Постанова

від 28.01.2025 по справі 620/8416/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/8416/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 20 березня 2024 року пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, пенсії за особливі заслуги перед Україною, підвищення пенсії, як інваліду армії, цільової доплати, як інваліду війни 2 групи без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 та раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , з 20 березня 2024 року пенсію у розмірі відшкодування фактичних збитків із ступенем втрати працездатності 80%, призначеної згідно норм ч.1 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю; підвищення пенсії, як інваліду армії; цільової допомоги, як інваліду війни 2 групи, без обмеження максимального розміру пенсії (пенсійної виплати) десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 та раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач отримує пенсію на умовах статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір якої обмежено максимальним розміром - 23 610,00 грн. З огляду на прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20.03.2024 № 2-р (ІІ)/2024, позивач не погоджується із застосуванням до нього обмеження в розмірі десяти прожиткових мінімумів та просить суд позов задовольнити повністю.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому останній зазначив, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки з урахуванням вимог статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відповідно, відповідач правомірно провів перерахунок пенсії позивача з 01.03.2024, обмеживши її максимальним розміром.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 21 березня 2024 року пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, підвищення пенсії, як інваліду війни, цільової доплати, як інваліду війни 2 групи без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 та раніше виплачених сум. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , з 21 березня 2024 року пенсію у розмірі відшкодування фактичних збитків із ступенем втрати працездатності 80%, призначеної згідно норм частини 1 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю; підвищення пенсії, як інваліду війни; цільової допомоги, як інваліду війни 2 групи, без обмеження максимального розміру пенсії (пенсійної виплати) десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 та раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт наголошує, що після проведеного перерахунку за нормами пункту 9 Постанови № 1210 розмір пенсії позивача перевищив максимально визначений, тому її обмеження максимальним розміром відповідає нормам чинного на дату проведення перерахунку законодавства. Розмір пенсії з 01.03.2024 обмежено відповідно до статті 67 Закону № 796-XII, а саме: максимальний розмір пенсії до виплати 23 610,00 грн. На теперішній час порядок застосування Рішення Конституційного суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 відсутній та зміни до Закону № 796 щодо виплати пенсії без обмеження 10 прожитковими мінімумами у зв`язку із ухваленням рішення Конституційного суду України від 20.03.2024 № 2-р (ІІ)/2024 у справі № 3-123/2023 (229/23) не внесені.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), є особою з інвалідністю ІІ групи у зв`язку із захворюванням, що пов`язане з роботами по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та станом на 01.03.2024 отримує пенсію по II групі інвалідності від захворювання, що пов`язане з наслідками аварії на ЧАЕС відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в розмірі відшкодування фактичних збитків) із ступенем втрати працездатності 80%.

З 01.03.2024 розмір пенсії позивача з надбавками складає 42 963,09 грн, однак з урахуванням максимального розміру, пенсія виплачується в сумі 23 610,00 грн.

У відповідь на заяву позивача, листом від 03.06.2024 ГУ ПФУ в Чернігівській області повідомило позивача, що розмір його пенсійної виплати з 01.03.2024 складає 23 610,00 грн і підстави проводити виплату пенсії без обмеження максимальним розміром відсутні.

Вважаючи дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 у справі щодо гарантованого рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач протиправно не виплачує позивачеві пенсію без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 21.03.2024.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №796-XII такий закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Згідно із статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини 1 статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, зокрема з 01.03.2024 отримує пенсію по II групі інвалідності від захворювання, що пов`язане з роботами по ліквідації наслідків на ЧАЕС відповідно до статті 54 Закону №796-XII (в розмірі відшкодування фактичних збитків) та її розмір з надбавками з 01.03.2024 складає 42 963,09 грн. При цьому виплату пенсії відповідач обмежив максимальним розміром, який становить 23 610,00 грн.

Згідно з вимогами статті 7 Закону України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», десятьом прожитковим мінімумам, установленим для осіб, які втратили працездатність, дорівнює сума 23610,00 грн.

Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VІ), який набрав чинності 01.10.2011.

У відповідності до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Підпунктом 6 пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI внесені зміни до деяких законодавчих актів України зокрема, до статті 67 Закону №796-XII, а саме: частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Так, згідно з частиною 3 статті 67 Закону №796-XII (у редакції чинній до 20.03.2024) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VІ, зокрема, Закону №796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №120/1602/23, від 15.11.2023 у справі №120/6735/23 та інших.

Разом із тим, 20.03.2024 Конституційний Суд України прийняв Рішення №2-р(II)/2024.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами; припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Конституції України, сформована, зокрема, у постановах від 09.11.2018 у справі № 747/1151/16-а, від 27.11.2018 у справі №537/2348/16-а, від 11.12.2018 у справі № 826/7385/16, від 22.01.2019 у справі № 826/562/16, від 25.04.2019 у справі № 826/3169/16, від 31.07.2019 у справі № 826/3432/16, від 30.03.2021 у справі № 620/614/20, від 25.11.2021 у справі № 200/941/20-а та від 27.09.2023 у справі №260/1656/22.

Із зазначеними положеннями Конституції України також узгоджується пункт 3 частини першої статті 61 Закону України від 24.08.2023 № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» (набрав чинності 20.09.2023 та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, далі - Закон №3354-IX), відповідно до якого нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо Конституційним Судом України прийнято рішення про визнання нормативно-правового акту або окремого його структурного елементу таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині 1 статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII).

Разом з тим відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Суд першої інстанції вірно вказав, що по 20.03.2024 положення статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон №796-XII, та припис першого речення частини 3 статті 67 Закону №796-XII, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов`язковому застосуванню відповідачем.

Тому, відповідач, керуючись положеннями вказаних законів і обмежуючи розмір пенсійної виплати позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність по 20.03.2024 діяв правомірно.

Водночас, враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні №2-р(II)/2024, з 21.03.2024 правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2024 у справі №580/7744/23.

Колегія суддів вказує, що відсутність порядку застосування Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(II)/2024, на що посилається відповідач, обґрунтовуючи правомірність обмеження пенсії позивача максимальним розміром після 20 березня 2024 року, не може позбавляти позивача права на отримання пенсії в повному розмірі. Тому такі твердження відповідача відхиляються як безпідставні.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 у справі щодо гарантованого рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач протиправно не виплачує позивачеві пенсію без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 21.03.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 28.01.2025.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна