Рішення

від 24.01.2025 по справі 910/13195/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2025Справа № 910/13195/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Профбудкомплект (69006, Україна, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Портова, будинок, 2, ідентифікаційний код 39139409)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Міське будівництво (01011, Україна, місто Київ, вулиця Мирного Панаса, будинок, 11, офіс, 1/12, ідентифікаційний код 23979469)

про стягнення 14 845,55 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Профбудкомплект звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Міське будівництво про стягнення 14 845,55 грн, з яких пеня в розмірі 3287,85 грн, інфляційні витрати в розмірі 1016,15 грн, 24 % річних у розмірі 2974,08 грн, 20 % штрафу в розмірі 7567,47 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» позивач та відповідач мають зареєстрований «Електронний кабінет» в підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.

Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З урахуванням зазначеного, ухвала Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 про відкриття провадження у справі №910/13195/24 надіслана до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про доставку електронного листа, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін) по справі №910/13195/24 (суддя Літвінова М.Є.) було надіслано позивачу та відповідачу до електронного кабінету, дата отримання судом інформації про доставку документа в кабінет ЕС сторони: 05.11.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Згідно абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, у відповідності до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 05.11.2024.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю Профбудкомплект (далі-постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Міське будівництво (далі-покупець) укладено договір поставки №10/2024, за умовами п. 1.1. постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується своєчасно прийняти товар та здійснити його оплату на умовах договору.

Асортимент, кількість та вартість товару зазначаються у накладних (специфікаціях), які є невід`ємними частинами договору (п. 1.2. договору).

Ціна на товар вказується у рахунках та видаткових накладних до цього Договору. Умови оплати: покупець здійснює 100% передплату. Сумою Договору є загальна сума поставки товару, згідно накладних, які є невід`ємними частинами. (п. 2.1-2.2, 2.4 Договору)

Відповідно до п. 3.3-3.4 Договору, перехід права власності та ризику випадкового знищення/пошкодження товару до покупця настає в момент поставки товару. Моментом поставки товару вважається момент передачі товару покупцеві (перевізнику/представнику). Уповноважені представники сторін підписують накладні на поставлений товар.

Разом з товаром постачальник передає покупцеві наступні документи: рахунок; видаткову накладну (п. 3.8 Договору).

Покупець зобов`язаний своєчасно здійснювати оплату товару (п. 5.2.2. договору).

Сторони у п. 7.1 Договору погодили, що за порушення термінів оплати згідно п. 2.2. цього Договору, Покупець зобов`язується виплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 24 (двадцять чотири) процентів річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується з дня порушення термінів оплати до дня належного виконання покупцем своїх обов`язків за цим Договором. У випадку прострочення оплати товару на строк більше 30 (тридцяти) календарних днів, покупець зобов`язаний також сплатити Постачальнику штраф в розмірі 20 (двадцяти) відсотків від вартості товару. Застосування до покупця зазначених у Договорі заходів відповідальності, стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом, а не обов`язком постачальника.

Пунктом 10.1. договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін (в разі наявності печатки) і діє до 31.12.2024. Якщо не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не направить іншій стороні повідомлення про припинення договору, він вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

На виконання умов договору позивач з 16.04.2024 по 05.07.2024 поставив, а відповідач прийняв товар, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, а саме: №1027 від 16.04.2024 на суму 42 588,08 грн; №1081 від 19.04.2024 на суму 10,350,54 грн, № 1360 від 15.05.2024 на суму 4 848,52 грн; № 1370 від 16,05.2024 на суму 1 254,35 грн; №1418 від 20,05.2024 на суму 1 138,70 грн; №1441 від 22,05.2024 на суму 23 030,99 грн; №1456 від 22.05.2024 на суму 1 452 грн; № 1493 від 27,05,2024 на суму 1 080 грн; №1560 від 31,05.2024 на суму 2 160 грн; №1947 від 05.07.2024 на суму 2 332,70 грн.

За видатковими накладними №1027 від 16.04.2024 та №1081 від 19.04.2024 було поставлено товар на суму 52 938,62 грн., в подальшому відповідач здійснив оплату, що підтверджується платіжною інструкцією № 540 від 30.04.2024 на суму 52 398,62 грн.

Таким чином, відповідач порушив зобов`язання визначені Договором поставки, не здійснивши 100% передплату товару.

Загальна сума заборгованості за поставлений товар, згідно вищевказаних видаткових накладних становить 37 837, 26 грн.

24.07.2024 року позивачем було направлено претензію про сплату заборгованості по договору поставки №10/2024 від 16.02.2024, котра була залишена відповідачем без відповіді та виконання.

У зв`язку із не виконання договірних зобов`язань позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу. За результатом розгляду вказаної заяви 10.09.2024 суд видав судовий наказ про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 10/2024від 16.02.2024, в розмірі 52 244, 33 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 302 грн. 80 коп.

Разом з тим, 02.09.2024 відповідачем була сплачена основна сума боргу за договором поставки №10/2024 від 16.02.2024 в розмірі 37 297,26 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 207.

18.09.2024 відповідач подав до суду заява про скасування судового наказу, оскільки вимоги про стягнення неустойки (пені та штрафу), 24% річних та втрат від інфляції, які за своєю правовою природою не є вимогами про стягнення грошової заборгованості за Договором, а відтак, не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.

