Постанова

від 27.01.2025 по справі 580/7692/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/7692/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії згідно з вимогами рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06 червня 1996 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали унаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06 червня 1996 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали унаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії згідно з вимогами рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06 червня 1996 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали унаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06 червня 1996 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено (про зобов`язання відповідача виплачувати пенсію).

Не погоджуючись з таким рішенням суду сторони подали апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов`язання виплачувати позивачу пенсію, не врахував судову практику Верховного Суду, викладену, зокрема у постанові від 03.07.2024 у справі № 460/13832/23, у якій Верховним Судом зобов`язано відповідача виплачувати пенсію.

Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги наголошує, що судом не враховано пропуск позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом, оскільки пенсія є періодичним платежем та про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися ще у липні 2021 року.

Апелянт наголошує, що судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції до 01.01.2015, оскільки такі по-іншому врегульовані прийнятим на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Законом №1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб».

Окремо апелянт звертає увагу на залишенні поза увагою судом рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 №4-р(І)/2024.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року та 18 листопада 2024 року відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та ОСОБА_1 (відповідно) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Позивач зазначає, що пропущення шестимісячного строку звернення до суду відбулось з вини органів публічної влади, які не виконали своїх конституційних обов`язків, та у цьому випадку підлягає застосуванню норма п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України щодо вимог про відшкодування шкоди на яку позовна давність не поширюється.

Також позивач зазначає, що Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23 зобов`язав відповідача здійснити перерахунок основної пенсії позивача з 01 липня 2021 року.

Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

10 грудня 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі № 240/1121/24.

Колегія суддів зазначає, що вказане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду 10 грудня 2024 року у справі №240/1121/24 прийняв постанову, яка набрала законної сили у цей же день.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а скаргу позивача слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), серії НОМЕР_1 , виданим 30.10.2019 Черкаською обласною державною адміністрацією, підтверджується, що позивач є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та особою з інвалідністю 2 групи безстроково.

Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності 2 групи від захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).

Згідно із рішенням № 971190125048 про перерахунок пенсії, яке міститься у матеріалах справи, розмір пенсії позивача з 01.03.2024 з надбавками становить 7755,12 грн.

03 червня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Листом від 04.07.2024 № 9060-7943/К-02/8-2300/24 відповідач повідомив позивачу, що чинним законодавством не передбачено виплату пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону № 796-XII, зокрема по 2 групі інвалідності, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Крім того, також зазначено, що частина 4 статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 06.06.1996 № 230/96-ВР застосуванню не підлягає.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, врахувавши правові позиції Верховного Суду у справах №460/20412/23 та №460/13832/23, адміністративний позов задовольнив та зазначив, що з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 та від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України №230/96-ВР, а тому позивач має право на отримання пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з 01.07.2021.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, задоволенню не підлягає, оскільки заявлена на майбутнє та є передчасною.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приписами ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №230/96-ВР), яка була чинною до внесення змін Законом України від «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), було передбачено таке:

«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».

Разом з тим, 28.12.2014 Верховна Рада України прийняла Закон № 76-VIII, яким текст статті 54 Закону № 796-XII був викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені частиною четвертою статті 54 Закону №796-XII, у редакції Закону № 230/96-ВР.

Згодом, мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено у Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210 (далі - Порядок № 1210).

Згідно із п. 11 Порядку № 1210 мінімальний розмір пенсії становить, зокрема, для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто раніше визначений статтею 54 Закону № 796-XII розмір пенсій було знижено.

Разом з тим, рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII,у редакції Закону № 76-VIII, щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Конституційний Суд України вирішив, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII, у редакції Закону № 76-VIII, щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

За рішенням Конституційного Суду України Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-XII, у редакції Закону № 76-VIII, щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням (від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021).

Тобто, за результатами виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України, з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.

29.06.2021 Верховною Радою України на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 1584-ІХ), який набрав чинності 01.07.2021, відповідно до якого частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в наступній редакції: «В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:

для I групи інвалідності - 6000 гривень;

для II групи інвалідності - 4800 гривень;

для III групи інвалідності - 3700 гривень;

для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».

Крім того, статтю 54 Закону № 796-XII доповнено частинами четвертою і п`ятою такого змісту:

«Розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України».

Саме на зазначену редакцію статті 54 Закону № 796-XII посилається відповідач, наголошуючи на правильності проведення нарахування та виплати позивачу пенсії за спірний період.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24 не знайшов підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23, від 12.05.2024 у справі №400/12117/21, від 10.09.2024 у справі № 240/34675/23, від 11.09.2024 у справах №240/590/24, № 240/739/24, від 12.09.2024 у справі № 240/1024/24, від 02.10.2024 у справах від № 400/5534/23, № 240/955/24, № 240/1092/24, №240/1067/24, №240/34883/23, та дійшов наступного висновку:

«…прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

73. Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.

