Постанова

від 23.01.2025 по справі 904/1970/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2025м. ДніпроСправа № 904/1970/23 (904/2505/24)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач),

суддів Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2024 (суддя Суховаров А.В.; повне рішення складено 22.08.2024) у справі № 904/2505/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Термопрофільплюс», м. Дніпро

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс», м. Київ

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Плістар», м. Дніпро

про визнання договору недійсним і застосування наслідків недійсності правочину,

розглянутої в межах справи № 904/1970/23

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Термопрофільплюс», м. Дніпро,-

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Термопрофільплюс» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області позовом про визнання недійсним договору про переведення боргу № 4, укладеного 05.01.2022 з Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «Полісар».

Позов обґрунтований наявністю в оспорюваному правочині ознак фраудаторності, оскільки він укладений з метою штучного збільшення кредиторської заборгованості на невигідних для позивача умовах.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 22.08.2024 позов у справі № 904/1970/23 (904/2505/24) задовольнив.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірний правочин містить ознаки фраудаторності, оскільки укладений за відсутності у позивача достатнього обсягу активів, необхідних для погашення грошових зобов`язань, та за відсутності обґрунтованої мети його укладення, результатом чого стало лише набуття позивачем обов`язку з оплати заборгованості за зобов`язаннями третьої особи.

2.Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аларіс» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2024 у справі № 904/1970/23 (904/1423/23) і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Скаржник зазначає, що на момент укладення спірного правочину позивач не мав грошових зобов`язань перед кредиторами у справі про банкрутство, тому така угода не є фраудаторною, оскільки вона не зашкодила кредиторам у справі про банкрутство.

Скаржник вважає, що місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки в оскаржуваному рішенні послався на абзац 3 частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої правочин боржника може бути визнаний недійсним, якщо боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. Водночас місцевий господарський суд повинен застосовувати до цих правовідносин положення абзацу 5 частини першої статті 42 цього Кодексу згідно з якими правочин боржника може бути визнаний судом недійсним, якщо боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна. Своєю чергою, розмір активів позивача перевищував розмір його пасивів на момент укладення спірного правочину, тому немає визначених положеннями статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства підстав для визнання недійсною угоди боржника у справі про банкрутство.

3.Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Термопрофільплюс» арбітражний керуючий Носань Наталія Сергіївна у відзиві заперечила проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а оскаржене рішення місцевого господарського суду без змін.

Ліквідатор вважає, що скаржник неправильно тлумачить положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки вказана норма права не поєднує можливість оскарження правочинів боржника із необхідністю встановлення факту порушення прав кредиторів, тому посилання скаржника на відсутність у позивача у момент підписання спірного договору кредиторів, не спростовує правильність висновків місцевого господарського суду щодо фраудаторності такої угоди.

Ліквідатор зазначає, що на момент укладення спірного правочину у позивача розмір активів становив 1127,6 тис. грн, а розмір пасивів 1239,7 тис. грн, тобто у той час, коли розмір пасивів перевищував розмір активів, позивач взяв на себе додаткові грошові зобов`язання, чим зменшив суму ліквідних активів, що в подальшому призвело до його банкрутства, тому є підтвердженням фраудаторності такої угоди.

4.Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Центральний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.12.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2024 у справі № 904/1970/23 (904/2505/24) призначив в судове засідання на 23.01.2025.

У судовому засіданні 23.01.202 колегія суддів оголосила вступну та резолютивну частини постанови.

5.Встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство «Полістар» (первісний боржник) уклало 05.01.2022 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Термопрофільплюс» (новий боржник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Аларіс» (кредитор) договір № 4 про переведення боргу, за умовами якого регулюються відносини, пов`язані із заміною зобов`язаної сторони (первісного боржника) у зобов`язанні, що виникає із договору суборенди № 1 від 01.10.2021, укладеного між первісним боржником і кредитором. Первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов`язання) у розмірі 122220,00 грн без ПДВ (пункт 2 договору). Пунктом 3 договору встановлено, що кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в основному договорі. Пунктом 4 договору встановлено, що новий боржник має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором та первісним боржником за основним договором. Після виконання новим боржником зобов`язань за цим договором до нього переходять всі права кредитора за основним договором, тобто виникає право регресу (пункт 6 договору).

Згідно з актом звіряння розрахунків за період з 01.01.2021 по 11.01.2022 заборгованість кредитора перед первісним боржником становить суму 122220,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Термопрофільплюс» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «Аларіс» грошові кошти в загальному розмірі 122220,00 грн, що підтверджується такими платіжними дорученнями:

- № 61 від 01.02.2022 на суму 24000,00 грн;

- № 65 від 02.02.2022 на суму 98220,00 грн.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою суду від 24.04.2023 відкрив провадження у справі № 904/1970/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Термопрофільплюс».

Господарський суд Дніпропетровської області постановою від 10.10.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Термопрофільмлюс» визнав банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру.

6.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про визнання правочину боржника у справі про банкрутство недійсним.

Підставою позову є фраудаторність правочину, який вчинено без дотримання встановлених положеннями статті 3 Цивільного кодексу України загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний господарський суд зауважує, що позов пред`явлено в межах справи про банкрутство, а рішення місцевого господарського суду по суті спору ухвалене до скасування судового рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (№ 913/45/20).

Водночас, не виключається також визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), про що зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховний Суд у постанові від 17.08.2022, прийнятій за результатами розгляду справи № 914/2252/20 (914/2523/21), зазначив, що формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторними правочинами у цивілістичній доктрині останніх років в українській судовій практиці називають правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів добросовісності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Цивільний кодекс України не містить окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критерію розумності, який передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 12.01.2022 у справі № 910/429/20.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є встановлення обставин які підтвердять або спростують твердження позивача стосовно вчинення спірного правочину з порушенням принципу добросовісності, справедливості і недопустимості зловживання правами, тобто суду необхідно встановити чи спростувати наявність у зазначеному правочині ознак фраудаторності.

В матеріалах справи міститься договір переведення боргу № 4 від 05.01.2022, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Термопрофільплюс» (новий боржник) набуло обов`язок зі сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Аларіс» (кредитор) 122220,00 грн, через неналежне виконання грошового зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «Полістар» (первісний боржник), тобто сторони спірного правочину уклали договір про заміну боржника у зобов`язанні.

Частиною першою статті 520 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Апеляційний господарський суд зазначає, що підприємницька діяльність пов`язана з ризиком, тобто загрозою втратити підприємством частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або понесення інших витрат, внаслідок реалізації обраного господарського, організаційного чи технічного рішення, або спричиненим впливом зміни ринкових умов чи форс-мажорних обставин тощо.

Водночас господарське товариство, здійснюючи підприємницьку діяльність на власний ризик з метою одержання прибутку, має діяти з урахуванням закріплених у пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу загальних засад цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до наявної в матеріалах справи фінансової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «Термопрофільплюс» станом на кінець 2021 року, товариство мало поточні зобов`язання у сумі 1239,7 тис. грн, а розмір його активів складав 1127,6 тис. грн.

Таким чином, в умовах дефіциту активів, позивач уклав правочин, внаслідок чого розмір загального обсягу його зобов`язань збільшився на 122220,00 грн.

Апеляційний господарський суд зауважує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Термопрофільплюс» прийняло на себе зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Полістар» особи приватного права, доказів наявності у якої з позивачем взаємовідносин будь-якого характеру матеріали справи не містять. Доводи кредитора стосовно того, що новий боржник є суборендарем за укладеним з первісним кредитором договором суборенди, не підтверджуються матеріалами справи і заперечуються позивачем. Тобто, позивач зобов`язався виконати грошове зобов`язання замість іншої особи без визначення мети вчинення такого правочину, яким фактично збільшив загальну суму своїх зобов`язань.

Матеріали справи не містять доказів дійсної потреби в укладенні спірного правочину для досягнення основної мети господарської діяльності одержання прибутку.

Зазначені дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Термопрофільплюс», вчинені за відсутності розумної на то мети, фактично призвели до збільшення зобов`язань боржника на 122220,00 грн, тобто вчинені на шкоду іншим кредиторам в ініційованій в подальшому справі про банкрутство.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав, що боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

З огляду на встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд доходить висновку, що оскаржувана угода порушує права боржника, оскільки він за відсутності економічної доцільності взяв на себе додаткове грошове зобов`язання у той час, коли пасиви товариства перевищували його активи, що зрештою призвело до банкрутства, тому апеляційний господарський суд не погоджується з доводами скаржника щодо неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, оскільки застосування місцевим господарським судом зазначеної норми права законодавства про банкрутство відповідає правовідносинам у цій справі.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що підставою недійсності оспорюваного правочину у справі про банкрутство, крім спеціальних вимог, визначених положеннями статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, можуть бути і загальні норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

У зв`язку з вищевикладеним, апеляційний господарський суд доходить висновку, що дії боржника, спрямовані на укладення спірного правочину, суперечать пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, оскільки вчинені всупереч принципу добросовісності, а також частині третій статті 13 Цивільного кодексу України, тому що спірний правочин вчинено внаслідок зловживання правом на шкоду кредиторам.

7.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2024 у справі № 904/1970/23 (904/2505/24) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2024 у справі № 904/1970/23 (904/2505/24) залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Аларіс».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.01.2025

Головуючий суддяЮ ПАРУСНІКОВ

СуддяТ. ВЕРХОГЛЯД

СуддяО. ІВАНОВ