Надалі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.9.2024 скасовано судовий наказ від 10.09.2024 про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №102024 від 16.02.2024 в розмірі 52 244, 33 грн, роз`яснено заявнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Профбудкомплект» про право звернення до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування заявлених вимов, позивач вказав, що відповідач належним чином не виконав договірні зобов`язання в частині своєчасно та повної оплати за поставлений товар, у зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 3287,85 грн, інфляційні витрати в розмірі 1016,15 грн, 24 % річних у розмірі 2974,08 грн, 20 % штрафу в розмірі 7567,47 грн.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 173, 174, 193 ГК України однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір, до виконання якого застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За своїм змістом та правовою природою укладений Договір є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, 526 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.2. договору покупець здійснює 100% передплату.

За видатковими накладними №1027 від 16.04.2024 та №1081 від 19.04.2024 було поставлено товар на суму 52 938,62 грн., в подальшому відповідач здійснив оплату, що підтверджується платіжною інструкцією № 540 від 30.04.2024 на суму 52 398,62 грн.

Загальна сума заборгованості за поставлений товар, згідно видаткових накладних становить 37 837, 26 грн.

Таким чином, відповідач порушив зобов`язання визначені Договором поставки, не здійснивши 100% передплату товару.

Лише 02.09.2024 відповідачем була сплачена основна сума боргу за договором поставки №102024 від 16.02.2024 в розмірі 37 297,26 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 207.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку про порушення відповідачем строків оплати за поставлений товар, передбачених умовами Договору поставки №10/2024 від 16.02.2024.

Позивач заявив до стягнення пені в розмірі 3287,85 грн, інфляційних витрат в розмірі 1016,15 грн, 24 % річних у розмірі 2974,08 грн, 20 % штрафу в розмірі 7567,47 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 611 ЦК України одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі №911/1351/17.

Відповідно до п. 7.1. договору, за порушення термінів оплати згідно п. 2.2. цього Договору, Покупець зобов`язується виплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 24 (двадцять чотири) процентів річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується з дня порушення термінів оплати до дня належного виконання покупцем своїх обов`язків за цим Договором. У випадку прострочення оплати товару на строк більше 30 (тридцяти) календарних днів, покупець зобов`язаний також сплатити Постачальнику штраф в розмірі 20 (двадцяти) відсотків від вартості товару. Застосування до покупця зазначених у Договорі заходів відповідальності, стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом, а не обов`язком постачальника.

Отже, оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф (п. 7.1. договору), та враховуючи те, що положення вказаного пункту договору не суперечить нормам чинного законодавства, так як їх зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на визначену договором суму, і є правовим наслідком прострочення виконання зобов`язання, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання зобов`язання, а також враховуючи що прострочення оплати товару становить понад 30 календарних днів суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу.

Перевіривши розрахунки пені, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, оскільки позивачем неправильно визначено період прострочення.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок пені (в межах заявленого позивачем періоду нарахування за кожним простроченим платежем) та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 3221,26 грн.

Суд перевірив розрахунок 20 % штрафу позивача та встановив, що здійснено арифметично правильно, з дотриманням вимог діючого законодавства України, а тому вимога про стягнення 20 % штрафу в розмірі 7567,47 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

За змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Так у п. 7.1. договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановлюють її в розмірі 24 відсотків річних від прострочення суми.

Верховний Суд уже звертав увагу, що зміст частини другої статті 625 ЦК України можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних. Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але, відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 ЦК України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень частини другої статті 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (подібні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 16.04.2020 у справі № 914/479/19, від 09.09.2020 у справі № 904/3260/19, від 25.05.2021 у справі №904/2112/20 та від 17.04.2024 у справі 903/877/20 (903/933/23).

При цьому, здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 24 % річних, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, оскільки позивачем неправильно визначено період прострочення.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 24 % річних (в межах заявленого позивачем періоду нарахування за кожним простроченим платежем) та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром 24 % річних, що підлягає стягненню з відповідача, є 2823,71 грн.

Суд перевірив розрахунок інфляційних витрат позивача та встановив, що здійснено арифметично правильно, з дотриманням вимог діючого законодавства України, а тому вимога про стягнення інфляційних витрат в розмірі 1016,15 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум.

Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоб суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом ані на подання відзиву на позовну заяву, ані на подання контррозрахунку заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Профбудкомплект.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Профбудкомплект задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Міське будівництво (01011, Україна, місто Київ, вулиця Мирного Панаса, будинок, 11, офіс, 1/12, ідентифікаційний код 23979469) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Профбудкомплект (69006, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Портова, будинок 2, код ЄДРПОУ 39139409) пеню в розмірі 3221 грн. (три тисячі двісті двадцять один) 26 коп., інфляційні витрати в розмірі 1016 коп. (десять тисяч шістнадцять) 15 коп., 24 % річних у розмірі 2823 грн. (дві тисячі вісімсот двадцять три) 71 коп., 20 % штрафу в розмірі 7567 грн. (сім тисяч п`ятсот шістдесят сім) 47 коп., витрат по сплаті судового збору в розмірі 2 442 грн. (дві тисячі чотириста сорок два) 40 коп.

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Рішення складено та підписано: 24.01.2025.

СуддяМ.Є. Літвінова