74. Як уже було зазначено, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закон № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

75. Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

76. Враховуючи, що внесеними Законом № 1584-IX змінами до статті 54 Закону №796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, судова палата констатує, що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.».

Як встановлено вище, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), особою з інвалідністю ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Водночас, виплату належної позивачу пенсії здійснено відповідачем в розмірах менших, ніж передбачено статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.

За таких обставин, враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу пенсії по інвалідності, передбаченої статтею 54 Закону №796-ХІІ у розмірі нижче 8 мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, розглядаючи цей спір по суті за весь період заявлених позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із цим позовом 31.07.2024, про що свідчить відмітка на поштовому конверті, в якому адміністративний позов здано на пошту.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З наведених норм вбачається, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).

Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005 у справі «МПП «Голуб» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

Колегія суддів зазначає, що питання строку звернення до суду із цим позовом не порушено позивачем у позовній заяві. Будь-якої оцінки питанню дотримання позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом судом першої інстанції не надано.

У свою чергу, правильність висновків Черкаського окружного адміністративного суду, у тому числі щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, оскільки порушення судом відповідних норм процесуального права, як встановлено раніше, є одним з доводів апеляційної скарги відповідача.

До того ж, позивач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, та надав пояснення на спростування аргументів апеляційної скарги щодо недотримання строків звернення до суду із цим позовом.

Однак, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду з позовом є неповажними.

Так, безпідставним є посилання позивача на п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, яка передбачає, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, оскільки предметом спору у цій справі є встановлення наявності у позивача права на отримання пенсії відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР і у такій категорії справ застосуванню підлягає шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ст. 122 КАС України.

Посилання позивача на те, що пропущення шестимісячного строку звернення до суду відбулось з вини органів публічної влади, які не виконали своїх конституційних обов`язків, є необґрунтованим, адже пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, у якій Суд зобов`язав відповідача здійснити перерахунок основної пенсії позивача з 01 липня 2021 року, колегія суддів не враховує, оскільки Верховний Суду у вказаній справі не досліджував питання про дотримання строків звернення до суду у цій категорії справ та не висловлював висновки з цього приводу.

За таких обставин, судом першої інстанції не враховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.

Отже, при зверненні 31.07.2024 до суду з позовом, зокрема, про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.07.2021, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України, а тому позовні вимоги за період з 01.07.2021 по 30.01.2024 підлягають залишенню без розгляду.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 01.06.2022 у справі № 460/100/21, від 10.04.2023 у справі №240/18017/22, від 18.12.2024 у справі №240/9795/24.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що дії ГУ ПФ в Черкаській області щодо непроведення позивачу перерахунку пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком є протиправними, однак такий перерахунок має бути проведений з 31.01.2024 з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду, на чому було наголошено вище.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача виплачувати пенсію після проведення перерахунку, які позивач просить задовольнити за наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, ГУ ПФ в Черкаській області за наслідками розгляду заяви позивача відмовило йому у перерахунку пенсії з мотивів відсутності правових підстав. Крім того, позивач у своїй заяві не просив пенсійний орган виплачувати пенсію, а просив здійснити лише перерахунок пенсії.

Отже, спору щодо вказаних позовних вимог не існувало, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.

Посилання позивача на судову практику Верховного Суду, викладену, зокрема у постанові від 03.07.2024 у справі № 460/13832/23, у якій Верховним Судом зобов`язано відповідача виплачувати пенсію, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки при вирішенні, справи яка розглядається, суд апеляційної інстанції враховує висновки та результат розгляду Верховним Судом справи №240/1121/24, в якій зобов`язано відповідача провести позивачу перерахунок та виплату пенсії. При цьому, позивач у справі №240/1121/24 також просив суд зобов`язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплачувати пенсію.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та розгляду їх по суті за період з 01.07.2021 по 30.01.2024.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Крім того, на підставі пункту 3 частини першої статті 315 цього Кодексу суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

За правилами частини першої статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Приписи пункту 8 частини першої статті 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийнятти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог за період з 31 січня 2024 року. Позовні вимоги за період з 01 липня 2021 року по 30 січня 2024 року підлягають залишенню без розгляду. У задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача виплачувати пенсію слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 317, 319, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги за період з 01 липня 2021 року по 30 січня 2024 року - залишити без розгляду, а позовні вимоги за період з 31 січня 2024 року - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати з 31 січня 2024 року ОСОБА_1 пенсії згідно з вимогами рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06 червня 1996 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ: 21366538) здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) за період з 31 січня 2024 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали унаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06 червня 1996 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна