Постанова

від 15.01.2025 по справі 909/394/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2025 р. Справа №909/394/24

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Інжиніринг» б/н від 13.10.2024 (вх. №01-05/2874/24 від 14.10.2024)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2024 (повний текст складено 23.09.2024, суддя С.М.Кобецька)

у справі №909/394/24

за позовом Заступника керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, вул. Вовчинецька, 2А, м. Івано-Франківськ, 76015

в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Інжиніринг», вул. Залізнична, буд. 11, м. Луцьк, Волинська обл., 42021

про: розірвання договору підряду та стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 822 040,00 грн.

за участю представників:

від апелянта (відповідача): Таргоній П.В. - адвокат

від позивача: не з`явився

від прокуратури: Дрібнюк Р.М. - прокурор

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2024 у справі №909/394/24 позов задоволено частково, в частині розірвання договору підряду №14/166 від 12.10.2023, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тех-Інжиніринг» відмовлено, стягнуто з ТзОВ «Тех-Інжиніринг» на користь Військової частини НОМЕР_1 - 2 822 040,00 грн - штрафних санкцій, з яких: 2 508 480,00 грн - пені та 313 560,00 грн - штрафу, стягнуто з ТзОВ «Тех-Інжиніринг» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 33 864,48 грн - судового збору; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ТзОВ «Тех-Інжиніринг» 3 350,00 грн витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2024 у справі №909/394/24 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Інжиніринг» на користь Військової частини НОМЕР_1 - 2 822 040,00 грн штрафних санкцій, з яких: 2 508 480,00 грн - пені та 313 560,00 грн штрафу, скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову з урахуванням клопотання про зменшення розміру стягнення штрафних санкцій; стягнути з позивача в користь відповідача понесені судові витрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2024 справу №909/394/24 передано до розгляду колегії суддів у наступному складі: Желік М.Б. - головуючий суддя (суддя-доповідач), члени колегії судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву до 22.11.2024 та призначено розгляд скарги на 27.11.2024.

26.11.2024 апелянт подав клопотання про долучення доказів (вх.№01-04/8126/24), які за твердженням заявника, характеризують господарську діяльність підприємства, а саме копій подяк від військових частин.

27.11.2024 апелянт подав суду додаткові пояснення у справі (вх. №01-04/8155/24).

27.11.2024 заступник керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону подав відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/8181/24).

27.11.2024 у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги по всій території України судове засідання не відбулося.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 справу призначено до розгляду на 15.01.2025.

29.11.2024 заступник керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону подав додаткові пояснення (вх.№01-04/8237/24).

В судовому засіданні 15.01.2025 колегія суддів, керуючись ч.3 ст.269 ГПК України, ухвалила відмовити у задоволенні клопотання апелянта про долучення доказів (вх.№01-04/8126/24 від 26.11.2024), оскільки апелянт не навів причин неподання таких доказів до суду першої інстанції та жодним чином не обґрунтував об`єктивності таких причин.

Також колегія суддів ухвалила залишити без розгляду відзив прокурора (вх. №01-04/8181/24) на підставі ч.2 ст.118 ГПК України, оскільки такий подано 27.11.2024, тобто після спливу встановленого судом строку (до 22.11.2024) і прокурор не порушує питання поновлення пропущеного строку.

Представник апелянта в судовому засіданні надав пояснення щодо фактичних обставин спору, вимоги апеляційної скарги підтримав, просив оскаржене рішення скасувати в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову з урахуванням клопотання про зменшення розміру стягнення штрафних санкцій.

Прокурор проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач явки представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча був належним чином та завчасно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника апелянта та прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з прийняттям нового рішення, з огляду на таке:

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та оскарженого рішення.

Заступник керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Інжиніринг» про розірвання договору підряду та стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 822 040,00 грн, з яких: 2 508 480,00 грн пені та 313 560,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони уклали договір підряду на виконання поточного ремонту огорожі території військової частини, військового містечка у АДРЕСА_2 , зведення огорож, поручнів і захисних засобів, та погодили строк виконання робіт з 12.10.2023 до 15.12.2023, однак, відповідач так і не приступив до виконання робіт, що є підставою для розірвання договору та стягнення штрафних санкцій.

Позивач підтримав вимоги позовної заяви прокурора у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що невиконання підрядних робіт було зумовлене об`єктивними причинами, наголошував на відсутності вини підрядника, а також на тому, що публічна закупівля відбулась 04.09.2023, проте з вини замовника договір підписано лише 12.10.2023, не було надано допуску працівникам підрядника до місця виконання робіт.

Відповідач стверджував, що повідомляв позивача листами та в телефонному режимі про те, що неможливим є своєчасне отримання залізобетонних конструкцій плит огорожі від виробника, що унеможливлює виконання інших робіт, та пропонував укласти додаткову угоду про продовження строку дії договору та продовження строку виконання робіт, а згодом отримав повідомлення замовника про відмову від договору.

Щодо позовної вимоги про розірвання договору відповідач зазначив, що розірвано може бути лише чинний договір, проте такий договір було розірвано в односторонньому порядку замовником з 20.11.2023. Оскільки договір розірвано до закінчення строку виконання робіт - 15.12.2023, підрядник не може вважатись таким, що прострочив виконання робіт.

Також відповідач в суді першої інстанції просив зменшити розмір штрафних санкцій на 90%, посилаючись на ст.551 ЦК України.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення, дійшов таких висновків:

- позивач не вчиняв дій для усунення порушення інтересів держави внаслідок невиконання відповідачем умов спірного договору та не надав інформації про вжиття заходів щодо відновлення порушених інтересів держави, тому обґрунтованими є аргументи прокурора про наявність у нього підстав для звернення із позовом до суду з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Військової частини НОМЕР_1 ;

- розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір; оскільки в пункті 9.1. договору сторони передбачили його дію до 31.12.2023, а з позовною заявою про розірвання договору прокурор звернувся до суду в квітні 2024 року, тобто після закінчення строку його дії, вимога про розірвання договору №14/166 від 12.10.2023 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню;

- з матеріалів справи встановлено невиконання відповідачем умов договору підрядних робіт у визначений термін, що не заперечує і сам відповідач, розрахунки позивача щодо нарахування позивачем пені та штрафу є арифметично правильними, відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2508480,00 грн та 313 560,00 штрафу є обґрунтованими;

- зменшення розміру пені та штрафу на 90% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін;

- відповідач є підприємством недержавної форми власності та здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку і, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою умовами договору відповідальністю за прострочення виконання зобов`язань, та усвідомлював визначені договором строки виконання підрядних робіт, які замовлені позивачем;

- відповідач, заявляючи клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, жодним чином не обґрунтував та документально не підтвердив неможливість їх сплати у встановленому договором розмірі, як і не довів фактичного складного фінансового становища товариства, тому клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу не підлягає до задоволення, а стягненню підлягає пеня та штраф у розмірі, заявленому у позовній заяві прокурором.

Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення прокурора і позивача.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій прийнято з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права, на підтвердження чого апелянт покликається на такі доводи:

- у календарному графіку виконання робіт сторони погодили строк виконання будівельних робіт з 12.10.2023 до 15.12.2023, однак відповідач не приступив до виконання підрядних робіт у строки, визначені в договорі, з об`єктивних причин;

- відповідача було визнано переможцем оголошеної позивачем закупівлі з ремонту огорожі території військової частини 04.09.2023, на початку вересня 2023 року відповідач отримав рахунок на оплату від постачальників залізобетонних конструкцій (плит огорожі ЗПБ40-20 та фундамент Ф9.7.5), проте у зв`язку зі зволіканням позивача, договір підряду №14/166 було підписано лише 12.10.2023, що призвело до порушення строків виконання робіт та виготовлення залізобетонних конструкцій;

- 16.10.2023 відповідач подав суду лист №35 про надання дозволу на вхід (вихід) на територію військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) працівників ТзОВ «ТЕХ-Інжиніринг» з метою виконання робіт згідно з договором №14/166 від 12.10.2023 з переліком працівників для початку проведення підготовчих робіт за договором, проте жодної відповіді чи погодження списку працівників підприємства підрядника на перебування на території військової частини НОМЕР_1 не було отримано, що об`єктивно унеможливило виконання робіт;

- відповідач листами повідомляв позивача про наявність об`єктивних підстав відповідно до п.5.4.договору, що спричинили призупинення робіт, а саме неможливість своєчасного та систематичного отримання збірних залізобетонних конструкцій - плит огорожі від виробника, без чого неможливим є проведення інших робіт, адже демонтаж старої огорожі та підготовчі роботи не займають багато часу і не можуть бути виконанні без наявності залізобетонних плит, залишивши об`єкт оборонної галузі розгородженим;

- завод бетонних конструкцій, що розміщений в радіусі раціональних перевезень (адже збірні залізобетонні конструкції мають гарантію цілісності та збереження матеріалів при транспортуванні на невеликі відстані, дотримання умов п.6.2. договору «Якість матеріалів підрядника повинна відповідати БНіП, ДСТУ»), попередньо погодив постачання плит огорожі для забезпечення виконання робіт, однак, при наявних інших зобов`язаннях з постачання плит огорож для влаштування фортифікаційних споруд для оборонної галузі та погодних умовах, зокрема, при надмірній вологості (сирості), різкому перепаді температур, виготовлення всіх замовлень виробничі потужності заводу не спроможні здійснити у встановлені строки;

- відповідач листами від 15.11.2023, від 05.12.2023 та в телефонних розмовах з представниками позивача повідомляв про затримку виконання робіт з об`єктивних причин та пропонував укласти додаткову угоду до договору підряду №14/166 від 12.10.2023 про продовження строку дії договору та продовження строків виконання робіт, проте 02.01.2024 позивач направив відповідачу претензію про розірвання договору в односторонньому порядку та добровільну сплату штрафу та пені;

- відповідач вважав, що договір підряду №14/166 достроково розірвано позивачем в односторонньому порядку з 20 листопада 2023 року, оскільки замовник повідомив підрядника листом від 16.11.2023 №5/6603 про це, тому підрядник не є таким, що прострочив виконання зобов`язання, оскільки дострокове розірвання договору підряду в односторонньому порядку відбулось до настання строку (терміну) виконання зобов`язання, тобто до 15.12.2023;

- розрахунок прокурора щодо штрафних санкцій не є правильним, адже враховуючи, що договір підряду діяв до 31.12.2023, а строк виконання робіт згідно з умовами договору настав 15.12.2023, то період прострочення складає 15 днів, таким чином сума пені складає 470 340,00 грн. (6271200,00 грн. х 0,5% х 15 днів), оскільки в цьому випадку має місце невиконання відповідачем умов договору підрядних робіт у визначений термін, а не виконання грошового зобов`язання, яке не зупиняється після закінчення дії договору (п.9.1 договору підряду);

- нарахування пені за невиконання підрядних робіт, у визначені договором терміни, після закінчення дії договору суперечить вимогам закону, оскільки таке нарахування передбачене за порушення, які мали місце під час дії договору;

- суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафу та пені, адже заявлені до стягнення штрафні санкції в розмірі 2 822 040,00 грн. є необґрунтовані, надмірно великі порівняно із збитками кредитора, становлять несправедливо непомірний тягар для відповідача та являються джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивача;

- суд не врахував відсутність заподіяних збитків позивачу, добросовісну поведінку відповідача, яка полягала в повідомленні позивача про неможливість своєчасного виконання зобов`язання у строк, визначений договором та неодноразові пропозиції укладення додаткових угод до договору про продовження строків виконання робіт, які залишились без розгляду позивачем, відсутність будь-якої оплати за договором зі сторони позивача, непомірно великі штрафні санкції, визначені договором, а також те, що розпорядженням Волинської обласної військової адміністрації №386 від 25.09.2024 ТзОВ «ТЕХ-Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 44547691) визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

У додаткових поясненнях апелянт наголошує на тому, що статтею 849 ЦК України передбачене право замовника відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків у разі, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежене. Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін. Таким чином, договір підряду №14/166 достроково розірвано позивачем в односторонньому порядку з 20 листопада 2023 року, оскільки замовник Військова частина НОМЕР_1 повідомила підрядника - ТзОВ «ТЕХ-Інжиніринг» листом від 16.11.2023 №5/6603 в порядку ч.3 ст.849 ЦК України, тобто зобов`язання, що складає предмет договору підряду №14/166 від 12.10.2023 є припиненим.

Позивач та прокурор у встановлений судом строк правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Відзив, поданий прокурором після спливу строку на його подання, колегія суддів залишила без розгляду. Відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У додаткових поясненнях прокурор зазначає, що у листі військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2023 №5/6603 було запропоновано відповідачу розірвати договір достроково з 20.11.2023 та сплатити штраф та пеню, проте відповідач листом від 05.12.2023 №27 запропонував позивачу продовжити строк дії договору шляхом підписання додаткової угоди.

У відповіді на претензію відповідача від 22.01.2024 №14 запропоновано позивачу достроково розірвати договір підряду від 12.10.2023 №14/166 за згодою сторін. Аналогічне посилання на розірвання зазначеного договору міститься у листі відповідача від 10.04.2024 №44.

Пунктом 11.2. договору визначено, що дострокове розірвання договору може бути здійснене у таких випадках: за згодою сторін, оформленою шляхом підписання угоди між сторонами про це або шляхом обміну листами, в односторонньому порядку за ініціативою замовника, оформленого у вигляді письмового повідомлення про розірвання договору, що має бути відправлено підряднику не пізніше 10 робочих днів до моменту розірвання, в тому числі засобами електронно-комунікаційного зв`язку, передбачених законодавством.

Таким чином, додаткова угода про розірвання договору підряду між сторонами підписана не була, були тільки пропозиції від замовника щодо розірвання вказаного договору, у зв`язку із неможливістю його виконання зі сторони підрядника, одностороннього дострокового розірвання договору підряду не відбулось.

Також прокурор зазначає, що ТзОВ «Тех-Інжиніринг» взяло на себе зобов`язання виконати умови договору підряду від 12.10.2023 №14/166 без відповідної матеріально-технічної бази, у розпорядженні підрядника не було наявних матеріалів для його виконання, ТзОВ «Тех-Інжиніринг» почало дізнаватись про наявність залізобетонних плит для огорожі тільки вже після підписання зазначеного договору.

Щодо підстав звернення до суду прокурора в інтересах держави в особі військової частини.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Одночасно, згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Слід звернути увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки: «…Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.

Звертаючись з позовом до суду, військовий прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Військову частину НОМЕР_1 .

У позові прокурор стверджує, що має місце порушення інтересів держави внаслідок бездіяльності військової частини щодо своєчасного звернення до суду з позовними вимогами про розірвання договору підряду, укладеного з відповідачем, та стягнення штрафних санкцій у зв`язку з невиконанням підрядником зобов`язань за цим договором.

Так, 16.01.2024 Івано-Франківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони скерувала на адресу Військової частини НОМЕР_1 лист №30.53./02-10 вих-24 про надання інформації щодо обставин невиконання підрядником договору підряду №14/166 від 12.10.2023, укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 та ТзОВ «ТЕХ-Інжиніринг» з метою здійснення поточного ремонту огорожі території військового містечка № НОМЕР_2 та військової частини до 15.12.2023 та щодо вжитих військовою частиною заходів з відновлення порушених інтересів держави шляхом подання відповідної позовної заяви.

19.02.2023 Івано-Франківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони повідомила Військову частину НОМЕР_1 про намір звернутись до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою в інтересах військової частини до ТзОВ «ТЕХ-Інжиніринг» про розірвання договору.

Враховуючи наведене листування, прокурор дотримався порядку, встановленого у ст.23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, звернувся до компетентного органу з повідомленням про наявність підстав звернення до суду з метою захисту інтересів держави, які полягають у забезпеченні законності використання бюджетних коштів та належного виконання підрядних робіт за замовленням військової частини, проте такий орган не вжив належних заходів для захисту інтересів держави та протягом розумного строку не звернувся з відповідним позовом самостійно (позов подано 25.04.2024).

Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.

12.10.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тех-Інжиніринг» (підрядник) було укладено договір підряду №14/166, відповідно до умов якого замовник доручив, а підрядник зобов`язався забезпечити виконання відповідно до проектно-кошторисної документації робіт: «Поточний ремонт огорожі території військової частини НОМЕР_1 » військового містечка №1 у АДРЕСА_2 , код ДК 021:2015 45340000-2 зведення огорож, монтаж поручнів і захисних засобів (п.1.1.договору).

У п.2.1 договору визначено, що загальна сума договору складає 6 271 200,00 грн, ПДВ 1 045 200,00 грн.

Оплата здійснюється замовником поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт, після виконання та прийому передбачених договором робіт та підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт форми КБ-2 та довідок про вартість виконаних робіт і витрати форми КБ-3, за наявності фінансування протягом 14-ти банківських днів (п.2.1 договору). Обсяг робіт визначений згідно з виділеними бюджетними коштами і складає у 2023 році 6 271 200,00 грн (п.2.1 договору).

У п.3.2.6 договору передбачено, що замовник має право ініціювати внесення змін до договору, вимагати розірвання договору та відшкодування збитків за наявності істотних порушень підрядником умов договору.

Відповідно до п.5.1. та п.5.2 договору підрядник зобов`язується розпочати виконання робіт не пізніше двох днів з моменту підписання цього договору або в інший, погоджений із замовником строк. Строк (термін) виконання робіт до 15.12.2023.

При порушенні підрядником з об`єктивних причин строків виконання робіт, визначених цим договором, строки змінюються за домовленістю сторін та оформлюються додатковою угодою (п.5.4. договору).

Забезпечення робіт матеріалами, технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням покладається на підрядника (п.6.1 договору).

Якщо підрядник не приступив вчасно до виконання договору або виконує його так повільно, що закінчення роботи в термін стає неможливим, замовник має право відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків (п.8.5. договору).

Відповідно до п.11.2. договору дострокове розірвання договору може бути здійснене в таких випадках:

- за згодою обох сторін, оформленою шляхом підписання угоди між сторонами про це або шляхом обміну листами;

- в односторонньому порядку за ініціативою замовника, оформленою у вигляді письмового повідомлення про розірвання договору, що має бути відправлено підряднику не пізніше 10 робочих днів до моменту розірвання, в тому числі засобами електронно-комунікаційного зв`язку;

- передбачених законодавством.

У разі дострокового розірвання договору сторони протягом 5 календарних днів з дня розірвання договору мають погодити усі документи та розрахунки для здійснення остаточного розрахунку за договором.

Сторони погодили календарний графік виконання робіт, який відповідно до п.12 договору є невід`ємною його частиною.

Відповідно до зазначеного графіку термін виконання будівельних робіт (початок завершення): з 12.10.2023 до 15.12.2023.

Відповідно до п.9.1. договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань за вказаним договором у повному обсязі.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов`язань і відповідальності за його порушення (п.9.2. договору).

Станом на 12.10.2023, а також станом на дату закінчення строку виконання робіт - 15.12.2023, відповідач не розпочав виконання підрядних робіт, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 №5/1837 від 12.03.2024 та не заперечується відповідачем.

16.10.2023 листом №35 підрядник просив замовника надати дозвіл на вхід (вихід) на територію військової частини та військового містечка переліченим у листі працівникам підрядника (відповідач надав докази скерування цього листа на електронну пошту начальника фінансово-економічної служби ОСОБА_1 ).

11.11.2023 підрядник листом №3358 надіслав замовнику лист з проханням терміново надати відповідь про початок виконання робіт.

Листом №8/15 від 15.11.2023 підрядник звернувся до замовника про продовження строку дії договору, у якому повідомив про наявність об`єктивних підстав, що спричинили призупинення робіт, а саме: неможливість вчасного та систематичного отримання збірних залізобетонних конструкцій плит огорожі від виробника, без чого неможливо також проводити інші роботи, оскільки демонтаж старої огорожі та підготовчі роботи не займають багато часу і не можуть бути виконані без наявності залізобетонних конструкцій, залишивши об`єкт оборонної галузі розгородженим.

У листі також повідомлялося, що завод залізобетонних конструкцій, що розміщений в радіусі раціональних перевезень (адже збірні залізобетонні конструкції мають гарантію цілісності та збереження матеріалів при транспортуванні на невеликі відстані з метою дотримання умов п.6.2. договору «Якість матеріалів підрядника повинна відповідати БНіП ДСТУ») попередньо погодив постачання плит огорожі, однак, за наявності інших зобов`язань з постачання плит огорож для влаштування фортифікаційних споруд для оборонної галузі та погодних умовах, зокрема, за надмірної вологості (сирості) та різкого перепаду температур, виготовлення всіх замовлень виробничі потужності заводу не спроможні здійснити у встановлені строки. Таким чином, підрядник зможе виконати роботи у повному обсязі у 2024 році.

До листа додано листи заводів залізобетонних конструкцій та постачальників про неможливість виконати замовлення у грудні 2023 та про можливість здійснити постачання у першому кварталі 2024 року, а також листи про недоцільність перевезення залізобетонних конструкцій на значну відстань (листи ТзОВ «Хмельницькзалізобетон» №10-2/11 від 15.11.2023, ТзОВ «Тайпа» №44 від 03.11.2023, ТзОВ «Дока-Цемент» №84 від 12.10.2023, ТзОВ «Пріміум Актив» №24/10 від 24.10.2023, ТзОВ «Наш вуйко» №175/23 від 15.11.2023).

16.11.2023 замовник надіслав підряднику лист, у якому запропонував достроково розірвати договір з 20.11.2023 у зв`язку з тим, що підрядник не приступив своєчасно до виконання робіт, а також просив добровільно сплатити штраф та пеню, передбачені у п.8.5 договору.

05.12.2023 підрядник направив замовнику лист з пропозицією підписати додаткову угоду про продовження строку дії договору у зв`язку з об`єктивною неможливістю виконати роботи, а саме неможливістю своєчасного та систематичного отримання збірних залізобетонних конструкцій плит огорожі від виробника. До вказаного листа було додано проект додаткової угоди.

02.01.2024 замовник надіслав підряднику претензію, у якому запропонував розірвати договір в односторонньому порядку з 31.12.2023 та просив підрядника добровільно сплатити штраф та пеню, передбачені у п.8.5. договору.

22.01.2024, у відповідь на претензію, підрядник надіслав замовнику листа №14, у якому запропонував укласти додаткову угоду про припинення (розірвання) договору підряду у зв`язку з об`єктивними обставинами, що унеможливили виконання договору.

28.03.2024 замовник відправив підряднику лист-пропозицію №5/2376, у якому повідомив про відмову від виконання договору на підставі ч.2 ст.188 ГК України та п.8.5. цього договору (якщо замовник не приступив вчасно до виконання договору, замовник має право відмовитись від договору та вимагати відшкодування збитків).

У відповідь на вказаний лист підрядник надіслав замовнику лист №44 від 10.04.2024 з проектом додаткової угоди №1 до договору підряду, у якому передбачено взаємну згоду про розірвання (припинення дії) договору з 11.04.2024.

На підтвердження об`єктивності причин, що унеможливили виконання договору, відповідач надав суду копію рахунків від 05.09.2023 на оплату плит огорожі ЗПБ40-20 та фундаменту №8350 на суму 2 456352.00 грн та №ХзБ00008350 на суму, виставлені покупцю ТзОВ «ТЕХ-Інжиніринг» постачальником ТзОВ «Хмельницькзалізобетон».

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору підряду, укладеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії воєнного стану та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» (зі змінами), вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до п.6 ст.1 Закону України «Про публічні закупівлі» договором про закупівлю є господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.1 ст.838 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Як було встановлено з матеріалів справи, сторони уклали договір підряду №14/166 від 12.10.2023 та календарний графік виконання робіт до цього договору, у якому узгодили, що терміном початку виконання робіт є 12.10.2023, а завершення 15.12.2023.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проте, за встановленими обставинами спору, підрядник не приступив до виконання робіт, що є підставою для нарахування штрафу та пені відповідно до умов договору, викладених у п.8.1. та п.8.2.

В оскарженому рішенні, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір, та відмовив у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору, оскільки в пункті 9.1. договору сторони передбачили його дію до 31.12.2023, а з позовною заявою про розірвання договору військова прокуратура звернулася до суду в квітні 2024 року, тобто після закінчення строку його дії.

В цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується і, у відповідності до вимог ч.1 ст.269 ГПК України, не є предметом апеляційного перегляду.

Водночас, в апеляційній скарзі відповідач доводить, що з 20 листопада 2023 року вважав договір розірваним в односторонньому порядку, а зобов`язання виконати роботи припиненим, оскільки замовник в порядку ст.849 ЦК України повідомив підрядника про таке розірвання листом від 16.11.2023 №5/6603.

Такі доводи апеляційний суд відхиляє за необґрунтованістю.

За загальним правилом (ч.1 ст.651 ЦК України), розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо в договорі.

Так, право замовника відмовитись від договору підряду в односторонньому порядку передбачене у статті 849 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч.3 ст.651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, одностороння відмова від договору є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин.

Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і в разі односторонньої відмови від нього.

У договорі підряду (п.11.2.) сторони погодили порядок його дострокового розірвання у таких випадках:

- за згодою обох сторін, оформленою шляхом підписання угоди між сторонами про це або шляхом обміну листами;

- в односторонньому порядку за ініціативою замовника, оформленою у вигляді письмового повідомлення про розірвання договору, що має бути відправлено підряднику не пізніше 10 робочих днів до моменту розірвання, в тому числі засобами електронно-комунікаційного зв`язку;

- передбачених законодавством.

Також у цьому пункті погоджено, що у разі дострокового розірвання договору сторони протягом 5 календарних днів з дня розірвання договору мають погодити усі документи та розрахунки для здійснення остаточного розрахунку за договором.

У листі від 16.11.2023 №5/6603, на який апелянт покликається як на односторонню відмову від договору, замовник зазначив: «пропоную договір №14/166 від 12.10.2023 розірвати достроково з 20 листопада 2023 року».

Таким чином, 16.11.2023 замовник не повідомив підрядника про те, що факт розірвання договору в односторонньому порядку відбудеться протягом 10 робочих днів з моменту повідомлення, а запропонував розірвати договір з 20.11.2023.

Згодом, 02.01.2024 замовник повторно пропонував підряднику розірвати договір в односторонньому порядку з 31.12.2023, а 28.03.2024, після закінчення строку дії договору, надіслав підряднику повідомлення про відмову від договору.

Натомість, підрядник у листах-відповідях просив укласти додаткову угоди про продовження строку виконання робіт і лише 10.04.2024 надіслав проект додаткової угоди про розірвання договору, що спростовує доводи апелянта про те, що підрядник вважав розірваним договір з 20.11.2023.

Наведене листування сторін не свідчить про те, що замовник повідомив підрядника у порядку, встановленому договором, про його розірвання в односторонньому порядку, а також про наявність згоди обох сторін про розірвання договору шляхом підписання угоди між сторонами про це або шляхом обміну листами.

Відтак договір підряду не було розірвано достроково і, відповідно до п.9.1. договір діяв до 31.12.2023, а в частині розрахунків діє до повного виконання сторонами зобов`язань за вказаним договором у повному обсязі.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов`язань і відповідальності за його порушення (п.9.2. договору).

Відповідно до ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Норми Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України передбачають, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання, а також імперативний характер (встановлений законом) або договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми.

У цьому випадку у п.8.1. договору підряду сторони передбачили, що при порушенні умов цього договору, підрядник сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми договору за кожен день затримки виконання робіт, але не нижче встановленої однієї ставки НБУ, яка діла в період, за який сплачується пеня.

У п.8.2. договору при порушенні умов цього договору, підрядник сплачує штраф у розмірі 5% від суми договору.

У позовній заяві прокурор на підставі п.8.1. договору просив стягнути з відповідача на користь позивача 2 508 480,00 грн пені у розмірі 0,5% від суми договору за 80 днів затримки виконання робіт та 313 560,00 грн штрафу у розмірі 5% від суми договору на підставі п.8.2.

Загальна сума договору, визначена у п.2.1. договору складає 6 271 200,00 грн., відтак нарахування прокурором пені та штрафу є арифметично правильними та відповідають умовам договору.

Враховуючи встановлені обставини того, що підрядник не приступив до виконання робіт, передбачених договором, вимоги прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 2508480,00 грн та 313 560,00 штрафу є обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованими.

Водночас, відповідач під час розгляду в суді першої інстанції заявив клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 90 відсотків, і в апеляційній скарзі також просить врахувати та задовольнити це клопотання.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання, серед іншого, керувався тим, що зменшення розміру пені та штрафу на 90% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким твердженням та вважає, що оцінювати наявність підстав для зменшення неустойки та розмір такого зменшення слід з урахуванням фактичних обставин справи, поведінки сторін та принципів розумності, добросовісності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.2 ст.233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

В силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок, сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21 тощо).

Водночас, у постанові Верховного суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, суд зауважив, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати.

Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі.

Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Також, у п.7.42 п.7.45 постанови Верховного суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено такі правові висновки щодо зменшення розміру неустойки:

«Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним cуд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

У зв`язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.».

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у спірних фактичних правовідносинах розмір штрафу та пені, заявлених до стягнення становить 2 822 040,00 грн., а загальна вартість передбачених договором робіт мала скласти 6 271 200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1 045 200,00 грн.).

Тобто, заявлені до стягнення штраф та пеня становлять 45% загальної суми договору.

Слід також врахувати, що за встановленими обставинами, підрядні роботи виконуються з матеріалів та засобів підрядника, а оплата мала бути здійснена після підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт, відтак замовник не поніс матеріальних затрат у зв`язку з тим, що підрядник не приступив до виконання договору.

Окрім того, слід взяти до уваги поведінку обох сторін у спірних господарських правовідносинах.

Як було встановлено, підрядник неодноразово в порядку п.5.4 договору звертався до замовника з пропозицією продовжити строк дії договору та строк виконання робіт, що було обумовлено об`єктивними причинами неможливістю своєчасно отримати від постачальників залізобетонні конструкції для встановлення огорожі.

Доводи прокурора про те, що підрядник лише у листопаді 2023 року почав шукати постачальника необхідних залізобетонних конструкцій спростовуються матеріалами справи.

Так, сторонами не заперечується, що договір від 12.10.2023 укладено за результатами проведення 04.09.2023 закупівлі, оголошеної замовником.

Відповідач надав суду рахунок, виставлений відповідачу Товариством з додатковою відповідальністю «Хмельницькзалізобетон» на оплату плит огорожі кількістю 370 одиниць та фундаменту кількістю 371 одиниць (а.с.42-43).

Вказаний рахунок є вірогідним в розумінні ст.79 ГПК України доказом існування у вересні 2023 року домовленостей з контрагентом підрядника про постачання необхідних для виконання робіт матеріалів.

Разом з цим, договір підряду сторони підписали лише 12.10.2023, а постачальник підрядника ТзДВ «Хмельницькзалізобетон», повідомив підрядника про те, що завод зможе виконати замовлення з постачання плит огорож лише у першому кварталі 2024 року у зв`язку з наявністю інших зобов`язань з постачання плит огороді для влаштування фортифікаційних споруд оборонної галузі та у зв`язку з погодними умовами, зокрема, надмірною вологістю (сирістю) та різкому перепаді температур (підтверджується листом від 15.11.2023, а.с 50).

Підрядник здійснював пошук інших постачальників протягом жовтня та листопада 2023 року, що підтверджується листами-відповідями на запити підрядника:

- 12.10.2023 ТзОВ «Дока-Цемент» листом №84 повідомило відповідача, про те вимушене відмовитись від постачання залізобетонних плит огорожі у зв`язку з неможливістю забезпечити гарантії та якість виробів під час транспортування по маршруту Київ Коломия та запропонувало звернутись до виробників у регіоні підрядника (а.с.61);

- 24.10.2023 ТзОВ «Пріміум Актив» (м.Полтава) листом №24/10 повідомило відповідача про те, що постачання залізобетонних плит огорожі до м.Коломия є нераціональним і недоцільним, враховуючи відстань перевезення та характеристику вантажу та відмовило у співпраці (а.с.61, зворотній бік);

- 03.11.2023 ТзОВ «Тайпа» (м.Київ) листом №44 повідомило відповідача про те, що готове здійснити продаж залізобетонних плит огорожі у кількості 18 штук до 10.12.2023, проте не може гарантувати цілісності бетонних конструкцій при здійсненні перевезення (а.с.59, зворотній бік);

- 15.11.2023 листом №175/23 ТзОВ «Наш вуйко» повідомило відповідача про те, що внаслідок повного задіяння виробничих потужностей підприємство не має можливості виконати замовлення щодо продукції залізобетонних плит огорожі (а.с.68, зворотній бік).

У листі №8/15 від 15.11.2023 підрядник надав замовнику пояснення щодо причин призупинення початку робіт, а саме повідомив про неможливість вчасного та систематичного отримання збірних залізобетонних конструкцій плит огорожі від виробника, без чого неможливо також проводити інші роботи, оскільки демонтаж старої огороді та підготовчі роботи не займають багато часу і не можуть бути виконані без наявності залізобетонних конструкцій, залишивши об`єкт оборонної галузі розгородженим.

Підрядник також пояснював, що завод бетонних конструкцій, що розміщений в радіусі раціональних перевезень (збірні залізобетонні конструкції мають гарантію цілісності та збереження матеріалів при транспортуванні на невеликі відстані, дотримання умов п.6.2. договору «Якість матеріалів підрядника повинна відповідати БНіП, ДСТУ»), попередньо постачання плит огорожі для забезпечення виконання робіт було погоджено з виробником, проте, через наявність інших зобов`язань з постачання плит огорож для влаштування фортифікаційних споруд для оборонної галузі та через погодні умови (сирість і різкі перепади температури) завод неспроможний виконати замовлення в погоджені строки.

У цьому ж листі підрядник пропонував замовнику підписати угоду про продовження строку дії договору та строку виконання робіт.

16.11.2023 замовник листом №5/6603 запропонував підряднику розірвати договір з 20.11.2023 і в подальшому сторони вели листування щодо укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору чи додаткової угоди про розірвання договору.

Відтак те, що підрядник не приступив своєчасно до виконання робіт зумовлено об`єктивними причинами, підрядник повідомляв замовника про існування таких причин та вчиняв дії, спрямовані на врегулювання ситуації, що виникла, із замовником.

При цьому, у п.5.4 договору передбачено, що при порушенні підрядником з об`єктивних причин строків виконання робіт, визначених цим договором, строки змінюються за домовленістю сторін та оформлюються додатковою угодою.

Тобто підрядник мав підстави розраховувати на можливість укладення додаткової угоди про продовження строку виконання робіт.

Враховуючи, що позивач не зазнав жодних матеріальних збитків у зв`язку із порушенням відповідачем умов договору, взявши до уваги те, що стягнення з відповідача штрафу та пені є мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони, а стимулом для відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов`язань, а для позивача - достатнім для компенсування його очікувань від належного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу із заявлених 2 822 040,00 грн. до 282 204,00 грн (тобто на 90%) підлягає до задоволення.

При цьому, висновки суду першої інстанції про те, що відповідач документально не обґрунтував та документально підтвердив неможливості сплати штрафу та пені у встановленому договором розмірі, та не довів фактичного складного фінансового становища товариства, у цьому випадку не є визначальними обставинами для зменшення розміру пені та штрафу.

Натомість, важливим є врахувати, що за умов коли підрядник не зміг через об`єктивні перешкоди виконати роботи та не отримав жодного доходу, на який очевидно розраховував, укладаючи договір, покладення на нього 2,8 млн. грн. штрафу та пені та стягнення цих коштів на користь замовника, який не поніс збитків чи інших матеріальних витрат, пов`язаних з виконанням договору підряду, є несправедливим щодо відповідача.

Майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання відповідачем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та зобов`язань перед іншими кредиторами, тобто матиме очевидно нерозумні і несправедливі наслідки.

Колегія суддів зауважує, що верховенство права є основним принципом господарського судочинства, яким має керуватись суд під час розгляду справ.

Також у ч.1 ст.12 Закону України «Про підприємництво» встановлено, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Тому суд першої інстанції під час розгляду клопотання про зменшення розмір штрафу та пені необґрунтовано врахував те, що відповідач є підприємством недержавної форми власності.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги відповідача слід задоволити, оскаржене рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2024 у цій справі скасувати в частині стягнення пені та штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 відсотків задовольнити.

Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру, відтак розподіл судових витрат за подання позовної заяви зміні не підлягає, а судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в порядку положень ст.129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Інжиніринг» - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2024 у справі №909/394/24 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Інжиніринг» на користь Військової частини НОМЕР_1 2 822 040,00 грн. штрафних санкцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Інжиніринг» б/н від 06.09.2024 (вх.№14069/24 від 09.09.2024) про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 відсотків задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Інжиніринг» (вул. Залізнична, буд. 11, м. Луцьк, Волинська область, 42021, код 44547691) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) - 282 204,00 грн (двісті вісімдесят дві тисячі двісті чотири гривні нуль копійок) - штрафних санкцій, з яких: 250 848,00 грн (двісті п`ятдесят тисяч вісімсот сорок вісім гривень нуль копійок) - пені та 31 356,00 грн (тридцять одну тисячу триста п`ятдесят шість гривень нуль копійок) - штрафу.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

3. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

4. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 27.01.2025.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддяГалушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.