Постанова

від 22.01.2025 по справі 916/3748/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3748/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ПП ЛІРА керівник Дацька Л.А.; адвокат Досковський В.Г.; адвокат Жучкова С.І.

від Одеської міської ради - Асташенкова О.І. в порядку самопредставництва

від Виконавчого комітету Одеської міської ради - Павлюк В.С. в порядку самопредставництва

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Мікуленко В.В. та Вакаренко І.В. в порядку самопредставництва

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 (складено та підписано 09.07.2024, суддя Петренко Н.Д.)

у справі №916/3748/23

за позовом Приватного підприємства ЛІРА

до 1) Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради

2) Виконавчого комітету Одеської міської ради

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

2) Комунальної установи Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради

3) ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування частково рішень, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

Приватне підприємство ЛІРА звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради, в якій з урахуванням уточнень, просило суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення Одеської міської ради № 1319-VІІІ від 19.07.2023 року Про схвалення Переліку об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, які підлягають приватизації у 2023 році, та приватизації цих об`єктів, в частині визначення способу приватизації шляхом продажу на аукціоні об`єкту, зазначеного у підпункті 1 п. 1 цього рішення, а саме: нежилих приміщень першого поверху загальною площею 353,6 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, 70, прим. 501а;

- зобов`язати Одеську міську раду на найближчій сесії ради прийняти рішення, яким визначити спосіб приватизації шляхом викупу орендарем позивачем об`єкту, зазначеного у підпункті 1 п. 1 цього рішення Одеської міської ради № 1319-VІІІ від 19.07.2023 року Про схвалення Переліку об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, які підлягають приватизації у 2023 році, та приватизації цих об`єктів;

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 102 від 30.03.2023 в частині включення до переліку нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси приміщень, окремо розташованих будівель та споруд, що підлягають закріпленню за Комунальною установою Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради на праві оперативного управління, нежилих приміщень першого поверху загальною площею 353,6 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, 70, прим. 501а.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач протягом 25 років є орендарем нежилих приміщень по вул. Семена Палія, 70, прим. 501а. Станом на момент прийняття Одеською міською радою оскаржуваного рішення фактична площа об`єкта оренди складає 353,6 кв.м. Позивач вказує, що під час дії договору оренди, зокрема, у 2007 році згодою орендодавця зробило невід`ємні поліпшення об`єкту оренди у вигляді реконструкції та капітального ремонту приміщення на суму 1 969 104 грн. з ПДВ.

Внаслідок зроблених ПП Ліра невід`ємних поліпшень орендованого майна його ринкова вартість зросла на 87% - до 3 983 000,00 грн з урахуванням ПДВ, частка вартості зроблених орендарем поліпшень у загальній вартості об?єкта оренди складає 46,7 %. OMP було прийнято рішення про приватизацію ПП Ліра орендованих приміщень шляхом викупу як орендарем, який зробив невід?ємні поліпшення. Договір купівлі-продажу досі не укладено.

Заяви ПП Ліра як орендаря щодо приватизації об?єкту оренди шляхом викупу були проігноровані, Одеська міська рада прийняла рішення про продаж об?єкту з аукціону.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 по цій справі позов задоволено в повному обсязі.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що за встановлених судом обставин та досліджених доказів вбачається, що ПП Ліра набуло право на викуп об`єкту оренди - нежилих приміщень та таке право позивача на викуп орендованих приміщень закріплено рішеннями Одеської міської ради.

За таких обставин, на переконання суду першої інстанції, процедура приватизації спірних приміщень шляхом їх викупу ПП Ліра, мала завершитись за нормами Закону України № 2163-ХІ від 04.03.1992 Про приватизацію державного майна укладенням відповідного договору купівлі-продажу і до завершення процесу викупу відповідач не мав права приймати будь-які рішення про відчуження спірного майна.

Суд першої інстанції також погодився із доводами позивача, що укладений з позивачем договір оренди, зроблені ПП Ліра як орендарем невід`ємні поліпшення орендованого майна, прийняття ОМР рішень про визнання за ПП Ліра права на приватизацію орендованих приміщень шляхом викупу, як орендарем, який здійснив невід`ємні поліпшення, - породили у позивача впевненість, у тому що його існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Однак, на переконання місцевого господарського суду, прийнявши оспорюване рішення в частині визначення способу приватизації шляхом продажу на аукціоні орендованого позивачем майна, Одеська міська рада допустила порушення стабільності суспільних відносин та позбавила позивача права на приватизацію орендованого майна.

На думку місцевого господарського суду, після настання визначених законодавством умов (подання позивачем заяви про викуп об`єкту оренди), відповідач був зобов`язаний вчинити конкретні дії: розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку та строки і прийняти рішення про приватизацію орендованого ПП Ліра майна шляхом викупу.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулись Департамент комунальної власності Одеської міської ради та Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради з апеляційними скаргами в яких просять оскаржуване рішення скасувати повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої вимоги скаржники обґрунтовують тим, що оскаржуване рішення прийнято з невідповідністю висновків, встановленим обставинам справи з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на таке.

Так за твердженням апелянтів місцевим господарським судом не було враховано наступне:

- згідно з рішенням Одеської міської ради від 21.12.2007, ПП «Ліра» отримало дозвіл на приватизацію нежитлового приміщення, однак, вказане право останнім використано не було;

- також, у 2018 ПП «Ліра» звернулось до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з листом щодо наміру приватизації об`єкта оренди. За результатами розгляду вказаного звернення Департаментом проінформовано, що для участі підприємства в приватизації та отримання згоди на виконання ремонтних робіт до Департаменту необхідно надати певний перелік документів, втім, від ПП «Ліра» пакет документів, сформований з урахуванням вимог чинного законодавства України, на адресу Департаменту не надходив;

- суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що об`єкт комунальної власності щодо якого ОМР прийняті рішення про приватизацію, а саме: нежитлове приміщення №501, юридично та фактично перестало існувати ще у 2020 році з моменту його поділу шляхом утворення нових об?єктів комунальної власності: ??нежитлових приміщень №501а, право комунальної власності на яке зареєстровано у встановленому законом порядку за територіальною громадою міста Одеси (орендар ПП «Ліра») та ??нежитлові приміщення першого поверху № 501, які наразі приватизовано та належать на праві приватної власності ТОВ «Баня плюс» Тобто, фактично спірні нежитлові приміщення є іншим об?єктом комунальної власності, рішення щодо приватизації якого шляхом викупу орендарем ПП «Ліра» Одеською міською радою не приймалось;

- спірний об?єкт комунальної власності до 2023 року взагалі не був включений до переліку об?єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, які підлягають приватизації;

- з огляду на таке, Департамент вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про набуття ПП «Ліра» права на приватизацію спірних приміщень шляхом викупу орендарем на підставі рішень Одеської міської ради

- Департамент вважає, що право на приватизацію об`єкта шляхом викупу відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» виникає у орендаря лише за умови виконання ним вичерпного переліку умов, передбачених ч. 2 ст. 18 цього Закону, однак позивачем таких умов дотримано не було, зокрема, не отримано згоду на здійснення поліпшень орендованого майна та їх приватизацію, а також взагалі не надано доказів на підтвердження виконання невід`ємних поліпшень в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладення договору оренди або цілей продовження договору оренди, як того вимагає Закон;

- зважаючи на те, що орендар не здійснював за письмовою згодою орендодавця невід?ємних поліпшень орендованого майна в розмірі не менш, як 25% його ринкової вартості в межах трирічного строку, Департамент вважає, що у останнього відсутнє на час заявлення позову та прийняття оскаржуваного судового рішення право на викуп спірних приміщень, що свідчить про безпідставність позовних вимог;

- Департамент також вважає, що позивачем взагалі не доведено, а судом не обґрунтовано, яким чином порушуються права та інтереси позивача рішенням Виконкому від 30.03.2023 в оскаржуваній частині;

- на думку Департаменту, Правовий аналіз приписів Закону України «Про приватизацію державного комунального майна» та норм цивільного законодавства України, дозволяє зробити висновок, що рішення суду першої інстанції у частині зобов?язання Одеської міської ради на найближчій сесії ради прийняти рішення, яким визначити спосіб приватизації спірних приміщень шляхом їх викупу орендарем - ПП «Ліра», має наслідком втручання в право комунальної власності територіальної громади м. Одеси;

- Департамент вважає, що прийняття рішення за результатами розгляду заяви позивача є правом, а не обов`язком територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, а питання про визначення способу приватизації об`єктів комунальної власності відноситься до виключних повноважень власника майна, тобто дискреційними повноваженнями, a тому суд не може підміняти відповідний орган місцевого самоврядування у вирішенні зазначеного питання;

- Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради у своїй апеляційній скарзі додатково зазначає про те, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення, Одеська міська рада вже не була власником спірного нежитлового приміщення, оскільки таке майно було реалізовано на аукціоні, за переможцем якого зареєстровано право власності на нього;

- Громада також зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення помилково застосував Закон України «Про приватизацію державного майна», який втратив чинність та не підлягав застосуванню до спірних правовідносин, у зв?язку з чим дійшов невірного висновку про те, що процедура приватизації спірного приміщення шляхом його викупу ПП «Ліра» мала завершитись за нормами Закону України «Про приватизацію державного майна», адже це не узгоджується з правовими приписами, а також тим, що будь-якому випадку орендарем не було дотримано обов`язкових умов, за яких він міг би набути право на викуп орендованого приміщення за законом.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2024 відкрито апеляційні провадження у цій справи та призначено апеляційні скарги до сумісного розгляду на 04.12.2024.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що місцевий господарський суд, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та необхідності їх задоволення.

На переконання позивача, наявні матеріли справи спростовують доводи апелянтів про те, що ПП «Ліра» не було здійснено невід`ємних поліпшень, а також свідчать про те, що позивачем дійсно вживались дії направлені на викуп орендованого приміщення.

З приводу посилання апелянтів на втручання суду першої інстанції у дисредиційні повноваження Департаменту, позивач вважає, що судом не приймалось первинне рішення про включення спірного об`єкту до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та не визначався вперше спосіб приватизації, отже суд не переймав на себе функції органу приватизації. В даній справі суд здійснив фактичну та правову оцінку дій Одеської міської ради при прийнятті оскаржуваного рішення і, дійшовши висновку про відсутність у Одеської міської ради підстав для продажу спірного майна на аукціоні та для відмови ПП «Ліра» у викупу орендованого майна, правомірно застосував ефективний механізм захисту порушених прав позивача.

До суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 , яка просила залучити її до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів.

Ухвалою суду від 04.12.2024 задоволено заяву ОСОБА_1 , залучено її до участі у справі №916/3748/23 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів, запропоновано ОСОБА_1 надати пояснення по суті справи.

Також, даною ухвалою відкладено розгляд справи на 22.01.2025.

ОСОБА_1 скористалась своїм правом на подання пояснень в яких просить апеляційні скарги задовольнити, оскаржуване рішення скасувати повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки вважає, що суд першої інстанції дійшов до безпідставних висновків, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення у даній справі, яке підлягає скасуванню.

Щодо письмових пояснень, які 20.01.2025 надійшли до суду апеляційної інстанції від ТОВ ЛІРА, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Як вже зазначалось, ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2024 відкрито апеляційні провадження у цій справи, а також встановлено іншим учасникам справи, зокрема й позивачу, строк на подання відзиву на апеляційну скаргу до 04.09.2024.

Позивач скористався своїм правом, та у визначений судом строк, надав відзив на апеляційні скарги.

Водночас, колегія суддів зазначає, що письмові пояснення позивача, хоч і за назвою є поясненнями по справі, втім, за своїм змістом фактично є відзивом на апеляційну скаргу, оскільки в них наводяться обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що письмові пояснення позивача, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, подані ТОВ ЛІРА після закінчення строку, встановленого судом ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2024.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 118 ГПК України).

Відповідно до частин 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів зауважує, що принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів залишає без розгляду письмові пояснення позивача в порядку ст. 118 ГПК України.

22.01.2025 до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи в обґрунтування якого третя особа зазначає, що не мала можливості ознайомитися та підготувати свою правову позицію та/або заперечення на письмові пояснення, через перебування на стаціонарному лікуванні.

Також, судом отримано клопотання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про відкладення розгляду справи, яке також обґрунтовано неможливістю своєчасного ознайомлення з поясненнями наданими позивачем.

Розглянувши під час судового засідання від 22.01.2025 вищенаведені клопотання про відкладення, колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні, з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Колегія суддів зазначає, що даному випадку учасниками справи не зазначено обставин, які з урахуванням приписів ч. 2 ст. 202 ГПК України є підставою для відкладення розгляду справи. В свою чергу, надання часу на ознайомлення із поясненнями наданими іншою стороною по справі та подання заперечень на них, не свідчить про об`єктивну неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

До того ж, як вже було вказано вище, пояснення надані представником позивача були залишені судом без розгляду.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання апелянта про відкладення розгляду справи та розгляду справи по суті.

Під час судового засідання від 22.01.2025 представники Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради підтримали вимоги та доводи за апеляційними скаргами та наполягали на їх задоволенні.

Представники позивача надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами та вимогами апелянтів, просять залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

З огляду на таке, а також враховуючи не визнання судом явки учасників справи до суду обов`язковою, судом апеляційної інстанції вирішено розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 25.09.1996 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та ТОВ «Евріка» (орендар) укладено договір оренди №7/004 (далі - Договір) щодо нежитлового приміщення загальною площею 580,2 кв. м. розташованого за адресою: м. Одеса. вул. Дніпропетровська дорога. 70 Для використання під магазин (100 кв.м) та ресторан (480,2 кв.м), строком до 25.09.1998.

16.12.1998 Договір викладено в новій редакції, згідно з якою орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 558 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса. вул. Дніпропетровська дорога, 70, з метою розміщення магазину та ресторану строком до 16.12.2008.

В подальшому шляхом підписання додаткових погоджень сторони неодноразово вносили зміни до умов Договору.

Так, додатковим погодженням від 23.03.2000 до Договору назву орендаря змінено на Приватне підприємство «Ліра», а Додатковим погодженням від 05.11.2003 до Договору строк дії Договору продовжено до 31.12.2018.

Рішеннями Одеської міської ради № 1404-V від 04.07.2007 до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації у 2007 році віднесено приміщення 1-го поверху площею 536,7 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Дніпропетровська, дорога, 70 (п. 47), спосіб та умови продажу аукціон.

Згідно з рішення Одеської міської ради № 2094-V від 21.12.2007 до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2007-2008 роках в п. 8 внесено зміни до Рішенням ОМР № 1404-V від 04.07.2007 Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації у 2007 р.: змінено спосіб продажу об?єктів з аукціон на викуп орендарем, що здійснив поліпшення орендованого майна, зокрема, об`єкту з порядковим 47 п. 1 зазначеного рішення (приміщення 1-го поверху площею 536,7 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Дніпропетровська дорога, 70).

Колегія суддів наголошує на тому, що у наявних матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реалізації ПП «Ліра» свого права на викуп орендованого приміщення на підставі вищевказаних рішень.

Додатковим погодженням від 16.12.2008 на підставі технічного паспорту Комунального підприємства «ОМБТІ та РОН» від 27.07.2006 зменшено орендовану площу на 21,6 кв.м.

Додатковим погодженням від 15.04.2011 до Договору назву орендодавця змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

14.03.2013 на підставі листа ПП «Ліра» від 03.03.2014 про відмову від оренди частини нежитлових приміщень між ПП «Ліра» та Департаментом укладено додаткове погодження №8 Договору (нова редакція), відповідно до якого сторони домовились про зменшення орендованої площі в розмірі 186,3 кв.м. з 14.03.2014 та залишили у користуванні орендаря нежитлове приміщення загальною площею 350 кв.м. для використання під розміщення майстерні з ремонту електропобутової техніки та магазинів.

Того ж дня сторонами було складено та підписано відповідний акт приймання-передачі приміщення, за яким орендар ПП «Ліра» повернув орендодавцю частину орендованого нежитлового приміщення загальною площею 186,4 кв.м.

07.03.2019 Договір було викладено в новій редакції строком до 07.02.2022.

18.07.2019 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ТОВ «Баня Плюс» укладено договір оренди №533/94 на частину нежитлового приміщення № 501, загальною площею 186.3 кв.м. розташованого на першому поверсі за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, 70, строком до 18.06.2022.

B подальшому в установленому законодавством України порядку було здійснено поділ приміщень загальною площею 536,4 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса. вул. Семена Палія. 70, приміщення 501. в результаті якого територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради зареєстровано право комунальної власності на нежилі приміщення, зокрема, загальною площею 353.6 кв.м. приміщення 501а (орендар - ПП «Ліра»): загальною площею 137.3 кв.м. приміщення 501 (орендар - ТОВ «Баня Плюс»).

Наразі нежилі приміщення першого поверху №501, загальною площею 137, 3 кв.м, за адресою: вул. Семена Палія, 70 приватизовано та належать на праві приватної власності ТОВ «Баня плюс» на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2023 № 427 та акту приймання-передачі від 05.06.2023.

04.11.2021 ПП «Ліра» було подано до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заяву про продовження строку дії Договору від 07.03.2019.

30.03.2023 Виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення №102 «Про закріплення за Комунальною установою «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» на праві оперативного управління нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси приміщень, окремо розташованих будівель та споруд».

Згідно з п. 1 даного рішення, Виконавчий комітет Одеської міської ради вирішив закріпити за Комунальною установою «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» на праві оперативного управління нерухоме майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси - приміщення, окремо розташовані будівлі та споруди, що не перебувають на балансі інших комунальних підприємств та установ Одеської міської ради.

До п. 7 Переліку, що є додатком до вищевказаного рішення, включено нежитлове приміщення першого поверху 353,6 кв.м., приміщення 501а, по вул. Семена Палія, 70.

19.07.2023 Одеською міською радою було прийнято рішення № 1319-VIII «Про схвалення Переліку об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, які підлягають приватизації у 2023 році, та приватизацію цих об`єктів».

Пунктом 1 даного рішення схвалено Перелік об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, які підлягають приватизації у 2023 році до якого, зокрема, включено нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 353,6 кв.м, вул. Палія Семена, 70, приміщення 501а.

У відповідності до п. 2 вказаного рішення Одеської міської ради, вирішено приватизувати об`єкти, зазначені у підпунктах 1-6 пункту 1 цього рішення, шляхом продажу на аукціоні.

На підставі поданої ПІ «Ліра» заяви від 04.11.2021 про продовження строку дії Договору 01.01.2024 проведено аукціон на продовження договору оренди нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Палія Семена, 70, приміщення 501 а. У вказаному аукціоні взяло участь 5 учасників, у тому числі і ПП «Ліра».

Згідно з протоколом про результати електронного аукціону №LLP001-UA- 20231226-32053 від 01.01.2024, затвердженим наказом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 11.01.2024 № 16, переможцем аукціону визнано ПП «Ліра», яким при стартовому розмірі орендної плати у розмірі 60 979,00 грн було запропоновано фінальну орендну плату на місяць - 180 000,00 грн у т.ч. ПДВ 30 000.00 грн.

За результатами вказаного електронного аукціону 26.01.2024 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ПП «Ліра» укладено додаткову угоду №1 до Договору в новій редакції, відповідно до якого сторонами погоджено внесення змін до Договору в частині продовження терміну дії шляхом викладення його в новій редакції, зокрема визначено строк оренди за договором до 26.01.2029.

В подальшому, на виконання рішення Одеської міської ради від 19.07.2023 №1319-VIII аукціонною комісією, створеною наказом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 07.12.2023 №769, зі змінами, внесеними наказом від 29.01.2024 № 38, проведено засідання, на якому було розгляну то інформацію і пропозиції щодо продажу, зокрема, спірного об`єкту комунальної власності.

За результатами засідання комісії видано наказ Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 20.03.2024 № 137 «Про затвердження умов і дати проведення аукціонів з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси. зазначених у Протоколі №2 від 20.03.2024 засідання аукціонної комісії з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси».

11.04.2024 проведено аукціон з продажу нежитлових приміщень, загальною площею 353,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 501 а. Умовою проведення аукціону було збереження орендаря на термін дії договору оренди до 26.01.2029.

Відповідно до протоколу про результати електронного аукціону №SPE001-UA-20240323-91244 від 11.04.2024, затвердженого наказом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 15.04.2024 № 185, в аукціоні прийняло участь 8 учасників, стартова ціна лота складала 7 309 560,00 грн, а ціна продажу лота - 15 777 777,00 грн. Переможцем аукціону стала Марченко Вікторія Вікторівна. ПП «Ліра» участі в аукціоні не брало.

3 переможцем електронного аукціону було укладено договір купівлі-продажу від 01.05.2024 №716.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 01.05.2024 № 716 право власності на нежилі приміщення першого поверху. загальною площею 353,6 кв.м. за адресою: м. Одеса, вулиця Палія Семена, 70, приміщення 501а. зареєстровано за Марченко Вікторією Вікторівною.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що він має переважне право на викуп орендованих приміщень, однак, оскаржувані рішення перешкоджають реалізації такого права позивачем, а відповідач від продажу орендованих приміщень позивачеві безпідставно ухиляється.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), відтак суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.

Дослідивши підстави позову у даній справі, мету та спрямованість останнього через призму доводів наведених ПП ЛІРА у заявах по суті справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач, фактично має на меті викупити (придбати) орендоване майно та вважає, що таке право виникло у нього внаслідок здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна та прийнятих Одеською міською радою рішень № 1404-V від 04.07.2007 та № 2094-V від 21.12.2007, якими спірне приміщення було включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації у 2007 році шляхом викупу орендарем, що здійснив поліпшення орендованого майна.

Втім, колегія суддів вважає такі твердження позивача помилковими, необґрунтованими, та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, з огляду на таке.

Так станом на час прийняття Одеською міською радою рішень № 1404-V від 04.07.2007 та № 2094-V від 21.12.2007 діяв спеціальний закон, який регулював спірні правовідносини між сторонами, а саме Закон України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).

Приписами ст. 3 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) було визначено, що приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом, зокрема викупу.

Статтею 8 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) було передбачено, що з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації.

Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які:

- встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України;

- готують та публікують інформацію про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації;

- проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства;

- замовляють у разі потреби проведення екологічного аудиту;

- замовляють проведення робіт із землеустрою.

Для забезпечення виконання зазначених функцій органи приватизації можуть залучати відповідні організації та спеціалістів у порядку і на умовах, що встановлюються Фондом державного майна України.

Покупець, який у встановленому порядку подав заяву про приватизацію підприємства, може за власний рахунок замовити проведення аудиторської перевірки фінансового стану зазначеного підприємства.

Строк підготовки об`єкта малої приватизації до продажу, крім об`єктів, набуття права власності на які пов`язане з переходом права на земельну ділянку державної власності, не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

У відповідності до ст. 9 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (в редакції станом на час прийняття рішень Одеською міською радою № 1404-V від 04.07.2007 та № 2094-V від 21.12.2007) за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Також, станом на час прийняття Одеською міською радою рішень № 1404-V від 04.07.2007 та № 2094-V від 21.12.2007 діяв Закон України Про приватизацію державного майна, яким було визначено, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна". Орендар здійснює викуп об`єкта оренди відповідно до законодавства та договору оренди. Умови викупу (ціна, порядок, строки, засоби платежу) визначаються в договорі оренди. Ціна об`єкта оренди визначається відповідно до статті 20 цього Закону. Орендар має право відмовитися від здійснення передбаченого у договорі права на викуп (ч. 9 ст. 17 Закону).

Як вже було вказано вище, на підставі прийнятих Одеською міською радою рішень № 1404-V від 04.07.2007 та № 2094-V від 21.12.2007, спірне приміщення було включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації у 2007 році шляхом викупу орендарем, що здійснив поліпшення орендованого майна.

Тобто, ПП ЛІРА, як орендар спірного майна, на підставі даних рішень Одеської міської ради мало право на приватизацію (купівлю) приміщень 1-го поверху площею 536,7 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Дніпропетровська, дорога, 70.

Однак, як свідчать наявні матеріали справи, ПП ЛІРА своїм переважним правом на викуп орендованого приміщення не скористалось.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що у наявних матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ПП ЛІРА, після прийняття Одеської міською радою рішень № 1404-V від 04.07.2007 та № 2094-V від 21.12.2007, зверталось до орендодавця із відповідними листами, пропозиціями, заявами тощо з метою реалізації свого права на викуп орендованого приміщення.

Разом з цим, 18.01.2018 був прийнятий Закон України Про приватизацію державного та комунального майна, у зв`язку з чим Закон України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) та Закон України Про приватизацію державного майна втратив свою чинність з 07.03.2018.

Закон України Про приватизацію державного та комунального майна регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про приватизацію державного та комунального майна визначено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, за якими:

- дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом;

- після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу;

- на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об`єктів групи Г згідно з класифікацією об`єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об`єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.

Відтак, законодавець визначив чіткий перелік випадків за яких приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог закону, що діяв станом на час прийняття відповідного рішення, а саме Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, жодний із передбачених у ч. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про приватизацію державного та комунального майна випадку не підпадає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки:

- у суду відсутні відомості щодо того, що дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом України "Про приватизацію державного майна";

- у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу;

- сторонами не надано доказів на підтвердження того, що на момент прийняття рішення про приватизацію об`єкт оренди належав до об`єктів групи Г згідно з класифікацією об`єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", тощо.

З огляду на таке, у даному випадку спірні правовідносини регулюються приписами Закону України Про приватизацію державного та комунального майна, а не Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) та Законом України Про приватизацію державного майна, як на то помилково послався суд першої інстанції.

Стаття 10 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна визначає порядок приватизації державного і комунального майна, який передбачає: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об`єкта приватизації; перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом; затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації.

У відповідності до ст. 11 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності.

Статтею 18 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна передбачені особливості приватизації об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду.

Зокрема, орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з умов, передбачених частиною другої цієї статті.

Частиною другою статті 18 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна передбачено, що орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов:

- орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна;

- орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу;

- невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди;

- здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності;

- орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати;

- договір оренди є чинним на момент приватизації.

Надання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або представницьким органом місцевого самоврядування.

Орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу.

У відповідності до Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.08.2022 № 910 (далі - Порядок) для розгляду питання про надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендар подає орендодавцю та балансоутримувачу об`єкта оренди клопотання і такі документи: 1) опис передбачуваних робіт і кошторис витрат на їх проведення; 2) висновок будівельної експертизи щодо відповідності кошторису державним будівельним стандартам; 3) графік виконання робіт; 4) довідку про відсутність залишку амортизаційних відрахувань на державне майно (у разі здійснення невід`ємних поліпшень щодо єдиного майнового комплексу підприємства, його відокремленого структурного підрозділу); 5) звіт про оцінку об`єкта оренди станом на будь-яку дату між 01 січня поточного року і датою клопотання, складений суб`єктом оціночної діяльності, відібраним орендарем або балансоутримувачем орендованого майна; 6) рецензію на звіт про оцінку, проведену відповідно до вимог законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні; 7) довідку за підписом керівника балансоутримувача, що орендоване майно перебуває в стані, який не дозволяє використовувати його за цільовим призначенням, визначеним договором оренди (а якщо договір оренди не визначає цільового призначення - то за цільовим призначенням, визначеним орендарем у клопотанні) (подається лише орендодавцю); 8) підтвердження факту усунення орендарем порушення умов договору оренди (у разі їх наявності), виявлених орендодавцем у ході планової або позапланової перевірки, сплати заборгованості з орендної плати або будь-яких інших платежів за договором оренди, наявних на дату подання клопотання.

Розділом IІ Порядку визначено, що протягом 10 робочих днів з дати отримання клопотання орендаря і доданих до нього документів орендодавець приймає одне з таких рішень: 1) повідомляє орендаря і балансоутримувача (а якщо об`єктом оренди є єдиний майновий комплекс або його структурний підрозділ - то уповноважений орган управління) листом про дату і час візуального обстеження об`єкта відповідно до пункту 158 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483. У листі орендодавець вказує прізвище та ім`я представника орендодавця, який буде брати участь у візуальному обстеженні об`єкта; 2) про відмову у наданні дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень, якщо з поданих документів випливає, що орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону або конкурсу; 3) повідомляє орендаря про залишення клопотання та доданих до нього документів без розгляду.

До того ж, викупу передує переддоговірна процедура, яка полягає в такому:

- прийняття рішення про приватизацію об`єкта, опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта (частина перша статті 10 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна);

- проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства, укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу (частина перша статті 10 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна).

На необхідності дотримання переддоговірної процедури фактично акцентує увагу частина третя статті 18 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна, відповідно до якої у разі якщо орган приватизації прийняв рішення про приватизацію об`єкта шляхом викупу, між органом приватизації та орендарем укладається попередній договір купівлі-продажу об`єкта приватизації. Договір купівлі-продажу такого об`єкта приватизації укладається не пізніше ніж протягом 30 робочих днів з дня укладення попереднього договору.

З огляду на наведені законодавчі приписи, орендар одержує переважне право на викуп орендованого майна, лише за умови дотримання певної процедури визначеної Законом України Про приватизацію державного та комунального майна.

Однак, колегія суддів наголошує на тому, що наявні матеріали справи не містять, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання ПП «Ліра» відповідної процедури визначеної Законом України Про приватизацію державного та комунального майна, яка б надавала йому право на викуп орендованого майна.

Колегія суддів також зазначає, що наявні матеріли справи свідчать про те, що 28.12.2018 ПП «Ліра» звернулось до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з листом щодо наміру приватизації об`єкту оренди - нежилих приміщень першого поверху загальною площею 353,6 кв.м., що розташовані за адресою м. Одеса, вул. Семена Палія, 70.

За результатами розгляду вказаного звернення Департаментом комунальної власності Одеської міської ради листом від 14.02.2019 № 01-13/590 ПП «Ліра» проінформовано, що для участі підприємства в приватизації та отримання згоди на виконання ремонтних робіт до Департаменту необхідно надати наступні документи: дефектний акт, виконаний по затвердженій формі; технічний висновок про доцільність поліпшень; проектно-кошторисну документацію на ремонтні роботи; копію технічного паспорта на об`єкт оренди; звіт за результатами експертизи проектно-кошторисної документації.

Втім, наявні матеріали справи не містять, а ПП «Ліра» не надано доказів на підтвердження того, що позивачем було виконано відповідні вимоги та надано Департаменту комунальної власності Одеської міської ради пакет документів, сформований з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що у даному випадку ПП «Ліра» не було дотримано відповідної процедури, яка передує отриманню права на викуп орендованого приміщення, а тому останнє не набуло переважного права на викуп орендованого приміщення у відповідності до вимог статті 18 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна.

З приводу посилання місцевого господарського суду на те, що позивач набув переважне право на викуп орендованих приміщень на підставі, зокрема, прийнятих Одеською міською радою рішень № 1404-V від 04.07.2007 та № 2094-V від 21.12.2007, судова колегія зазначає наступне.

Господарський суд Одеської області проігнорував ту обставини, що такі рішення приймались щодо приміщення 1-го поверху площею 536,7 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Дніпропетровська дорога, 70.

В той же час, як вже було вказано вище, об`єкт комунальної власності щодо якого Одеською міською радою прийняті рішення № 1404-V від 04.07.2007 та № 2094-V від 21.12.2007, був поділений та фактично перестав існувати у 2020. За результатами такого поділу було утворено два нових об`єкта комунальної власності:

- нежитлові приміщення № 501a, загальною площею 353,6 кв.м, за адресою: Семена Палія, 70, право власності на яке наразі належить третій особі ОСОБА_1 (орендар ПП «Ліра»);

- нежитлові приміщення першого поверху №501, загальною площею 137, 3 кв.м, за адресою: вул. Семена Палія, 70, які наразі приватизовано та належать на праві приватної власності ТОВ «Баня плюс».

Відтак, наразі об`єкт щодо якого Одеською міською радою у 2007 було прийнято рішення про приватизацію, шляхом викупу орендарем, фактично не існує, чого не було враховано місцевим господарським судом під час прийняття оскаржуваного рішення.

Слід також наголосити на тому, що за приписами ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як вже було зазначено вище, станом на теперішній час, власником спірного майна є третя особа ОСОБА_1 , а не територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Правочин, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на спірне майно у законодавчо визначений спосіб недійсним не визнаний.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що спірне майно було придбано ОСОБА_1 за результатами проведення аукціону з продажу нежитлових приміщень.

Як свідчать наявні матеріали справи, ПП «Ліра», як орендаря спірних приміщень, було повідомлено про проведення такого аукціону та можливість прийняти участь у ньому.

Однак, як свідчать наявні у матеріалах справи докази, зокрема ті що стосуються проведення аукціону з продажу спірного майна, ПП «Ліра» участі в аукціоні не брало, відповідно своїм правом на придбання орендованих приміщень не скористалось.

Отже, задовольнивши позовні вимоги, місцевий господарський суд фактично зобов`язав Одеську міську раду, яка наразі вже не ж власником спірного майна, та відповідно до вимог чинного законодавства не має права на розпорядження ним, прийняти рішення щодо майна, яке їй наразі не належить та зареєстровано за іншою особою.

Таке рішення, на переконання колегії суддів, неможливо виконати, оскільки прийняття Одеською міською радою рішення про приватизацію спірного майна шляхом викупу, безумовно порушить права іншої особи та призведе до безпідставного втручання у мирне володіння майном.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за умови наявності у позивача права на викуп орендованих приміщень в процесі приватизації, яке вже виникло на законних підставах та підлягає реалізації, однак відповідач безпідставно ухиляється від завершення процедури приватизації спірного приміщення шляхом викупу, останній має реалізувати своє право у належний спосіб.

