Постанова

від 27.01.2025 по справі 320/23867/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/23867/23 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.,

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року, постановлену за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Головного спеціаліста ЦМУ МЮ (м.Київ) Подольської Владислави Віталіївни про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати неправомірною та скасувати реєстраційну дію від 18.04.2023 № 10701070019020930 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань «Зміна відомостей про органи управління юридичної особи. Зміна відомостей про членів керівних органів громадського формування. Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи», проведену державним реєстратором - Головним спеціалістом ЦМУ МЮ (м.Київ) Подольською Владиславою Віталіївною стосовно Громадської організації Федерації велосипедного спорту України (далі - ФВСУ).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року відкрито провадження у адміністративній справі.

23 серпня 2023 року на адресу суду першої інстанції надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що діють на підставі Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", вчиняти/здійснювати/проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційні дії, що пов`язані із внесенням змін до відомостей про юридичну особу - ГРОМАДСЬКУ ОРГАНІЗАЦІЮ ФЕДЕРАЦІЯ ВЕЛОСИПЕДНОГО СПОРТУ УКРАЇНИ (вул. Еспланада, б. 42 м. Київ 01601) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 16485577.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 29 серпня 2023 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Зокрема, апелянт вказує, що заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", про що неодноразово зазначав Верховний Суд у постановах від 09.11.2018 у справі № 915/508/18, від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 24.06.2020 у справі №902/1051/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19.

При цьому, заборона державному реєстратору вносити відповідні зміни до реєстру є тимчасовою та не має своїм наслідком будь-якого перешкоджання господарській діяльності товариства. Тобто вжиття спірних заходів забезпечення позову спрямоване на запобігання імовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін.

На думку позивача, існує очевидна небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення суду, яка полягає у здійсненні державним реєстратором нових реєстраційних дії відносно відповідача, та відповідно, неможливість ефективного захисту (поновленню) порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 серппня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного спеціаліста ЦМУ МЮ (м.Київ) Подольської Владислави Віталіївни про зобов`язання вчинити певні дії.

Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Автор відзиву, зазначає, що заява про забезпечення позову містить вимогу щодо втручання у повноваження необмеженого кола реєстраторів, тому не підлягає задоволенню.

Позивач подав клопотання про повернення відзиву Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) без розгляду, оскільки відзив подано особою, яке не є учасником справи та відсутні докази щодо наявності повноважень у Дарини ПАВЛОВСЬКОЇ, яка підписала відзив, діяти від імені відповідача - Головного спеціаліста Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подольської Владислави Віталіївни.

Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.

Щодо клопотання позивача про повернення відзиву на апеляційну скаргу без розгляду, то колегія суддів вважає, що таке клопотання задоволенню не підлягає, оскільки Головний спеціаліст Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подольська Владислава Віталіївна є посадовою особою (державний реєстратор) Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка на виконання своїх повноважень здійснювала реєстраційні дії, тому надання особою (Дариною ПАВЛОВСЬКОЮ), яка діє в інтересах Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), відзиву на апеляційну скаргу не є підставою для залишення такого відзиву без розгляду.

Крім того, згідно частини 1 статті 304 КАС України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Отже, подання відзиву на апеляційну скаргу є правом учасника справи, а не його обов`язком.

Разом з тим, Головний спеціаліст Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подольська Владислава Віталіївна таким правом не скористалась.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач, в обґрунтування заяви про забезпечення позову, зазначив, що у разі, якщо до закінчення розгляду цієї судової справи державним реєстратором будуть здійснені нові реєстраційні дії відносно ФВСУ, в частині реорганізації ФВСУ (ліквідації юридичної особи), зміни керівника тощо, позивач не зможе захистити свої права в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що може істотно ускладнити поновлення його законних прав та інтересів.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову та зазначив, що заява про забезпечення позову містить вимогу щодо втручання у повноваження необмеженого кола реєстраторів, що не є способом забезпечення конкретного порушеного права заявленого у позові, а тому не може бути допущено судом.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Предметом позовних вимог у цій справі є визнання неправомірною та скасування реєстраційної дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо «Зміни відомостей про органи управління юридичної особи. Зміни відомостей про членів керівних органів громадського формування. Зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи», проведеної державним реєстратором відносно ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ФЕДЕРАЦІЇ ВЕЛОСИПЕДНОГО СПОРТУ УКРАЇНИ.

Як зазначалось, у заяві про забезпечення позову позивач просить суд заборонити державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що діють на підставі Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", вчиняти/здійснювати/проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційні дії, що пов`язані із внесенням змін до відомостей про юридичну особу - ГРОМАДСЬКУ ОРГАНІЗАЦІЮ ФЕДЕРАЦІЯ ВЕЛОСИПЕДНОГО СПОРТУ УКРАЇНИ.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивач зазначив, що зі змісту листа та ФВСУ від 22.04.2023 №34 та витягу з протоколу №1 засідання Президії ФВСУ від 21.04.2023 вбачається, що на 24.05.2023 було призначено позачергову Конференцію ФВСУ, до порядку денного якої включено питання про внесення змін до Статуту ФВСУ, внесення змін до ЄДР щодо ліквідації ФВСУ.

Отже, на переконання позивача, у разі, якщо до закінчення розгляду цієї судової справи державним реєстратором будуть здійснені нові реєстраційні дії відносно ФВСУ, в частині реорганізації ФВСУ (ліквідації юридичної особи), зміни керівника тощо, позивач не зможе захистити свої права в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що може істотно ускладнити поновлення його законних прав та інтересів.

У зв`язку з чим, позивач вважає, що існує очевидна небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення суду, яка полягає у здійсненні державним реєстратором нових реєстраційних дії відносно ФВСУ, та відповідно, неможливість ефективного захисту (поновленню) порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон №755-IV) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Державна реєстрація згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №755-IV базується на таких основних принципах: 1) обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; 2) публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; 3) врегулювання відносин, пов`язаних з державною реєстрацією, та особливостей державної реєстрації виключно цим Законом; 4) державної реєстрації за заявницьким принципом; 6) єдності методології державної реєстрації; 7) об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; 8) внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; 9) відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Колегія суддів вважає, що пряма заборона, зокрема, відповідачу у вчиненні певних дій є втручанням в дискреційні повноваження державного реєстратора Головного спеціаліста ЦМУ МЮ (м.Київ) Подольської Владислави Віталіївни, а тому забезпечення позову буде формою втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що з урахуванням вимог чинного законодавства є неприпустимим.

Крім того, позивач, як на підставу для забезпечення позову, вказує на неможливість в майбутньому, у випадку задоволення позовних вимог, виконати рішення суду, оскільки невжиття заходів призведе до нових реєстраційних дій щодо зміни керівництва ФВСУ тощо і позивач вимушений буде знову звертатись до суду з іншим позовом.

Судова колегія зазначає, що така позиція є помилковою та не передбачає необхідність застосування заходів забезпечення позову, тим більш для невизначеного кола осіб, оскільки, у випадку задоволення позовних вимог і скасування оскаржуваних реєстраційних дій, буде відновлений попередній запис щодо керівництва ФВСУ.

Отже, колегія суддів зазначає, що позивачем у заяві про забезпечення позову не підтверджено існування обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та свободам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також не наведено достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, таке базується на його припущеннях.

З огляду на викладене, позивачем не доведено необхідність вжиття судом заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову є обґрунтованою та відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна