому був продовжений відповідними указами Президента України та продовжує діяти по теперішній час.

У зв`язку з військовою агресією проти України Верховною Радою України 15.03.2022 був прийнятий Закон України №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України був доповнений, зокрема, підпунктом 69.14 такого змісту:

«Тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, визначається Кабінетом Міністрів України».

Пунктом 4 цього Закону Кабінету Міністрів України доручено невідкладно забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Аналіз пп.69.14 п.69 підрозділу 10 р. ХХ «Перехідні положення» ПК України дозволяє зробити висновок про те, що не підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності):

1) за земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб та:

- розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або

- на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації;

2) за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Разом з цим буквальне тлумачення цієї норми дозволяє зробити висновок про те, що для застосування вказаної пільги тривалість ведення бойових дій на відповідній території не має правового значення, про що свідчить зазначене у дужках дієслово у минулому часі «велися».

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Разом з цим суд ураховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincovd and Pine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", відповідно до якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправляться за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У той же час колегія суддів звертає увагу на те, що факт ведення з 24 лютого 2022 року на території України та відповідно міста Харкова та Харківської області бойових дій є загальновідомим.

Відповідно до ч.3 ст.78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомість вказаних обставин, у свою чергу, надавала позивачу право на застосування податкової пільги, передбаченої пп.69.14 п.69 підрозділу 10 р.ХХ «Перехідні положення» ПК України, незалежно від того, визначений Кабінетом Міністрів України відповідний перелік територій чи ні.

Також колегія суддів ураховує, що 06 грудня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», в пункті 1 якої встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні/блокуванні, затверджувався наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75.

Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України періодично вносилися зміни у вищевказаний Наказ від 25.04.2022 №75, якими Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), викладався у новій редакції станом на поточну дату.

При цьому, у період з 25.04.2022 р. до 27.12.2022 р. наказом від 25.04.2022 р. №75 Великобурлуцька селищна територіальна громада та Вільхуватська сельська територіальна громада Куп`янського району Харківської області були зазначені у цьому Переліку.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 р. №309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, а також визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року».

Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 р. №309 набрав чинності з 27.12.2022.

Так, згідно з пунктом 1 «Території можливих бойових дій» розділу І «Території, на яких ведуться (велися) бойові дії» переліку: Великобурлуцька селищна територіальна громада віднесена до території можливих бойових дій; дата виникнення можливості бойових дій - 10.09.2022 р.; дата припинення можливості бойових дій ще не визначена; Вільхуватська сільська територіальна громада віднесена до території можливих бойових дій; дата виникнення можливості бойових дій - 12.09.2022 р.; дата припинення можливості бойових дій ще не визначена.

Згідно з розділом II «Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України» переліку дата початку тимчасової окупації Великобурлуцької селищної територіальної громади - 24.02.2022, дата завершення тимчасової окупації - 10.09.2022; дата початку тимчасової окупації Вільхуватської сільської територіальної громади - 24.02.2022, дата завершення тимчасової окупації - 12.09.2022.

Відповідно до наказу від 22.12.2022 р. за №309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України з 24.02.2022 р. по 09.06.2023 р. вся територія Красноградського району відноситься до території можливих бойових дій (п. 1 розділу 1). Вказаний перелік визначав територіями, на яких ведуться (велися) бойові, як території можливих бойових дій, так і території активних бойових дій,

Згідно з листом від 14.12.2022 №02-18/539 Вільхуватської сільської ради надано інформацію, що земельні ділянки ФГ «ЗОРЯ-АГРО» знаходились під окупацією формуваннями держави агресора - Російської Федерації з 24 лютого 2022 р. по 11 вересня 2022 р.

Відтак, з 1 березня 2022 року, тобто у період, які визначені граничними для сплати з орендної плати з юридичних осіб, позивач не мав сплачувати вказаний податок згідно положень п. 69.14 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України.

Крім того, 11.04.2023 Верховною Радою України прийнято Закон № 3050-IX, який набрав чинності 06.05.2023, яким підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України викладено в наступній редакції:

«За період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Платники плати за землю, які до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" відповідно допункту 286.2 статті 286 цього Кодексу задекларували за 2022 та/або 2023 роки податкові зобов`язання з плати за землю за земельні ділянки, що розташовані на територіях, визначених цим підпунктом, мають право відкоригувати нараховані податкові зобов`язання з плати за землю за період березень 2022 - грудень 2023 року шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій (абз. 5 п. 69.14).

Отже, законодавець визначив умови оподаткування, уточнивши, що від плати за землю (орендної плати) звільняються земельні ділянки виключно в зоні активних бойових дій чи на окупованих територіях, змінивши початок цього періоду та обмежив його дію до 31.12.2022.

Також аналіз зазначених змін дає підстави вважати, що у платників плати за землю, які задекларували за 2022 рік, 2023 рік податкові зобов`язання по вказаним податкам, з`явилося право відкоригувати нараховані податкові зобов`язання шляхом подання податкових декларацій за відповідний період.

Колегія суддів зазначає, що Закон України від 11 квітня 2023 року № 3050-ІХ Про внесення змін до Кодексу та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно набув чинності 06.05.2023, в той час як у спірних правовідносинах граничні терміни сплати податку визначено до вказаної дати.

Колегія суддів зауважує, що лише 06.05.2023 набули чинності зміни щодо надання права платникам плати за землю, які задекларували за 2022 рік, 2023 рік податкові зобов`язання по вказаним податкам, відкоригувати нараховані податкові зобов`язання шляхом подання податкових декларацій за відповідний період.

Щодо доводів відповідача про те, що контролюючим органом правомірно винесено податкову вимогу у зв`язку з наявністю несплаченого податкового боргу за узгодженими самостійно визначеними платником податків податковими зобов`язаннями, колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідно до п.56.11 ст.56 ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Разом з цим слід ураховувати, що одним із принципів, на якому ґрунтується податкове законодавство України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд зауважує, що у законі мова йде не лише про загальнообов`язкове усунення юридичних колізій, яке є одночасно і правом (повноваженням), і процесуальним обов`язком суду при звичайному (безвідносно до виду правовідносин) правозастосуванні, а і про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обов`язків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.

Крім того, презумпція також закріплена як спеціальна норма у пункті 56.21 статті 56 ПК України.

У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ст. 56 ПК України).

Сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 ПК України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду. Більше того, наведеною нормою охоплюються не лише очікування платника, запровадженням у податковому законодавстві цієї презумпції як принципу (основної засади) накладається відповідний таким очікуванням обов`язок вибору визначеного нею варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 380/671/20.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

З урахуванням висновків Верховного Суду, за наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість у позивача, як платника податків, законних очікувань застосування до нього підстав звільнення від сплати податкового зобов`язання, що передбачені п. 69.14 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України, навіть у випадку виконання ним обов`язку щодо подання податкової декларації, якою самостійно узгоджено суму до сплати.

Отже, віднесення відповідачем сум податкових зобов`язань із земельного податку з юридичних осіб до податкового боргу станом на день формування податкової вимоги є безпідставним.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідач правомірності прийнятих рішення в спірній частині ні суду першої, ні апеляційної інстанції належним чином не довів.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин та досліджених доказів, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, отже, наявні підстави для їх скасування.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 № 520/17145/24 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 по справі № 520/17145/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. СпаскінСудді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 28.01.2025 року