Так, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 названої Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Водночас, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

У Верховному Суді наявна стала та послідовна практика, за якою якщо позивач вважає, що він має право на приватизацію шляхом викупу, але органи місцевого самоврядування ухиляються від проведення визначеної законом процедури, то належним способом захисту прав позивача є звернення з позовом про спонукання до укладення договору купівлі-продажу (див. постанови від 02.08.2023 у справі № 918/1056/20 та від 19.12.2023 у справі № 910/2490/23).

Такий підхід підтверджується зокрема і тим, що Законом України від 28.07.2022 № 2468-ІХ законодавець вніс зміни до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», доповнивши частину 3 статті 18 цього Закону абзацом такого змісту: "У разі якщо орган приватизації прийняв рішення про приватизацію об`єкта шляхом викупу, між органом приватизації та орендарем укладається попередній договір купівлі-продажу об`єкта приватизації. Договір купівлі-продажу такого об`єкта приватизації укладається не пізніше ніж протягом 30 робочих днів з дня укладення попереднього договору", чим підтвердив необхідність дотримання переддоговірної процедури у разі приватизації об`єкта шляхом викупу.

Вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що відповідає способам захисту, визначеним пунктом 6 частини 2 статті 16 ЦК України. За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною 9 статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 та постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20, від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20, від 07.03.2023 у справі № 910/4847/21.

З огляду на наведене, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який вважає, що він має право на приватизацію шляхом викупу, але органи місцевого самоврядування ухиляються від проведення визначеної законом процедури, є звернення з позовом про спонукання до укладення договору купівлі-продажу.

А тому, звернення з іншими позовними вимогами, зокрема про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, зобов`язання вчинити певні дії, не є ефективними, а їх задоволення не призведе до набуття позивачем права власності на спірний об`єкт.

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що задоволення позовних вимог про зобов`язання Одеську міську раду на найближчій сесії ради прийняти рішення, яким визначити спосіб приватизації шляхом викупу орендарем, не виключають необхідності дотримання радою вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" щодо порядку та способу прийняття рішення щодо включення майна до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації та не призведуть до набуття позивачем права власності на ці приміщення. Можливість виконання такого рішення суду має високий ризик залежності від суб`єктивних дій або недогляду відповідача, тобто, такий спосіб захисту є неналежним та неефективним. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує, як і обрання неналежного способу захисту є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав, є самостійною підставою для відмови у позові (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Щодо заявленої позивачем вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 102 від 30.03.2023, колегія суддів зазначає таке.

Так, п. 1 даного рішення, Виконавчий комітет Одеської міської ради вирішив закріпити за Комунальною установою «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» на праві оперативного управління нерухоме майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси - приміщення, окремо розташовані будівлі та споруди, що не перебувають на балансі інших комунальних підприємств та установ Одеської міської ради.

До п. 7 Переліку, що є додатком до вищевказаного рішення, включено нежитлове приміщення першого поверху 353,6 кв.м., приміщення 501а, по вул. Семена Палія, 70.

Однак, у даному випадку позивачем взагалі не доведено, а місцевим господарським судом не обґрунтовано, яким чином оскаржуване рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 102 від 30.03.2023 порушує права та/або інтереси ПП «Ліра».

При цьому, зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається вирішення Виконавчим комітетом Одеської міської ради будь-яких питань, які б безпосередньо стосувались ПП «Ліра» та впливали на його права та обов`язки.

До того ж, колегія суддів відзначає, що 26.01.2024 сторонами було внесено зміни до договору оренди, зокрема п. 3.3 розділу І Договору викладено у новій редакції, а саме зазначено балансоутримувача - КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради».

Також у п. 1.1 розділу II Договору «Предмет договору» встановлено, що орендодавець та балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно зазначене у п. 4, вартість якого становить суму, визначену з п. 6.

Судова колегія відзначає, що такий Договір є трьохстороннім та підписано директором ПП «Ліра», директором Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та директором КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради».

Відтак, підписавши даний Договір, який с чинним на даний час, ПП «Ліра» погодилось з тим, шо КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» є балансоутримувачем спірного нежитлового приміщення, стороною за Договором та учасником даних правовідносин.

Доказів того, що ПП «Ліра» заперечувало проти того, що КУ Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради є балансоутримувачем спірного нежитлового приміщення, наявні матеріали справи не містять, а позивачем не надано.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване позивачем рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 102 від 30.03.2023 взагалі не стосується права та/або інтересів позивача, та відповідно, не порушує їх.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

В свою чергу, приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд не врахував наведеного вище, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат у цій справі здійснено у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України пропорційно задоволеним судом вимогам.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційні скарги задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 по справі №916/3748/23 скасувати.

3. У задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Приватного підприємства ЛІРА на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 12 078 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Приватного підприємства ЛІРА на користь Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради 12 078 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.01.2025.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.