Постанова

від 28.01.2025 по справі 620/7270/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/7270/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 22.03.2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянти мотивують тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом першої групи та перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.01.1993 року (а.с. 7).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 09.09.2024 року №533 ОСОБА_1 з 26.04.1986 року по теперішній час зареєстрована та постійно проживає в селі Завод Чернігівського району Чернігівської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 року №106 та розпорядження Кабінету міністрів України від 12.01.1993 року №17-Р відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення (а.с. 40).

Вказане також підтверджується копією паспорта позивача (а.с. 6).

ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою, в якій просила провести нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, проте листом від 13.02.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовило позивачу в задоволенні його заяви (а.с. 23-24).

Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача, вважаючи її протиправною, а свої права - порушеними, звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Згідно статті 49 Закону №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії або додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

У статті 51 Закону №796-ХІІ зазначено, що особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Статтею 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

23 липня 2011 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06 липня 2011 року №745, якою встановлено розмір підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, положення статті 39 Закону №796-ХІІ підлягають застосуванню лише до 23.07.2011 року, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону №3491-VI та постанови №745.

01 січня 2014 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 року №719-VІІ (далі - Закон №719-VІІ), прикінцевими положеннями якого жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями Закону №796-ХІІ, передбачено не було.

Отже, з 03 серпня 2014 року Законом №719-VІI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.39,50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Водночас, Законом України від 31.07.2014 року №1622-VІI «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03.08.2014 року, розділ Прикінцеві положення Закону України від 16.01.2014 №719-VІI «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст.ст.20-23,30,31,37,39,48,50- 52,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік.

Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VІІІ) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Тобто, із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, та яка не змінена Законом №987-VІІІ).

В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІ діє у редакції Закону №987-VІІІ від 04 лютого 2016 року.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ, яка із 17 липня 2018 року є чинною та передбачає зокрема виплату пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зонах радіоактивного забруднення.

При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте, застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався тим, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.

Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення.

Аналогічної правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, проте нарахування та виплату позивачу вказаного підвищення до пенсії відповідачем здійснено не було.

За вказаних обставин, ненарахування та невиплата позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, є протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що порушує право позивача на отримання доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, яке підлягає судовому захисту.

Згідно підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210), та доручено Пенсійному фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.

Відповідно до пункту 15 Порядку №1210, підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах: тим, що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні; тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.

Зазначені положення Закону України від 28.12.2014 року №79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 є також чинними.

У Рішенні від 25.01.2012 року №3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Відтак, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 року №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Тобто з 17.07.2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 року в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 року №987-VIII. Тому стаття 39 Закону №796-ХІІ з 17.07.2018 року має такий зміст: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІ діє у редакції Закону України від 04.02.2016 року №987-VIII.

Статтею 67 Закону №796-ХІІ визначено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Водночас, рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 року №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена статтею 39 Закону України №796-ХІІ у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року, є протиправною.

Щодо позовних вимог в частині покладення на відповідача обов`язку здійснити відповідне підвищення до пенсії, виходячи із розміру 2 мінімальних заробітних плат, судом першої інстанції вірно зауважено наступне.

01.01.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII (далі Закон №1774-VIII).

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 року №410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 року №2415-VIII).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як вбачається зі змісту Закону №1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до наведених вище положень Закону №1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

Законом №1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону №796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону №1774-VIII було виключено Законом №76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року №6-р/2018).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.04.2024 року у справі №240/19227/21 зазначила, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія).

Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 року №4/зп у справі №18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

Відтак, з набранням чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015 року). Закон №1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону №796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону №796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону №796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 року №5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Суб`єктивне право позивача на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.04.2024 року у справі №240/19227/21 вказала, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Відтак, позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

З огляду на викладене, зважаючи на встановлені обставини, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року; зобов`язання відповідача здійснити з 22.03.2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.